«З дитинства люблю Кіплінга», – зізнався президент Росії Володимир Путін ще десять років тому, коли на брифінгу коментував антиурядові акції протесту на Болотній площі в Москві. Хоча треба уточнити, у той момент він обіймав посаду прем’єр-міністра, влаштувавши блазнівську рокіровку з Дмітрієм Медведєвим. Тоді Путін обізвав учасників мітингу і демонстрації «бандерлогами», котрі беззастережно слухаються Заходу як пітона Каа.
І от знову у своєму посланні до Ради Федерації Росії Путін використав Кіплінгові образи. Тепер уже колективний Захід у нього став тигром Шерханом, навколо якого «крутяться всякі дрібні табаки, все як у Кіплінга, підвивають, щоб задобрити свого суверена». Можна припустити, що себе він уявив Мауглі, який завдяки своїй кмітливості й хоробрості перемагає значно сильніших ворогів.
Це чудово, що російський лідер любить Джозефа-Редьярда Кіплінга. Сподіватимемося, що він не обмежився переглядом радянського мультфільму «Мауглі», а таки читав «Книгу джунглів» (і дочитав її до кінця). Ну, тоді мав би зрозуміти, що дуже важливим для людини, яка себе шанує, є вміння вчасно піти. Проте в цьому питанні Путіну ближча фраза з відомого анекдоту: «Нє даждьотєсь!».
Хай там що, але останній публічний виступ кремлівського шефа додав цивілізованому світові якщо й не оптимізму, то принаймні спокою. Адже багато політиків і політаналітиків висловлювали побоювання, що, готуючись до чергових парламентських виборів (вибори Держдуми Росії відбудуться у вересні 2021 року), Путін, щоб підвищити рейтинг власний і своєї політичної сили «Єдиної Росії», вдасться до невеликої, швидкої переможної війни. Як це було 2014 року з Кримом і Донбасом. Тому-то увесь світ, а передовсім Україна, з тривогою спостерігали, як стягуються російські війська до українського кордону. Для чого? Чого Путін хоче цим досягти? Це залякування, блеф чи таки реальна загроза вторгнення?
Відповіді (зрозуміло непрямі) на ці запитання всі сподівалися почути в цьому посланні до Ради Федерації. І що ж ми почули? Передовсім те, що Путін зробив головний акцент у своїй доповіді на соціальному питанні, на обіцянках покращити добробут росіян, особливо малозабезпечених, забезпечити всіх роботою, підвищити пенсії та соцвиплати, поліпшити інфраструктуру тощо.
То що бліцкриґ скасовується? Радше так, аніж ні. Принаймні більшість експертів, котрі встигли викласти свої інтерпретації промови, схиляються до такої думки.
Звісно, у путінському посланні є й агресивна риторика, закиди Заходу, застереження й погрози. Але все воно звучало, ну, от якось зовсім не страшно, а радше інфантильно. Немов дитина скаржилася дорослим на своїх кривдників. Як той самий шакал Табакі плачеться тигрові Шерхану. От характерна цитата з виступу:
«Недружні акції щодо Росії не припиняються. У деяких країнах завели пренепристойний (рос. пренеприличный) звичай – з будь-якого приводу, а найчастіше взагалі без жодного приводу, зачіпати Росію. Новий вид спорту там – хто голосніше щось скаже. Ми поводимося у зв'язку з цим надзвичайно стримано, можна сказати, скромно. Часто взагалі не відповідаємо не тільки на недружні акції, а й на відверте хамство... Ми дійсно хочемо мати добрі відносини з усіма учасниками міжнародного спілкування, зокрема і з тими, з ким відносини в нас останнім часом, м'яко кажучи, не складаються».
От, мовляв, я такий добрий і чемний, а вони всі задираються без причини. Незвичний як для Путіна стиль, правда ж? Тобто, лукавство – звичне, але тон завжди був інший, значно агресивніший. Що ж таке трапилося з російським лідером за останній час, що його змусило так змінитися?
Передовсім з Путіним побалакав телефоном американський президент Джо Байден. Побалакав доволі жорстко. Які саме аргументи використав Байден, щоб приборкати свого візаві, ми, найімовірніше, найближчим часом не дізнаємося (може, колись це десь випливе в мемуарах). Тим більше, що пресрелізи про телефонну розмову є доволі куцими й сильно відрізняються – що з Білого дому, що з Кремля.
У повідомленні американської адміністрації зроблено наголос на тому, що глава Білого дому висловив своє невдоволення концентрацією російських військ на кордоні з Україною, закликав Росію знизити напругу. Він запевнив, що США підтримають Україну в захисті її суверенітету та територіальної цілісності.
А хто читав лише повідомлення пресслужби Кремля, то не дізнався б, що таке питання взагалі порушувалося. Російські пропагандисти зробили наголос на тому, що розмова відбулася за ініціативою американської сторони. І що Байден сам запропонував Путіну зустрітися. А Путін, мовляв, зараз думає, зустрічатися з тим, хто обізвав його вбивцею, чи ні.
Фактом є те, що ситуація, яка попахувала порохом, після розмови зразу ж розрядилася. Зрозумівши, що на жодні агресивні кроки Путін уже не піде, Байден навіть відкликав два американські есмінці, які мали увійти в Чорне море для підтримки України на тлі агресивних дій Росії. Багато хто в Україні сприйняв такий крок як зраду Америки. А насправді у цьому відпала потреба. Хоча погоджуюся, що додаткові американські бойові кораблі біля наших берегів нам би не зашкодили.
Есмінців Байден відвів, а санкції ввів. Ще не встигла охолонути телефонна слухавка після розмови з Путіним, як американський президент запровадив нові американські санкції. Так, вони не є аж такими жорсткими й пекельними, як би нам хотілося, але це має свою логіку. Вбивчі санкції Вашинґтон приберіг на випадок, якби Росія таки вдалася до агресії.
Ще відбулася зустріч українського президента Володимира Зеленського з французьким колегою Емманюелем Макроном за віртуальної присутності німецької канцлерки Анґели Меркель. Європейські лідери наголосили на своїй підтримці України в її протистоянні російським провокаціям. Підтримку Києву висловили також керівники Європейської Унії та НАТО.
Досить цікаві події, які, безумовно, позитивно (для цивілізованого світу) вплинули на геополітичну диспозицію Кремля, сталися в Чехії. Кілька днів тому чеська влада оголосила 18 російських дипломатів персонами non grata. Те, що вони були шпигунами – зрозуміло. Але досі Прага доволі терпимо ставилася до їхньої діяльності, несумісної з дипломатичним статусом. А президент Мілош Земан вважався чи не найзатятіших русофілом з усіх європейських лідерів.
Утім ситуація радикально змінилася, коли чеські слідчі органи з’ясували, хто причетний до вибухів на складах боєприпасів сім років тому. Прем’єр-міністр Чехії Андрей Бабіш на пресконференції, присвяченій результатам розслідування, повідомив: «На підставі однозначних доказів, отриманих в ході розслідування, повинен констатувати, що існує арґументована підозра в причетності офіцерів російської військової розвідки ГРУ, а саме її підрозділу 29155, до вибуху боєприпасів під Врбетіцею. Було завдано величезних матеріальних збитків, виникла серйозна загроза для багатьох жителів, але насамперед загинули два наші громадяни – ні в чому не винні батьки сімейств». Так-от, ті 18 «дипломатів» і були тими самими російськими спецслужбістами, котрі донедавна безперешкодно провадили свою діяльність у Чеській Республіці.
Цікаво, що чеський віцепрем'єр Ян Гамачек у цьому ж контексті заявив: «Ми нині перебуваємо в такій же ситуації, як Велика Британія після отруєння в Солсбері у 2018 році». І сказав він це не просто так. Бо у справі випливли ті ж самі легендарні шанувальники готичних шпілів та один одного «Петров» і «Боширов». А точніше – агенти-кілери ГРУ Анатолій Чепіга та Олександр Мишкін. Щоправда, до Чехії напередодні теракту у Врбетіці вони прибули як таджик «Руслан Табаров» і молдованин «Николай Попа» з відповідними паспортами.
Але, на мою думку, Ян Гамачек дещо применшує серйозність інциденту у Врбетіці, порівнюючи його зі солсберзьким. Цей теракт на складі боєприпасів в Чехії є значно небезпечнішим інцидентом, аніж спроба отруєння приватної особи. Це фактично збройний замах на обороноздатність країни-члена НАТО, а отже на цілий Північноатлантичний альянс. Тож має бути спільна реакція країн-членів. І вона, безумовно, буде. Тому ті 18 російських «дипломатів» – це лише перша ластівка. Далі буде відмова від російської вакцини «Спутнік V», яку, до речі, так лобіював для Чехії президент Земан. Також Прага відмовиться від послуг Розатому в будівництві АЕС «Дуковани». А ще чеські правоохоронці розпочали масштабне полювання на найманців, котрі воювали на Донбасі на боці російських терористичних організацій.
Ще буде відповідна реакція як загалом НАТО і ЄУ, так й окремих держав-членів. Тим більше, що чеське розслідування вибило останній аргумент у тих європейських політиків, які послідовно виступали за примирення з Росією.
Тобто навколо Росії, Кремля, Путіна склалася вкрай несприятлива міжнародна ситуація. Будь-які російські агресивні дії нині наштовхнулися б на жорстку реакцію колективного Заходу. Путіну вже б не вдалося проскочити, як 2008-го чи 2014 року. Тож він мусив увімкнути задній хід, залягти на дно. Чи надовго?
Свою статтю я розпочав з того, як Путін зізнався в любові до Кіплінга. А от чи полюбив би Кіплінг Путіна? Це навряд чи. Мабуть, як і росіян взагалі. Зрештою, національна толерантність не була однією з чеснот британського письменника. Ще наприкінці ХІХ століття в оповіданні «Колишній» (The Man Who Was) Кіплінг так охарактеризував узагальненого росіянина: «Як азіат він чарівний. І лише коли наполягає, щоб до росіян ставилися не як до найбільш західного зі східних народів, а, навпаки, як до найбільш східного із західних, перетворюється на етнічне непорозуміння, з яким насправді нелегко мати справу. Він сам ніколи не знає, яка сторона його натури візьме гору в наступну мить».
Навіть нині важко сперечатися з такою характеристикою.
P.S. Поки писалася стаття, Росія оголосила про відведення своїх вояків від українських кордонів. Міністр оборони Росії Сергій Шойгу дав доручення Генштабу і командувачам з п'ятниці, 23 квітня, розпочати повернення військ Південного і Західного військових округів в пункти постійної дислокації.
Ми використовуємо