Куди рухається цей світ?

Історик Ярослав Грицак, якого журнал «Корреспондент» цього року включив до сотні найвпливовіших українців, про те, куди рухається наш світ.

Життя з прискоренням

Кожне десятиліття новітньої історії мало свою назву: sixties, роки застою, роки падіння комунізму… Але перше десятиліття третього тисячоліття такої назви не має. Ярослав Грицак уважає, що сучасні люди не можуть дати назви тим безпрецедентним змінам, які з ними відбуваються.

А відбуваються ці зміни за формулою up and up and up! more and more and more: все більше й більше й більше, все швидше й швидше й швидше. Наприклад, двадцять років тому лише частина українських школярів мала наміри отримати вищу освіту, а сьогодні це норма для більшості. Україна входить до топ-десятки країн світу за відсотком студентів, і теперішнє молоде покоління її мешканців формально є найосвіченішим в історії.

Ця формула справедлива й для темпів зростання кількості населення планети. Перший у новій історії період подвоєння тривав двісті років (1650-1850), другий – уже сто (1850-1959), третій – п’ятдесят (1950-2000). Черговий період подвоєння, у який ми зараз живемо, триватиме ще вдвічі менше – до 2025-го.

Шаленими темпами зростає й кількість наукових відкриттів. У людей, натомість, меншає часу. «Раніше люди мали час, а тепер його мають тільки невдахи, безробітні й бездомні, - зауважує Ярослав Грицак. – Що успішніша людина, то менше в неї часу».

Житимемо довго, але важко

Люди живуть дедалі довше. Від початку нашої ери до часів Наполеона середня тривалість життя становила 20-25 років. Такий показник зумовлений величезною смертністю дітей і жінок-породіль. Однак уже у ХІХ столітті середня тривалість життя зросла до 45, а наприкінці ХХ століття – до 60 років. А діти, що народились цьогоріч, можуть прожити понад сто років.

Умови життя в усьому світі, навіть в Африці, мають тенденцію до покращення. В наш час майже неможливо померти з голоду, каже історик. Так, як ми харчуємось зараз, у ХVІ-ХVІІ століттях харчувались королі – тільки вони могли дозволити собі звичні для раціону сучасної людини м’ясні страви або спеції. Однак разом із зростанням багатства зростає й різниця між найбагатшими та найбіднішими, що робить суспільство хворобливим і стимулює злочинність.

Тож нинішнє молоде покоління, прогнозує Ярослав Грицак, житиме довго, але важко. Так, загалом людство стало багатшим, але це не конвертується у почуття щастя. Одна з причин цього – стрес, який став повсякденним явищем у наш час. До того ж, що більше споживають люди, то більшого їм хочеться. А попереду на людство чекає нестача ресурсів: за прогнозами, до 2030 року більшість населення світу матиме проблеми навіть із питною водою.

Оптимізм проти кризи Заходу

Модернізація, на думку Ярослава Грицака, розпочалась 1492-го, коли Колумб випадково відкрив Америку. Ця дата є початком п’ятсотлітнього піднесення Заходу. Одні історики вважають, що вдала експансія Європи пояснювалась її агресивністю, інші – потужною культурою та християнськими традиціями.

Та зараз Захід перестає бути силою, яка рухає світом, адже з’являється дедалі більше економічних «тигрів» - країн, що швидко розвиваються й наздоганяють його. «З музикою, ситі й веселі ми наближаємось до апокаліпсису», - каже Ярослав Грицак. Утім, за його словами, про кінець Європи говорять уже двісті років. Вихід із кризи він убачає у зміні технологій та оптимізмі. «Треба перестати говорити про кінець. Європа переживає кризи, але виходить із них іншою і сильнішою», - каже історик.

Ірина Скіп