Протизаплідна доза Майдану

Це згодом Андрухович напише, що він був готовий померти за Україну на Майдані. Згодом – це в «Таємниці», де ця заява мала б виконати сльозоточиву місію серед німецьких читачів після прочитання найслабшого твору письменника.

Заява Жванії про не існування в природі отруєння Ющенка залишається в мовчазній темряві. Прєзік, як і належить месії, возноситься в своїх трансцендентальних прикметниках і вояжує в Соловецький монастир на покладання квітів своєму родичу (Ющ так вважає) і останньому кошовому отаману Запорізької Січі Петру Калнишевському. Символіка так ніччо собі.

Ющенко в параграфах традиційної совкової поведінки намагається не помічати наявної проблеми. Його оточення в також традиційних совкових традиціях крутить пальцем в носі. Російські ЗМІ, здається, вже збились запускати в нет інфу про невдалу операцію з омолодження Ющенка молодильними яблучками нового покоління.

Міфологія Майдану має залишатись недоторканною і зникнення хоч однієї слабкої ланки з цього творчого процесу має ставити під сумнів усю поетичність даної події з великої букви. Хоча на 4-й рік від «революції» аж таких радісних почуттів не спостерігається, а деякі львівські газети пишуть, що видряпали б очі тому, хто на гребені майданної хвилі розповідав би про таке фігове помаранчеве майбутнє.

Де ж зараз ці іконописні заяви про те, що над Майданом ширяв Дух Святий? І де ж цей істинний арієць та фантазьор Ігор Каганець, який в ті славетні дні чесав на всю розу вітрів про масовий оргазм на Майдані Насолодження? І де ця нова раса людей, про яку так активно звіщали українські ЗМІ?

За нагородами, банкетами і сподіваннями якось загубились факти порушень з боку команди Ющенка, чи те ж вибивання бабла на революційні цілі з підприємців чернівецької «Калинки» і не тільки (хоча це дрібниці). Країна створювала собі нових героїв. Так званим польовим командирам не давала спати слава субкоманданте Маркоса і факт відсутності їх фейсів на футболках замість Че Гевари (наївне твердження в сфері торжества бабла над злом).

Інші герої, ставши на шпали кон'юнктурки, вигадували собі легенду про кидання під машину з нелегітимною виборчою урною в невідомому селищі на Одещині. Хоча, як виявилось, на самій Одещині ніхто про такий випадок не чув. Навіть в КВУ чи на територіальних виборчих округах.

Науковці почали згадувати про Бахтіна і про безкровну перемогу над драконом завдяки сміху, танцям і веселим яйцям. Літератори, на яких покладалась основна життєписна надія, чомусь дивно мовчали. Це згодом, Андрухович напише, що він був готовий померти за Україну на Майдані. Згодом - це в «Таємниці», де ця заява мала б виконати свою сльозоточиву місію серед німецьких читачів після прочитання найслабшого твору «культового» письменника.

Соціалісти відзначились кінематографічною агіткою «Помаранчеве небо» про майданний лямур між целочкою-патріоткою зі Львова та високоморальним мажором з Києва, де усе закінчилось наметовим мейклавом та райдужними колами від 1-го оргазму. Не забуваймо про рожево-сиропну музичку та О.О.Мороза, який встиг пропіаритись біля портрету Гонгадзе.

В цьому морі романтичних історій та міфічних вчинків можна сьорфати до піцурового дня. Можна залишити в спокої людей, які справді під час Майдану віддавали останнє і сподівались на кращий лайф :-). Залишити всі метафори, гіперболи і соплі та зрозуміти, що ж це насправді було.

З огляду на ще живу народну пам'ять та відсутність поетичної складової в твердженнях про боротьбу кланів за сфери впливу + останній розподіл майна, така відповідь точно не проканає.

Перебуваючи в системі координат політтехнологій українських ЗМІ, в сфері впливу Росії та Америки, до цього часу не відомо, що ж це за явище таке Майдан. Поетичні вибрики та високі заяви про ще вищі ідеали Майдану прохання залишити для слабонєрвних.

Майдан - як вбивства братів Кеннеді. Стріляли з декількох різних точок, а скажуть, що в всьому винні тільки Лі Харві Освальд і Серхан Серхан.

Месія Ющенко став головним десакралізатором Майдану. Своїм мовчанням, жіночою натурою, над якою вже встиг простібнутись Обком. До нього (і не тільки до нього) було і є чимало запитань. Тим більше, якщо Ющенку й справді ніхто нічого не підсипав?

Наступні президентські вибори точно не його. Хіба що пустять по колу протистояння а-ля Кучма-Симоненко з вибором меншого зла. А те, що Ющ менше зло, ніж наша чарівна леді Юля, для багатьох в цій країні - істина в останній інстанції.

Фото з сайту zhurnal.lib.ru