Іван Франко: «…снився мені німецький цісар»

Іван Лучук, 24 червня 201324310
Іван Франко: «…снився мені німецький цісар»

Інститут Івана Франка Національної академії наук України формально існує від 2011 року. Але ця установа не є аж такою «юною», адже її предтечею було Львівське відділення Інституту літератури ім. Тараса Григоровича Шевченка НАН України, утворене ще 1991 року.

Кажучи простіше, Інститут Івана Франка створили на базі цього відділення. Нова назва прагнула й нового приміщення, тож Інститут з’їхав із площі Марійської (раніше Міцкевича), число 5, на вулицю Драгоманова, число 18 – якраз навпроти головного входу до фундаментальної бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка. Франко, образно кажучи, взяв у лещата цю частину вулиці імені свого тимчасового патрона.

І от Інститут Івана Франка разом із Інститутом літератури імені Шевченка, перейшовши від нього з автономного статусу в суверенний, започаткував продовжуваний збірник «Іван Франко: Тексти. Факти. Інтерпретації». Збірник називається продовжуваним із тієї причини, що періодичність його виходу чітко не регламентована. До первістка цього починання передмову написав Микола Жулинський, директор Інституту літератури, назвавши її «знаменною віхою в розвитку академічного літературознавства у Львові». Очолює редколегію той же Жулинський, відповідальним секретарем є кандидат філологічних наук Оксана Нахлік, входять до колегії члени-кореспонденти НАН України Тамара Гундорова, Ростислав Радишевський і Микола Сулима, доктори філологічних наук Євген Нахлік (директор Інституту Івана Франка), Лукаш Скупейко та Наталя Шумило, кандидати філологічних наук Микола Бондар, Микола Легкий (завідувач відділу франкознавства Інституту Івана Франка) й Алла Швець (заступник директора Інституту Івана Франка).

Збірник складається з шести розділів, про кожен із яких скажу за порядком. Отже, перший розділ містить офіційний документ, а саме Постанову Президії Національної академії наук України від 13 квітня 2011 р. № 114 «Про створення Інституту Івана Франка НАН України» за підписом президента НАНУ академіка Б. Є. Патона та головного вченого секретаря НАНУ академіка А. Г. Загороднього.

Другий розділ «Огляди» подає дві панорамні статті – Євгена Нахліка «Сучасний стан франкознавчих досліджень і проблеми створення Інституту Івана Франка НАН України» та Т. Гундорової «Сучасне українське франкознавство між “життям” і “творчістю”». Одна стаття доповнює іншу, жартома можна сказати про ґендерну паритетність цього панорамного розділу, про гармонійне співіснування інь і ян (саме так, без знака м’якшення, який помилково ліплять сюди за аналогією).

Наступний розділ «Інтерпретаційні та джерелознавчі статті» складається з трьох частин. У першу літературознавчу частину увійшло сім статей: М. Легкого «Текст, контекст, інтертекст (про інтертекстуальні зв’язки “Сойчиного крила”)», Наталі Тихолоз «Трагікомічна пара пантофлів (поема-казка Івана Франка “Абу-Касимові капці” у фокусі мікроаналізу)», Мар’яни Барабаш «Магічна символіка у збірці Івана Франка “Зів’яле листя” (порівняльно-контекстуальний зріз зі збіркою Богдана Лепкого “Листки падуть” і циклом Інокентія Анненського“Трилисники”)», Катерини Дронь «“Тріумфи і упадки” людського духу: вертикальна топіка мікрокосму в художній прозі Івана Франка», Марії Лапій «Особливості асоціативної пейзажокреативної техніки Івана Франка в художній прозі», Миколи Бондаря «Фрідріх Рюккерт – іще одна постать в інтертекстуальному околі поетичної творчості Івана Франка», Лариси Каневської «Візантійська культурна спадщина в літературознавчому осмисленні Івана Франка». Вже в назвах цих статей закладена не лише їх квінтесенція, але й певна інтрига, в кожної своя інтрига, специфічна. Другою частиною є культурологічна стаття Алли Швець «“…Подружжя майже завжди – лотерея…” (Матримоніальна концепція Івана Франка)», а третьою – фольклористична стаття Святослава Пилипчука «Іван Франко – теоретик культурно-історичної школи у фольклористиці». Якщо ґрунтовна стаття про Франка як фольклориста є цікавою й неоціненною для фахівців, то стаття про матримоніальний (шлюбний) дискурс Франка здатна зацікавити и ширший загал. Гадаю, її можна (знявши науковий антураж) опублікувати в якомусь популярному виданні, й вона матиме шалений успіх. Стисло еволюція Франкової теорії шлюбу виглядає таким чином: спершу він сприймав шлюб як релігійний і соціологічний феномен, в основі якого лежать темпераментна сумісність, взаємна свобода, висока мета, репродуктивна функція; потім визнавав альтруїстичний шлюб «не по любові, а по приязні»; далі схилявся до конвенціонального (цивільного) шлюбу; насамкінець став визнавати фаталістичну концепцію – шлюб як «лотерея». У розвитку уявлень про шлюб у Франка домінує раціоналізація почуття любові.

Четвертий розділ містить матеріали до ґрандіозного (першочергового в завданнях Інституту) проекту «Іван Франко: Літературна енциклопедія». У вступі до розділу Є. Нахлік доступно розтлумачує структуру й засади майбутнього фундаментального видання. У цьому ж розділі для апробації вибірково подано зразки окремих статей до тематичних блоків «Іван Франко і нова українська література: попередники та сучасники (ХІХ – початок ХХ ст.)» та «Іван Франко: поетичні твори». Розміщено статті про чверть сотні персоналій. Євген Нахлік спільно з Оксаною Нахлік написав про Христину Алчевську та її дочку Христю, Олександра Боровиковського, Миколу Жука, Михайла Жука, Олександра Катренка, Данила Мороза, Олексія Плюща, Михайла Тризну-Яцківського, Григорія Шерстюка, Миколу Янчука та Богдана-Валеріяна Ярошевського. Сама (без співавторства із шлюбним чоловіком) Оксана Нахлік написала про Олександра Афанасьєва-Чужбинського та Дніпрову Чайку. Швець написала про Костянтина Арабажина, Легкий – про Теодота Галіпа, Юрія Кміта, Леся Мартовича, Панаса Мирного, Анатоля Свидницького та Марка Черемшину, Тихолоз – про Івана-Ієроніма Наумовича та Корнила Устияновича, Корнійчук – про Лева-Зеновія Лопатинського та Євсебія Черкавського. Про поетичні твори написали Барабаш і Неборак. Мар’яна Барабаш розглянула цикли «Осінні думи» (ліричний цикл), «Із днів журби» (ліричний цикл-«запитання»), «Спомини» (ліричний цикл-«загадка»), «В плен-ері» (ліричний цикл-«ілюзія»), поетичну збірку «Із днів журби» та вірш «Не знаю, що мене до тебе тягне…» зі збірки «Зів’яле листя», А В. Неборак – ліричні цикли «Картка любові» та «Тюремні сонети».

Розділ публікацій складається із трьох частин. Перша – це тексти Івана Франка. Євген Нахлік підготував і прокоментував забуту рецензію Франка на народнопісенну збірку Олексія Гулака-Артемовського («Народні українські пісні з голосом», 1883) і недруковану рецензію Франка на брошуру Христі Алчевської про Василя Стефаника («Мужицька дитина – Василь Стефаник», 1911). Богдан Тихолоз підготував записи снів Франка останнього року його життя, спорядивши публікацію статтею «Телеграми духів (автопсихографчні нотатки Івана Франка 1915–1916 років: між сном і дійсністю)». Для прикладу наведу тут запис (зроблений племінником Франка Василем) сну в ніч з 11 на 12 січня 1916 року: «Вночи з дня 11 на 12 січня снився мені німецький цісар у віддали в долині в довгім яснім плащи і в незвичайнімширококрисатім та довговолосім капелюсі з заложеними крисами такої форми [малюнок відповідної форми капелюха. – І. Л.]. Перед тим, як я побачив цісаря, йдучи світляною височиною, мене два рази щось болючо дернуло в праве лице – знак, що він побачив мене, а я побачив його. Побачивши його, я обома руками зняв зі своєї голови капелюх такої самої форми й матерії, але він уже відвернувся й пішов далі на схід. Я пішов на захід стежкою під беріг на ріку, а знизу вернув догори. Стежка була посипана зрідка зеленими листками, й мене перестрінув на ній цісар з переляканим рухом і окриком: «Wohin gehen Sie?» [«Куди Ви йдете?» (нім.)]. На що я, знявши перед ним капелюх, відповів: «Ich bin Hesiger» [«Я тутешній» (нім.)], і з тим прокинувся». Поживи для психоаналітиків більш ніж достатньо, як і в записах інших Франкових снів. От не так давно Тарас Малкович упорядкував сни сучасних українських письменників (винятком є лише Григорій Сковорода), які вийшли під назвою «Сновиди»; можна було б підкинути йому ідею впорядкувати сни класиків української літератури (взагалі снів українських письменників минулого), але ж то копітка наукова праця для потужного архіваріуса, бо ж відкопати такі матеріали значно важче, ніж зібрати замовлені записи. Залишмо це питання відкритим. Микола Легкий та Андрій Франко доповнили бібліографію наукових перекладів Івана Франка. Друга частина розділу публікацій містить листування. Алла Швець підготувала й прокоментувала матеріал «“Більшого обожателя Вашого таланту, як я, трудно знайти” (Наталія Кобринська про творчість Івана Франка в листах до нього)» із додатком вибраних листів Кобринської. Наталія Тихолоз підготувала й прокоментувала матеріал «Листи до матері», опублікувавши листи до Ольги Франко її дітей: Тараса, Петра й Анни. У третю частину розділу публікацій входять підготовані Аллою Швець недруковані спогади Заклинських про Івана Франка. Є тут спогади Осипи (Йозефи Амалії) Заклинської про взаємини Франка із родиною Заклинських, а теж спомини Корнія Заклинського «Франко і студентство».

До власне бібліографічногорозділу видання входять два матеріали. Це підготований Оленою Луцишин список «Іван Франко в дисертаційних дослідженнях (1988–2009 рр.)», у якому зафіксовані всі автореферати дисертаційних (і кандидатських, і докторських) досліджень українських науковців; більшість цих досліджень безпосередньо стосується Франка, в деяких його постать і творчість розглядаються принагідно. Начебто й небагато таких досліджень за понад двадцять років, та все ж майже сто двадцять позицій – вже чималий масив. Присутній тут і бібліографічний покажчик Мар’яни Барабаш та Олени Луцишин «Франкознавчі публікації науковців Львівського відділення Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України за 2006–2010 рр.». Понад сто сімдесят позицій – це про щось свідчить, адже за п’ятирічку співробітникам невеличкої інституції опублікувати стільки праць – це таки щось.

У кінці видання, як і належиться для строго наукового антуражу, є покажчик, але не просто іменний, а «покажчик осіб і творів без авторства», тобто персоналій та анонімних творів.

Готується до друку наступний, другий, випуск цього продовжуваного збірника, про нього – іншим разом.

 

Іван Франко: Тексти. Факти. Інтерпретації : збірник наукових праць. – К. ; Львів, 2011. – Вип. 1 : Огляди. Статті. Твори. Листування. Спогади. Бібліографія. – 440 с.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів

Дискусія

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук