Херсонес. Неріздвяна історія

«Не давайте святого псам...» написано у Євангелії від Матвія (7.6). У цій алегоричній фразі зібрано мудрість і біль наших пращурів, які хотіли уберегти нас від хибних рішень. Віддаючи їм належну шану і вдячність, ми черговий раз констатуємо – ми їх знову вчасно не почули. Пустивши раз заздрісного сусіда в свій дім як гостя, він повернувся вбивцею і забрав цей дім собі.

Йдеться про Херсонес Таврійський, пам’ятку, внесену до реєстру Світової спадщини ЮНЕСКО і пануючих зараз там російських аферистів . Ставлення до Херсонеса російських загарбників є напрочуд показовим як стосовно власного їх розуміння тимчасовості перебування на Кримському півострові, так і ставлення до пам’ятки, яку вони назвали (але самі в це не повірили) «своєю» «колискою духовності». Забігаючи наперед: складно уявити таке ставлення до власної історії, як у випадку з Херсонесом, навіть з боку… та будь-кого.

Але краще йти від початку.

1861 року на території Херсонесу Таврійського за участі царя Алєксандра ІІ було закладено Свято- Володимирський собор, освячення якого відбулося за 30 років – в 1891- му. В 1942 році споруда була зруйнована, а в 1990 році почалися роботи з її відновлення. Реставраційні роботи були завершені в 2001 році, а в 2004 му було здійснене освячення собору проведене урочисте пасхальне богослужіння за присутності вищого керівництва України, в тому числі – чинного президента Леоніда Кучми. Присутнім на цих урочистостях був і Владімір Путін – тодішній (і, як видно, останній) президент Російської Федерації. Чи не тоді маленькому Пу впав на голову шматок «духовності» разом з іншими «скрєпами»? Хто знає…

Не зайве буде згадати, що сама споруда собору відновлювалася та реставрувалася на кошти громади міста Києва та за активної участі тодішнього мера столиці Олександра Омельченка. В цих роботах брали активну участь спеціалісти інституту «УкрНДІпроектреставрація» та українські художники.

Так чи інакше, але за українські, власне, гроші було споруджене чергове кубло для висиджування яєць російської зозулі – «Російської православної церкви». І почалося: то натовпи православних паломників на території Національного заповіднику «Херсонес Таврійський», то втручання в роботу самого заповідника з боку церковників, то якісь «відкриття» на кшталт відбитку п’ятки апостола Андрія, який з доброго дива «знайшли» на скелі на березі Херсонесу і голосно про це сповістили своїх адептів. Все це відбувалося напередодні окупації, але світський характер пам’ятки і української влади амортизував більшість хижих намагань російської «церкви», хоча її активність в заповіднику у 2012-2013 роках не додавала гарного настрою.

Зовсім інша ситуація склалася після загарбання Криму Росією в 2014 році: тут вже стримуючих моментів стало значно менше і «духовність» та «колиска російського православія» та інші неісторичні спекуляції розійшлися за повного сприяння окупаційної адміністрації на всю силу.

Монастир Св.Володимира на місці городища Хероснеса Таврійського до проведення там широкомасштабних наукових досліджень і створення музею. Фото другої половини ХІХ ст.

Перший час певний запас міцності давало те, що напередодні окупації, в 2013 р. українським вченим-археологам, історикам та Україні як державі вдалося реалізувати багаторічний проект із занесенням Херсонесу Таврійського до списку Світової культурної спадщини під егідою ЮНЕСКО. На 37-й сесії Комітету світової спадщини ЮНЕСКО Херсонес Таврійський та його хору (сільськогосподарська територія) було включено до списку Світової культурної спадщини. Також, очевидно, різноманітні бюрократичні традиції окупантів теж дещо ускладнювали деякі церковні забаганки: виявляється Херсонес Таврійський, який є одним з найдослідженіших давніх міст у світі і археологічні розкопки в якому ведуться скоро вже мало не 200 років, треба було «відкривати» наново. І загарбники почали «відкривати» та «досліджувати» об’єкти пам’ятки всесвітньої спадщини, наче про них нічого нікому раніше відомо не було. Так, 2022 р. було видано дозвіл на дослідження Людмилі Олександрівні Ковалевській, за яким сумлінна дослідниця все-таки відкрила городище Херсонесу Таврійського, яке досліджувалося «всього тільки» вже згадані дві сотні років. Також не треба забувати про бажання хизуватися тільки що вкраденим – з проведенням «фестивалів», «концертів» та інших заходів з квінтесенцією «здобули», «родная говєнь» та іншими широко відомими за останні десятиліття наративами російського тоталітаризму.

Проте «оксамитовий» сезон імітацій турботливого ставлення до культурної спадщини вже минув і розпочалася буденність грабунку та руйнації пам’ятки світового масштабу. Далі, як назвав свою замітку севастопольський новинний ресурс «ForPost» в 2021 році: «Будущєє Хєрсонєса обросло загадкамі». Насправді ці «загадкі» мають одну просту відповідь: під «управлінням» окупантів стародавнє місто і одна з перлин Світової культурної спадщини приречена на загибель або, як мінімум, цілком може претендувати на перехід до іншого списку ЮНЕСКО – пам’яток, які перебувають під загрозою знищення – List of World Heritage Sites in danger. І, як не дивно, загроза ця не залежить від перебігу бойових дій. Вона походить від палкого бажання загарбника все вкрадене та захоплене «обустроіть» та «покращити» до стану невпізнаного: так дрібні злодії перешивають чужі речі, перефарбовують автомобілі... При цьому важливо відволікати від себе увагу криком, лозунгами чи ще якимось чином. В нашому випадку це «духовність», «культура», «дослідження», «православіє» та інші, в які ворог вкладає зовсім інше від загальнолюдського значення.

Найпоказовіше це знайшло свій прояв у проекті та подальшій реалізації створення так званого «історико-археологічного парку» «Новий Херсонес». Це проект, величезний за масштабом та залученням коштів та матеріальних засобів, який полягає у будівництві в безпосередній близькості від справжнього Херсонесу цілих комплексів та кварталів споруд «Нового Херсонесу», з метою…

А от про мету писати вже складніше: офіційно загарбники «щиро» (як вони це вміють) захотіли створити нову туристичну мекку вкупі з «дослідницькими» центрами (археологічним, з дослідження християнства і т.і.). Реальність як завжди має дещо інший вигляд. Ось тільки кілька споруд, запланованих в «Новому Херсонесі»: «Дитяча міська школа мистецтв», філія «Артеку» - «дитячий центр «Корсунь»» з котельнею та під'їзною дорогою, «Міжнародний Археологічний центр», «Музей Античності і Візантії», підземний паркінг на 800 місць, «Музей історії Криму», квартал-реконструкція «давнього міста» з сувенірними магазинами та ремісничими майстернями, «Музей Християнства», наземний паркінг, два туристичних центри.

Все перелічене передбачає, звісно, знесення забудови навколо Національного заповідника «Херсонес Таврійський», проведення «археологічних досліджень» та, власне, саме будівництво. Ситуація зараз перебуває вже на третьому етапі: забудову, в більшості своїй одно-двоповерхову, було знесено та проведено «дослідження» на кілька десятків квадратних метрів площі. Останні, за всієї навіть доброї волі їх учасників та реалізаторів провести якісно за такий обмежений час на античній пам'ятці, звісно було неможливо. А, враховуючи що ці «археологічні дослідження» велися «під знос», тобто не мали на меті консервацію досліджених об'єктів та споруд, а здійснювалися для подальшої забудови «Новим Херсонесом», всі ці об'єкти і споруди, не зважаючи на їх археологічну й історичну цінність, фактично знищені – втрачені для прийдешніх поколінь. Бо ж треба ліпити «Мекку» «Нового Херсонесу» – похизуватися новими «досягненнями», а не проводити якісь там планові археологічні дослідження. Але прозвітуватися про розкопки на площі 81 тис. м² та «болєє 3 млн артєфактов» перед диктатором все одно не завадить, як це зробив під час відвідин будівництва Путіним голова Патріаршої ради із культури митрополіт Тіхон (Шевкунов). (Щоб читач краще зрозумів масштаб цих дій можу зауважити тільки, що нормальні археологічні дослідження в античному місті на такій площі потрібно вести десятки років. Не менше часу займає і аналіз, обробка та реставрація тих згаданих «мілліонов артєфактов». В Херсонесі Таврійському, наприклад, до окупації фонди налічували 300 тис. одиниць). Але коли є десятки бульдозерів, екскаваторів, іншої техніки та інше термінове завдання («Новий Херсонес»), то рештки античного міста можна знести доволі швидко та вигребти з купи ґрунту те, що трапило на око, не завдаючи собі зайвого клопоту. Такі вони «дослідження» «духовного центру» та «колиски християнства».

Давайте тепер повернемся до «духовного», бо без цієї компоненти російської окупації Херсонесу буде складно розібратися в ситуації.

Під «духовним», слідом за окупантами, звісно будемо мати на увазі дії російської церкви та її ієрархів, а не «загадочную русскую душу» чи інші незрозумілі формули пушкіністів.

Паралельно з коротко змальованими черговими «будівництвами століття» («Новий Херсонес») навколо Херсонесу Таврійського відбувалися й інші дії. Так, на початку 2023 року розглядався проект реставрації «несучих та технологічних елементів нижче рівня підлоги першого поверху» та «реставрації гранітних елементів цокольної частини фасадних стін на об’єкті культурної спадщини федерального значення «Собор святого Володимира». І хоча «законним власником» самої споруди названий «ФГБУК «Государственный историко-археологический музей-заповедник «Херсонес Таврический»», замовником робіт виступає «Фонд підтримки гуманітарних наук «Моя історія»», а «користувачем об’єкту» – «Православный приход Херсонесского собора во имя равноапостольного князя Владимира г. Севастополя Симферопольской и Крымской Епархии Русской Православной Церкви (Московского Патриархата)». Власне, остання – так звана «Сімферопольська та Кримська Єпархія РПЦ» та її теперішній очільник «митрополит Сімферопольський та Кримський» Тихон (Шевкунов), він же митрополит Псковський та Порховський та другий голова «Патріаршої ради з культури». Крім того, в ЗМІ його часто називають «духівником Путіна». Останнє виглядає дещо химерно: сповідання одного кдбшника іншому кдбшнику. Проте не підлягає сумніву одне – доступ до «тіла», а, вірніше – до вух Путіна Шевкунов має і користується ним активно.

Разом з тим, хоч формально колишній Національний заповідник «Херсонес Таврійський» лишається власником на своїй території, проте, як щодо ремонтних робіт у Володимирському соборі, так і щодо наукових питань вирішальне слово виявляється за згаданим клієнтом «Миротворця» – Шевкуновим Георгієм Олександровичем.

Постать сьогоднішнього голови «Кримської митрополії» справді яскрава й колоритна та виявляться важливою для долі справжнього Херсонеса. Коли 21 жовтня 2023 р. після свого призначення «митрополитом Сімферопольським та Кримським» Шевкунов давав інтерв’ю місцевим ЗМІ, крім іншого він сказав: «Владімір Владіміровіч поручіл мнє продумать, что здєсь можно сдєлать достойного, інтєрєсного і важного, важного для людєй на основє вот етого бєсценного сокровіща – Хєрсонєса»(vesti-k.ru(22 октября 2023)). В цих словах наш «достойник» дещо покривив проти правди – все вже було «продумано» і значною мірою «сдєлано». Так, мало не за два роки до цього, станом на 2021 рік колекції Херсонесу Таврійського були підготовані до вивезення за межі Криму. А в травні під приводом відкриття виставки «Золото Візантії» ці колекції опинилися вже в Новгороді, де, за збігом обставин, митрополитом на той час якраз і був пан Шевкунов. Цікаво, що крім колекцій власне візантійського часу вивезеними виявилися і хронологічно більш ранні колекції – античного часу. Ну і, звісно, окупанти при цьому не обмежилися виключно власне «золотом», прихопивши очевидно все найцінніше з собою.

04. Вивезена до Новгорода херсонеська ікона «Божа мати із немовлям». Стеатит, срібло. Візантія, ХІ-ХІІ ст. Фото з відкритих джерел

Діяльність Шевкунова, звісно, не обмежилася тільки облаштуванням «виставки». Він має безпосередній стосунок до згаданого «гуманітарного фонду» «Моя історія», який має безпосередній стосунок як до облаштування на території заповідника різних окупантських «атракцій» на кшталт сцен та проведення різних «фестивалів», що жодного стосунку не мають ні до історії, ні до дослідження. Звісно, Шевкунов та «Моя історія» не могли обійти і такий цікавий шматочок як «Новий Херсонес». Невипадковість цієї особи та її значну роль в окупаційній адміністрації підкреслює і те, що коли в березні 2023 р. російський путін «вдруг оказался в Сєвастополє» (за словами часопису «Коммерсантъ») і приїхав до «історіко-архєологічєского парка «Хєрсонєс Таврічєскій», його там зустрічав і водив з екскурсією, демонструючи «досягнення» саме Шевкунов Г.О.

Тут доречно зупинитися ще на одному моменті, який хоча і дещо відводить в бік від основної лінії, але видається важливим: чомусь для самого Путіна це «велике будівництво» «Нового Херсонесу» виглядає якимсь принциповим моментом. На користь цього вказують як деякі зі спонсорів цього проекту («Транснєфть», «Газпромнєфть») так і залучені до його виконання військові будівельники та, звісно, величезні кошти кинуті на виконання цієї забаганки. Не випадково колись Путін привозив похвалитися своїм задумом «Нового Херсонесу» і Сільвіо Берлусконі. Тут спадає на думку аналогія цього проекту з іншим – «Führermuseum»(«Музей фюрера») – проектом Адольфа Гітлера зі створення в Лінці художнього музею з награбованих Райхом по Європі цінностей. Відмінності «лише» в тому, що культурні цінності зі справжнього Херсонесу вивозяться, а не привозяться, а сам проект «Нового Херсонесу» – на стадії втілення. Ну і Севастополь чи навіть Крим зовсім не рідне місце для російського диктатора, на відміну від Лінца, де Гітлер народився. Але задум останнього крім власне музею включав також спорудження театру, бібліотеки, готелю та плацу для парадів. Щось нагадує, чи не так? Отже, зафіксувавши цей фетиш Путіна, повернемося до реалізатора.

Путін на екскурсії в Херсонесі, 2023 рік, фото з відкритих джерел

А реалізатор, власне пан Шевкунов Г.О., який був одним з активних лобістів «Нового Херсонесу» та, відповідно, фінансування цього проекту, очевидно отримав і контроль над фінансовою частиною справи. Адже масштаби проекту дозволяють не тільки відмивати бюджетні та бізнесові кошти у величезних розмірах, але й прямо їх красти. Підряд з російським міністерством оборони, зрозуміло, ще більше покращує «бізнес-клімат» для нашого героя. Тим більше, «Новий Херсонес» не Кримський міст, якщо щось і завалиться, особливо помітно не буде.

До всього іншого, як зазначає російська вікіпедія, за перших три місяці 2023 р. наш герой став «самим іздаваємим автором кніг на російском ринкє» (всебічно обдарований індивід, вам не здається?).

Вірогідно, що з цією метою для кращого контролю як за коштами на Новий Херсонес, так і коштами та ресурсами Сімферопольської та Кримської митрополії РПЦ Шевкунов змінив на посаді митрополита, цілком лояльного до загарбників, – Лазаря (Швеця). Останнього дехто з «активістів» Криму в свій час звинувачували у «надто проукраїнській позиції», проте роль у кадрових змінах скоріше за все відіграла саме близькість Шевкунова до Путіна. Що саме зближує цих двох, звісно, лишається за рамками, проте на сьогодні Шекунов є однією з найвпливовіших осіб серед окупантів в Криму, сконцентрувавши свій контроль над церквою та мільярдними (без перебільшення) коштами на «Новий Херсонес».

Але, ніби цього було мало, крім знищення древнього культурного шару навколо Херсонесу Таврійського, влаштуванні на території самого заповідника сцен та інших вертепів, проти яких виступали поодинокі активісти навіть в самому Севастополі, чергового ремонту Володимирського собору, який не додає користі давній пам'ятці, пограбування фондів Херсонесу та викрадення його колекцій, чергова «плідна» ідея Шевкунова вже навіть не викликає здивування. Цей діяч висловив у розмові з Путіним дуже цікаву пропозицію.

А саме – виселення власне штату Херсонеського заповідника із заповідника під приводом того, що в ньому місця мало, а співробітники «ютятся» в тісних монастирських приміщеннях і фонди – «200 тис. одиниць» (дивно, бо до окупазії було близько півмільйона). Все це пропонується переселити на цілих 11 тис. м², де буде так званий Міжнародний археологічний центр (цікаво, хто буде працювати в цьому «міжнародному археологічному центрі» крім росіян-окупантів, китайські та іранські та північнокорейські античники?). Отже, коло навколо пам’ятки Світової культурної спадщини не тільки замкнулося, але й стрімко стискається.

Звісно, що приміщення, де вже понад 100 років дослідники, фонди, архів, бібліотека, реставраційні майстерні заповідника «Херсонес Таврійський» одразу ж захоплюють чергові «богоносці» РПЦ і облаштовують свою чергову «обітєль». Цікаво, чи співробітникам заповідника (або того, що від нього лишиться) доведеться купувати квитки для проходу до Херсонесу Таврійського, чи в них буде абонемент. Чи їм взагалі запропонують не лізти на цю «святу землю»? Будь-який сценарій вважаю цілком реалістичним. Бо гроші – це чудово, а прихопити нерухомість на Чорному морі – теж непогано. Та й співробітники заповіднику – чого вони там «ютятся» - плутаються під ногами та заважають реалізації такого масштабного проекту?!

Фактично, цим кроком Національний заповідник «Херсонес Таврійський» буде знищений остаточно, а сама пам’ятка під егідою ЮНЕСКО – на межі знищення. Те, на що не підніметься рука у світських окупантів, буде цілком успішно донищене РПЦшними діячами.

Колись, в 2000-х роках в Херсонесі Таврійському працювала українсько-американська експедиція. Серед іншого вона займалася археологічними дослідженнями кварталу міста пізньовізантійського часу. Було багато знахідок і відкриттів. Серед інших були знахідки, що стосувалися очевидно останніх днів міста, яке проіснувало на той час близько двох тисяч років. Це були знахідки людських кістяків, що лежали прямо на вулиці, зарубані загарбниками. Тіла не були прибрані й поховані та лишилися серед пустки понівеченого і знищеного міста. Щось схоже відбувається сьогодні і з заповідником «Херсонес Таврійський» – загарбники інші, але їх бажання до тотального винищення давнього міста не менше, а мабуть більше ніж у нападників кінця 14 ст. Очолює цей процес, очевидно, РПЦ в подобі сьогоднішнього «митрополита» Шевкунова (тут напрошуються аналогії з іншим діячем цієї нешанованої псевдорелігійної організації, відомим нам всім Павлом –«Пашою Мерседесом»), але, не зважаючи на те, що обидва діячі являють собою приклади класичних аферистів, масштаби їх помітно різняться. А може дається взнаки помітна «провінційність» Паші порівняно з рафінованою московитівщиною Тихона). Головне – не сприймати їх дії як прояв якогось релігійного шалу чи «мракобєсія», нічого подібного, тільки бізнес.

Отже, роль так званої Російської православної церкви та окремих її «видатних» діячів в долі Херсонесу Таврійського за час майже десятирічної окупації складно переоцінити і ще важливо не недооцінювати. Маємо надію, що всі змальовані дії згаданих осіб матимуть зрештою логічні і справедливі наслідки. Жодні «добрі» вчинки не мають лишитися без покарання.

Ось така по-справжньому неріздвяна історія про частину української культурної спадщини, що опинилася в умовах тривалої окупації.

P.S. Дивлячись на зображені цілеспрямовані та перманентні дії загарбника по відношенню до української культурної спадщини: прямий грабунок, викривлення історії, руйнація, нищення ми вкотре можемо пересвідчитися у важливості і необхідності приділення таким питанням якнайбільшої уваги. Адже ці питання напряму пов’язані з національною безпекою. Ворог це чудово розуміє і докладає неабияких зусиль як фізичних та і величезних фінансових, коли ж зрозуміють це у владних українських кабінетах?

P.P.S. Ну і звісно, Україні на найвищому міжнародному рівні треба повідомляти світову громадськість та міжнародні організації (зокрема – ЮНЕСКО та інші) і про ці аспекти окупації та поводження загарбників і зі Світовою культурною спадщиною у тому числі.

P.P.P.S. Поки писалася стаття, стало відомо, що процес передачі споруд Національного заповідника «Херсонес Таврійський» розпочався. Першими передаються у власність громади РПЦ храми – Володимирський собор і церква Семи мучеників Херсонеських.

На головному фото городище Херсонеса Таврійського. Фото з повітря Кріса Вільямса, 2001 рік