"Іванко, Іванко, пусти у хату Маланку": у Львові відроджують традиції Старого Нового року

Львівська молодь відроджує традиції Старого Нового року. Пластунки із куреня "Степові Відьми" вирішили пройтись по домівках із козою та Маланкою. Кажуть, що у давнину Щедрий вечір мав непросто календарне, а майже містичне значення. 

"У нас дуже багато вертепів цього року. Ми вирішили нагадати про ще одну традицію та організували театральне дійство із Маланкою. Колись наші предки вірили, що в цей день зустрічається  сонце з місяцем, вони одружуються і народжується нове життя", - розповіла пластунка Дзвенислава Загайська. 

Василем як і годиться переодягають дівчину, а хлопець перевтілюється у Маланку. 

"Трохи не звично бути в ролі дівчини, - зауважив Роман, який виконує роль Маланки. - Маланка, вона не ґаздиня - не дуже. Просто робить вигляд, що ґаздиня, так, як завжди".

Переодяганням наші предки пробували збити з пантелику нечисту силу. Також у святкових обрядах часто використовували образ кози. Це своєрідний символ старого року, який помирає та перероджується у новий. Так і коза у виставі спершу помирає, а потім перероджується.

У старовинних обрядах Маланки та водіння кози з часом з'явилось не лише містичне, а й сатиричне значення. 

Людмила Зборовська із гурту "Коралі" розповідає: "Ніколи не було закостенілої форми вертепу, чи водіння кози, чи Меланки. Завжди туди вплітались якісь наболілі моменти. Висміюються якісь такі негативні риси владних структур чи якихось речей пов'язаних із хабарництвом. Зараз, наприклад, зачіпають елемент люстрації".  

Солістки гурту "Коралі" мають справу із Козою та Меланкою  щороку. Вони збирають фольклор у різних куточках України.

Географія цього обряду дуже широка. Переважно, відрізняються лише піснями та персонажами. А Новий рік потрібно було святкувати у доброму гуморі та гамірно. Древні вірили, що гучні обряди відганяють нечисту силу. 

А ще у Щедрий вечір важливо було знайти час не лише для забав, а й власного дому та господарки. Адже, вважалось, що у цей день можуть говорити навіть свійські тварини, які можуть пожалітись на своїх господарів. Звідси, ймовірно, пішов і звичай посівання. Адже господарі із освяченим зерном обходили поля та стайні".