Наприкінці червня авторитетний німецький тижневик Die Zeit опублікував чергове послання групи німецьких інтелектуалів у стилі «міру мір». Автори послання стверджують, що вони дуже люблять Україну та українців, що вони обурені брутальною російською агресією. Але «оскільки Росія переважає у військовому плані та має можливості для подальшої військової ескалації», то, може, не варто витрачати часу й зусиль та припинити спротив. Бо «продовження війни з метою повної перемоги України над Росією означає ще тисячі загиблих у війні за мету, яка не виглядає реальною».
Підписанти листа звертаються, звісно, не до українців. Очевидно усвідомлюють, що це безперспективно, розуміють, що ми воюємо не тому, що нам так дуже хочеться, а задля збереження держави, нації, людей. Після Бучі, Ірпеня, Волновахи, Маріуполя цілому світу зрозуміло, що капітуляція перед росіянами якщо й здатна щось принести, то лише ганьбу, знущання, розправи. І точно не принесе порятунку.
Тож лист спрямований головно до західних політиків. «Тому західні країни, які підтримують Україну у військовій сфері, повинні запитати себе, чого саме вони прагнуть і чи є (і як довго) поставки зброї правильним шляхом», – зазначається в посланні. Звісно, «неправильним», якщо дослухатися до тез підписантів. І далі в листі йде таке залякування:
«Більш того, наслідки війни вже не обмежуються Україною. Її продовження спричиняє масштабні гуманітарні, економічні та екологічні надзвичайні ситуації по всьому світу. В Африці насувається голод, який може коштувати мільйонів життів. Стрімке зростання цін, дефіцит енергії та продовольства вже призвели до заворушень у багатьох країнах. Якщо війна триватиме після осені, дефіцит добрив також матиме глобальний вплив. Очікується велика кількість жертв і дестабілізація глобальної ситуації».
Ось така лякалка. І, можливо, її автори й мають рацію щодо наслідків війни. Тому що швидше буде її закінчено, то краще для України і світу. А зробити це можна лише одним шляхом: наданням українській армії належної кількості новітньої зброї, щоб можна було зламати хребет російському мілітаризму, а також запровадженням якнайжорсткіших санкцій проти Росії, аби та не могла відновлювати свій військовий потенціал. А припинення військової допомоги власне й означало б продовження війни, зростання жертв, нищення українських міст і сіл, вбивство українців та негативні наслідки для цілого світу.
Але ж ні, автори листа виступають цілковито проти військового посилення України. Тільки дипломатія і перемовини. Читаємо такі нарікання в листі: «На сьогодні міжнародне співтовариство, особливо великі західні гравці, не докладало жодних узгоджених зусиль для початку переговорів. Поки це не так, не можна вважати, що угода неможлива і що Путін, зокрема, не хоче вести переговори».
Дійсно, Путін готовий укласти угоду, але лише таку, де українці визнають цілковиту капітуляцію. Все решта його не цікавить. І це неодноразово заявляв і він, і його посіпаки.
А от щодо нарікань на недостатність дипломатичних зусиль, то тут автори листа або виявляють свою цілковиту некомпетентність, або брутально лукавлять. Упродовж кількох тижнів перед початком повномасштабного вторгнення в Москві побували фактично всі західні топ-політики: і французький президент Емманюель Макрон, і британський прем’єр-міністр Борис Джонсон, і німецький канцлер Олаф Шольц, і генеральний секретар ООН Антоніу Ґутерреш. Папа Римський вперше в історії Ватикану сам пішов до російського посольства, щоб застерегти росіян від війни. Американський президент Джо Байден сам не приїхав, але багаторазово телефонував Путіну, відправив до нього свого держсекретаря Ентоні Блінкена. Потім були активні спроби тих же політиків урезонити Кремль вже після початку війни. І все намарно.
То яких іще перемовин вам, холєра, треба?! Невже ви, шановні пацифісти, про це не знали? Дуже сумнівно, зважаючи на особи підписантів. Наприклад, першим у списку стоїть відомий журналіст, публіцист, письменник, співвласник видавництва Spiegel-Verlag Якоб Ауґштайн (з родини тих самих Ауґштайнів). А ще політологи, колишні військові радники, ексдипломати тощо. Ніколи не повірю, що вони не стежили за розгортанням подій навколо України, не були в курсі. Отже, цинічно злукавили. А значить все їхнє послання гроша ламаного не вартує.
На цьому можна було б і завершити тему, якби не один цікавий момент. У листі згаданий конфлікт навколо залізничного транзиту до російського анклаву Калінінграда. Нагадаємо, про що йдеться. Литовська влада обмежила залізничні перевезення своєю територією з Білорусі до Калінінградської області. Йдеться суто про заборону перевезень тих товарів, які потрапили під санкції, запроваджені Європейською Унією проти Росії за вторгнення в Україну. Тобто все решта, непідсанкційне, зокрема продукти і людей, перевозити можна. Навіть санкційні товари можна перевозити, наприклад, морем або повітряним шляхом.
Утім Москва підняла шалений крик, мовляв, блокада, хочуть задушити Калінінградську область, виморити голодом людей тощо. Багато російських політиків уже виступили з погрозами на адресу Литви, деякі ледь не прямим текстом заявили про військове розв’язання проблеми. Хоча причому тут власне литовці? Вони лише реалізовували унійні рестрикції.
Але тепер саме керівництво ЄУ планує трохи дати задньої. Європейська Комісія під тиском Німеччини готує внесення змін до санкцій, які б дозволили будь-які транзити до Калінінграду.
Чому саме Німеччина відзначилася? Ну, по-перше, Берлін завжди був чутливим до прохань Москви. Ситуація, звісно, змінилася після 24 лютого, але не аж настільки радикально. По-друге, як відомо, саме в Литві розташований контингент Бундесверу, призначений для захисту республіки в разі зовнішньої агресії. А тут росіяни погрожують військовою інвазією. Німці ж раз у раз повторюють, що докладатимуть усіх зусиль, аби військовий конфлікт не вийшов за межі України. Саме тому вони й зарухалися, коли спалахнула суперечка навколо калінінградського анклаву.
Звісно, можна було б зважити на резонні аргументи, що у випадку з Калінінградом Росія відправляє товари собі ж, тобто нікуди їх не експортує й нізвідки не імпортує. Тож тут можна було б зробити виняток. З іншого боку, а навіщо? Є санкції, запроваджені для того, щоб завдати удару по господарському потенціалу агресивної Росії, то треба й дотримуватися жорсткої лінії. Бо якщо санкції запроваджені лише формально, для папірчика, то користі з них буде небагато. Війни вони точно не зупинять.
Так, за останні кілька місяців у свідомості західних суспільств відбулися суттєві зміни, але ще не настільки радикальні, щоб стати незворотними. Надія пропетляти між краплями, залагодити конфлікт мінімальними зусиллями ще залишилася. Багато хто ще думає, що вистачить віддати Україну в жертву Аресу, щоб самим залишитися в безпеці. Даремно. Власне згаданий калінінградський прецедент, а ще погрози Кремля на адресу Фінляндії та Швеції за намір вступити до НАТО, чи, зрештою, всім західним країнам за допомогу Україні – недвозначно демонструють, що війна вже давно вийшла за межі України. Хай поки що не її бойовий компонент. А той, хто сподівається, що зі завоюванням України Путін зупиниться, що всі описані в листі проблеми зникнуть, – фатально помиляється. Програш України, навіть більше – непрограш Росії зруйнує вщент усю й без того хистку систему європейської безпеки.
Ми використовуємо