Маніяк Фрітцль та українські політики

Минулий тиждень західна преса присвятила недоумку з Австрії на ім’я Фрітцль, який ув’язнив свою доньку у підвалі на 24 роки і нажив із нею 7 дітей. У п’ятницю австрійський суд виніс вирок – довічне ув’язнення.

От незіпсована українська преса минулого тижня писала винятково про українських політиків, які, щоправда, як і маніяк Фрітцль, вже не тижні, не місяці, а роки дивують газетну публіку.

Вочевидь, людей всюди приваблюють збочення.

Щоправда, в Європі їх втілення - це людиноподібний сексуальний робот Фрітцль, а у нас - політичний бомонд. Справді, чому і той, і ті - у топах стрічки новин? Чи не варто пошукати, у чім їхня схожість? До відповіді підштовхує американський професор-психолог Майкл Стоун, експерт світового рівня з питань психології різноманітних маніяків, який є найвидатнішим колекціонером інформації щодо світових збоченців. Інтерв'ю з ним щодо поведінки та психології маніяків розміщено на ресурсі "Wirtualna Polska". Там само можна надибати розмаїття бридких, але пекельно цікавих подробиць справи. Тож можна за прикладом Стоуна проводити власні аналогії.

Перша подібність, що впадає в очі: попри всю аморальність і Фрітцля, й українських політиків, ті, хто на них дивився багато років, вважали їх загалом нормальними приємними людьми. Тобто пересічний громадянин не має такої багатої уяви, щоб здогадатися, чим насправді займається його сусід-маніяк або політик. Адже людина, як правило, судить по собі.  І до таких от фантазій їй дійти складно. Фрітцль ніколи не забував посміхатися сусідам. Це досить легко, якщо потренуватися і знати, що це вкрай потрібно для справи. Наші депутати, як і маніяк Фрітцль, майже ніколи не забувають про це. Друга: маніяки, як свідчить Майкл Стоун, завжди знаходять для своїх дій не тільки раціональне, але й шляхетне пояснення. Наприклад, Фрітцль казав, що ув'язнив доньку для того, щоб врятувати її від поганого впливу. Його «колеги» маніяки, інформацію про яких так дбайливо зібрав професор Стоун, уявляють себе маленькими богами місцевого масштабу, надістотами, які відділяють чисте від нечистого, вірять у те, що саме вони наділені цією дивовижною здібністю. Чи схоже це на наш український політичний бомонд - судити вам, шановні читачі, але, здається, що так. Адже кожна промова політиків на ток-шоу вражає саме цією несамовитою "божественою" впевненістю у самому собі, у здатності відділяти чисте від нечистого та абсолютним небажанням слухати когось іншого (це, до речі, одна з ключових ознак маніакальності). Сам Стоун вважає, що емпатія, тобто здатність емоційно відповідати на переживання іншої людини, її страждання та радощі, враховувати чужі погляди, є головною ознакою психічно здорової людини. Відсутність такого відчуття - це обов'язково хвороба, ознака маніяка. Отже, зручно вмостившись біля телевізору, глядач, користуючись знаннями Стоуна, зможе ставити численні діагнози.

Крім того, наприклад, вражає, що Фрітцль - людина глибоко послідовна, з системним мисленням. Ще коли закладали будинок, він запланував у ньому підвал з сімома дверима для майбутньої жертви. Мені неприємно про це думати, але, здається, коли всі наші політперсонажі стояли на різноманітних майданах і шляхетно дивилися кудись у далечінь майбутнього, вони вже знали, що матимуть такий собі підвальчик із численними дверима для українського народу, який вони врятують від "поганого оточення".

Професор Стоун поринає у своєму інтерв'ю у глибини психології, намагаючись дійти до кореня зла: чому так сталося, що людське у цих людях не те щоб сховалося на задній план, а  взагалі ніби вилучене, вирізане, вкрадене. Виявляється, якщо, навіть розглянути долі таких доволі безпечних маніяків як Фрітцль (професор каже, що у його шкалі маніяків Фрітцль - це "male piwo"), то в дитинстві кожного з них були епізоди, коли з ними робили те саме, що згодом вони. Що ж було у дитинстві українських політиків? Вочевидь, атмосфера двоєдушності, особливо радянського лицемірства, байдужості до долі іншого, раннє поєднання бажання красивого життя з потребою брехати, притаманна окремим радянським верствам, дається взнаки й досі.

Навіть зараз, коли країну хитає так, що деякі спостерігачі вважають, що вона близька до краху, у поведінці українських політиків абсолютно нічого не змінюється. Адже такий розвиток подій так само входить у комплекс маніяка. Наприклад, стверджує професор Майкл Стоун, між жертвою та маніяком вибудовуються особливі психологічні стосунки. Тож коли канібал наприкінці з'їдає свою жертву, це свідчить, що він відчуває особливу психологічну близькість до неї. Можна сказати, він спотворено "любить" її. Адже саме вона дала можливість стати йому маленьким богом, хай і місцевого значення. Чи схожі ці стосунки на відносини між українськими політиками та електоратом? Вирішувати також вам, шановні читачі. Але чомусь здається, що справді схожі.

Завершимо ж цитатою з інтерв'ю професора Стоуна:

" - Чи піддаються такі захворювання терапії?

- Лише у деяких випадках. Якщо людина не відчуває каяття, болю за те, що вчинила,   жалощів до іншого, то терапія не допомагає.

- Що б ви пропонували зробити з такими людьми?

- Ізолювати їх від суспільства. Вони надто небезпечні."

Чи не здається вам, що це на диво підходить для українських політиків?

Р.S. Мушу зізнатися, що і сам став жертвою психологічної травми у дитинстві. Коли мені давали журнал "Веселі картинки", де треба було знайти п'ять розбіжностей між схожими малюнками, мені майже ніколи не вдавалося цього зробити. Мені здавалося, що подібність набагато суттєвіша, ніж розбіжності. Вона дає поживу для роздумів. Я хотів шукати подібності. Нарешті моя мрія здійснилася. Але картинки чомусь сумні. Хоча я виявив і розбіжність (відбувся таки прогрес, якого домагалися редактори журналу "Веселі картинки"). Отже, розбіжність у тому, що пустим обличчям маніяка Фрітцля у Європі тепер лякатимуть дітей, а українським політикам, є ймовірність, колись встановлять якісь меморіальні дошки. Але чи додає це оптимізму, вирішувати вам, шановні читачі.