Ірена Карпа: Львів – це ностальгія за неіснуючим

Ірена Карпа – рок-вокалістка, письменниця, журналістка, мандрівниця... З Іреною добре говорити про Львів, бо вона об'їздила ледь не півсвіту, тож має з чим порівнювати. Львів неоднозначний та багатоликий. Ірена теж. Що думає Львів про Ірену – з'ясувати важко, а ось думки Ірени Карпи про Львів ви дізнаєтесь з її ексклюзивного інтерв’ю для ZAXID.NET.

- Ірено, ти багато подорожувала. Мандри змушують звикати до постійної зміни місця. Тож чи звикла ти звертати увагу на місце взагалі? Для тебе важливий топос, тобто „де" бути, чи важливіше „з ким"?

- Важлива якраз пропорція... Це як змішати правильно коктейль. Якщо не впевнений у людині-компаньйоні, але впевнений у місці, ліпше їдь туди сам. Інакше, окрім роздратування і згаяного часу, нічого не отримаєш. Існують взагалі якісь несподівані місця Сили і місця випробувань (в останні я таки беру людей на тест). В місцях Сили, аби їх не марнувати, варто бути з правильною людиною. Недавно я отримала кілька дуже крутих усвідомлень. На вкритій кригою горі у Грузії, на висоті 4 100 метрів біля привезеної вертольотом церкви, подібної на космічний батискаф; у древній церкві в Алаверді; в головній грузинській церкві Цветі Псховелі... І людина, що була зі мною, не наступала моїй душі на хвіст, а, навпаки, енергетично все підсилювала. Моя людина, значить. І мої місця. Коли я вирвалася з міста в гори, то ревіла не гірше за Дніпр широкий. Значить, десь там, на межі вершин і неба, мій справжній Дім.

- А за якими критеріями ти взагалі оцінюєш міста? Чи належить Львів до таких міст, куди тобі приємно приїжджати через саме місто (не через знайомих, що там мешкають)?

- Міста оцінюю за критеріями „моє - не моє". Або „легко-цікаво-важко". Тобто, яка ціна готелю, яке за якістю їдло, чи можна знайти спокійне місце і атмосферний бар, чи є в ньому старі букіністичні крамничці і чи знаю я тут когось. Останнє кардинально міняє місто - з тупорилого туриста перетворюєшся на знавця всіх ничок. В Тбілісі друзі знаходилися чисто випадково, і це було прекрасно, бо люди були МОЇ. У Львові з таким не склалося, шкода. Хоча - я це описувала в „50 Хвилинах Трави" - колись у юності я поверталася з ненависного Парижу через Львів і збагнула, що це місто впирає мене більше. Можливо, знову ж, через важливу для мене людину, з котрою ми тоді провели ніч у готелі „Київ", дивилися на дахи і дзвіниці, їли контрабандний сир і пили вино, відловлювалися від того, що ми такі бідні студенти, а життя нас так впирає. Для мене то був апогей Львова. Щодо сьогодення, то приїздити туди мене впирає лише на книжковий форум, дай Боже здоров'я Лесі Коваль. Тоді місто відживає, позбувається свого сонного снобізму, космополітична свіжа тусовка робить із нього те, чим би Львів мав бути в ідеалі.

- Яке місце займає Львів в твоєму особистому рейтингу?

- Вибиратиму тільки з українських міст, інакше список буде довжелезним. Отже. Завжди першим був Київ... але щось мене від нього нудить останнім часом і єдине щастя, коли я втікаю в Карпати. Перед Львовом у мене йдуть Харків, Франківськ, Яремча, Тернопіль, Одеса, Бережани (!!! - так, я відкрила для себе готичне місто в дикий дощ, заїхавши туди помилково). Дуже вперли тусовки, що приходили на презентацію в Донецьку і в Луганську, - чисто по людях вперли. А ще особливе значення для мене має Дніпропетровськ - підліткова любов, кров, нерви і сльози. Хочу побачити Кам'янець-Подільський і Чернівці. Соромно, але я ще там не була. Але Львів таки входить до топової української десятки, а то й сімки.

- Чи маєш у Львові улюблену місцину? Якщо не у Львові, то де?

- Улюблену - в Карпатах. Є один із підйомів на Чорногорський хребет - місця не здам, бо то особливе місце Сили. Хоча не факт, що воно буде місцем Сили для когось іншого. У Львові - хіба столики перед Дзиґою. Коли тебе накривають пледом, а Поваляєва п'є свій коньяк.

- Львівські кав'ярні - щось унікальне й сакральне, чи профанна імітація Європи?

- Унікальне, звісно ж. Імітація - вона вже унікальна, бо ж не є точною копією... Хоча Україна - це ж Європа, [вирізано цензурою]. Тільки східна. Чого ми мусимо обов'язково когось копіювати? Хай у нас буде треш і недоробка - зате своя, особлива.

- Можеш назвати 5 речей, які тобі у Львові подобаються, і 5 - які ні?

- Подобаються: ціни на їжу, кава, старі вулиці, Домініканський собор, Вірменська церква. Не подобаються: хамство офіціантів, неможливість заховатися від людей у затишок (це, мабуть, моя особиста проблема), недоглянутість цінних пам'яток архітектури, надмір рагулів, що закидають місто пачками від чіпсів і пивними бляшанками, люмпени, що прикидаються корінними львів'янами.

- А що таке Львів для Карпи-співачки і Карпи-письменниці? Чи відрізняється львівська аудиторія та читачі від публіки інших міст, якщо так, то чим?

- По-моєму, як такої львівської публіки лишається все менше - всі тікають до Києва. Аби не засмучувати себе, я ліпше приїздитиму під час форуму - тусовка різношерста і мотивована. Остання суто львівська презентація (два роки тому, „Перламутрове Порно") зробила зріз фінансового стану місцевої молоді - на читання з вільним входом у клубі людей було повно, а на платний концерт з ціною менш ніж демократичною залишилися найстійкіші. Не думаю, що народ був жадібний, не цікавився музикою чи вважав себе пупом культурної землі (насправді, давно вже ним не є), - просто місту явно не вистачає фінансових вливань. А так львів'яни приходять до мене на паті, наприклад, у Луганську. І абсолютно добре себе там почувають, а я - разом з ними. Загалом же я люблю змішану публіку - там атмосфера найздоровіша.

- Трішки про політику. „Україна по Збруч" чи „Соборна Україна" - що тобі ближче?

- Великою країною важче рулити, це зрозуміло. Українці західні і східні справді різні, але це не стосується, наприклад, просунутої молоді, вона вже зшита геть по-іншому. Ділити країну на кавалки територіально я би не стала (хоча ідея Карпатської України колись мені подобалася), але як же віддати улюблений Харків?!

- То Львів таки культурна столиця (якщо так, то - перша, друга, третя) чи це все вигадки самих львів'ян?

- Можливо, раніше такою була. Потім все трохи прогнило. Типу, всім стало байдуже - ми і так культурна столиця, що ще напружуватися. От воно і стало тріскати по швах і тихо відмирати. І це вже справа самих львів'ян - продовжувати копилити губу і „бичити", наприклад, багатий-жирний Київ, чи реально почати щось робити, „рефрешнути" своє місто й запустити в дію його сплячий потенціал.

- З українських міст для життя ти обрала Київ. Зрозуміло: Київ - це гроші й кар'єра. А що таке тоді Львів?

- Я в Київ переїхала з Яремчі. Я виживаю тільки на контрастах, зазвичай. А гроші й можливості - це супутні товари. Київ - це реальність. Бридка, стресова, вавилонська, але реальність. А Львів - це ностальгія за неіснуючим.

Фото з сайтів https://www.bbc.co.uk/, www.ukrnationalism.org.ua