Нова Конституція як передвиборча технологія. Хроніки кризи

Причина в абсолютному нерозумінні тієї обставини, що, окрім юридичних та політичних начал, у людському суспільстві є ще щось, що перебуває посередині суспільства і кожної людини.

Знаєте, в одному дуже доброму американському фільмі чорношкірий суддя, доволі літній чоловік, спостерігає поведінку, сказати б, всіх своїх клієнтів - і обвинувачених, і тих, хто обвинувачує, зокрема адвокатську поведінку. Він бачить, що брешуть і перші, і другі, і треті. Зрештою, суддя призупиняє процес і каже: „Ідіть спочатку додому та пригадайте, що вам колись говорила ваша бабуся".

При всій наївній притчевості, це найбільш точне визначення неповноти юридично-політичної в українському суспільстві. Якою б досконалою не була українська Конституція, справа не в ній, а в її реципієнті. Справа в її підданих, в її громадянах. Посередині їхньої свідомості має бути те, що називається совістю і честю. І, зрозуміло, розумом.

Йдеться про те, що кожна з політичних сил дивиться на Конституцію як на засіб досягнення своїх приватних, парціальних, як колись казали, цілей і мети. Кожна з них дивиться на Конституцію, як на інструмент свого егоїзму. У зв'язку з цим належить зрозуміти, що ніяка ідеальна за своєю структурою Конституція не може мати позитивних ефектів, якщо на неї дивляться саме таким чином.

Якось дивно, але людство абсолютно забуває про те, що найбільш досконалою конституцією у 20 столітті була так звана сталінська конституція грудня 1936 року. Коли чеські робітники лівої орієнтації, а тоді всі пролетарі були лівої орієнтації, на московському радіо чули основні статті тієї конституції, вони плакали від щастя. От, мовляв, у світі запанує справедливість! Що запанувало у світі в наступному, 1937, році, ми знаємо. Йде про те, що ту сталінську конституцію ніхто ніколи не виконував. А тепер ми маємо справу з Конституцією, яку виконують лише у напрямі своїх спеціально егоїстичних цілей всі без винятку політичні сили.

Зрозуміло, що „працюючи" над егоїстичною експлуатацією Конституції, кожна з цих політичних сил буде намагатися перемінити її структуру спеціально для своїх цілей. В жодному разі цього не треба робити.

Не тому, що Конституція недосконала, навпаки - вона досконала. А з дуже простої причини - справа не в Конституції. Справа у нас з вами, як ми покористовуємося ось цією самою Конституцією. Тому що будь-яка політична сила повинна працювати не лише на себе, а й на весь соціум. Якщо ж вона цього не робить, то, зрозуміло, що тут ніяка Конституція не допоможе.

На жаль, у цій країні, на превеликий жаль, належить усунути ось цю саму депутатську недоторканість. Хоча, чесно кажучи, я від цього не в захопленні. Тому що невідомо, що робитимуть у майбутньому з цими депутатами недепутати, які дуже хутко використають цю саму гіпотетичну статтю для своїх цілей. Тобто, у людини має бути якась першооснова, а на цій першооснові нанизуйте будь-ласка всю, як колись казали в українському селянському побуті, новинку.

Всі ці політичні сили апелюють до нас з вами, до народу, переконують, що все це робиться в наших інтересах. Народ в ролі конституційного автора - це, перепрошую, утопія. Тому що народ - це добрі люди, які займаються своїми приватними справами і в них немає можливості до витворення якихось юридичних чи політичних узагальнень. Вони принаймні дивляться на обличчя політиків і відповідним чином роблять ті чи інші висновки. Річ у тім,  що доволі подивитися на обличчя Ющенка, Януковича, добродія Калашникова чи пані Тимошенко - і ми одразу можемо визначити інтелектуальний, психологічний та інший рівень цих людей. І відповідним чином на рівні свого ось цього самого інстинкту, як правило непомильного, ми й голосуємо.

Різне можна говорити про американську цивілізацію, але все-таки, коли вона пише на своїх купюрах - „ми віримо в Бога", то це ще якось рятує ситуацію. В принципі, це якась реальність цього світу.

Має бути якийсь центр, те, що нам колись говорила бабуся. А якщо у нас цього немає, то що у порівнянні з цим найкраща Конституція у світі.