Мінський зашморг
IQ

Мінський зашморг

Що продемонстрував черговий «нормандський раунд»

Любко Петренко, 12 травня 201632041

Мінські угоди, які президент Петро Порошенко і міністр закордонних справ Павло Клімкін називали свого часу ледь не «тріумфом української дипломатії», з кожним днем затягуються тугішим зашморгом на українській шиї. У плані «тріумфальності» їх можна порівняти хіба що зі сумнозвісними газовими угодами Юлії Тимошенко від січня 2009 року.

Нині Київ, очевидно, радий був би їх позбутися, але зробити це практично неможливо, принаймні за актуальної геополітичної ситуації. 

Черговий раунд

11 травня у берлінському передмісті відбувся черговий, уже 12 раунд перемовин, породжених «Мінськом-2». Міністри закордонних справ країн «нормандської четвірки» – України, Німеччини, Франції та Росії – зустрілися у шикарній віллі Borsig, розташованій у мальовничій місцині на березі Теґельского озера.

Учасники зустрічі не сяяли ентузіазмом, всім було зрозуміло: Мінські угоди практично не виконуються, кожна сторона зможе знайти «відмазку» невиконання, перспективи для руху вперед не проглядаються.

І так раз за разом черговий раунд перемовин завершується без жодного успіху. Нагадаємо, що після попередньої зустрічі, яка відбулася в березні у Парижі, міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр відверто зізнався у фіаско заходу: «Я незадоволений тим, як Київ і Москва ведуть переговори. Перш за все в питанні політичного врегулювання не було поступу».

Ніщо не віщувало успіху й травневого раунду. Ситуація навіть погіршилася через ескалацію напруження на лінії зіткнення на Донбасі. Росія дедалі активніше постачає бойовикам ОРДЛО нову військову техніку та боєприпаси.  «Всього за тиждень залізничними та автомобільними шляхами бойовикам 1-го та 2-го армійських корпусів було доставлено 38 танків, 14 броньованих машин, 12 артилерійських систем, 1750 тонн пального та понад 560 тонн боєприпасів», – розповів представник Головного управління розвідки ЗСУ Вадим Скібіцький. За його словами, з початку року до «ДНР» та «ЛНР» з російської території «було введено достатню кількість озброєння, військової техніки, що дозволяє формувати нове з’єднання противника».

«Мінськ» і небезпека

Це зайвий раз доводить, що «Мінськ-2» абсолютно не діє. Недієвість угод стала зрозумілою вже через день після їхнього підписання 12 лютого 2015 року. Тоді російські військовики і донбаські сепаратисти, зігнорувавши домовленостями про припинення вогню, розпочали дебальцівську наступальну операцію.

Невже це було складно передбачити ще до моменту підписання фатальних паперів у Мінську? Думаю, що розуміли підступну гру Росії і Порошенко, і Анґела Меркель, і Франсуа Олланд. Чому ж вони пішли на це? З представниками Європейської Унії зрозуміло – їм конче було деескалувати ситуацію, домогтися миру й спокою на континенті. Якщо це вдасться зробити з дотриманням інтересів України – чудово. Ні – ну що ж, усі ми час від часу мусимо чимось жертвувати в цьому житті.

Чому на це пішов Порошенко? Очевидно, вірив у свою здібність пробігати між краплинами. Вірив, що вдасться дотягнути ситуацію до deadline, а потім сказати: «Ну що ж, принаймні ми спробували»... Утім, коли підійшла знаменна дата завершення чинності Мінських угод – 31 грудня 2015 року –­­ з’ясувалося, що немає жодних проблем з пролонгацією терміну.

Легітимізація «Мінська»

А може, варто Україні в односторонньому порядку розірвати Мінські угоди, адже для цього є маса політичних і правових підстав? «Українські юристи неодноразово називали цілий перелік нищівних критичних аргументів щодо Мінських угод вцілому, процедури їхнього узгодження і підписання, статусу підписантів, відповідності підписаного документа українському законодавству тощо. А політики просто закликають викинути Мінські угоди на смітник. Але хоч би як нам хотілося це зробити, на жаль, це абсолютно неможливо. Більш того – невиконання Україною Мінських угод теоретично може викликати дуже серйозні міжнародно-правові наслідки», – застеріг голова Міжнародного центру перспективних досліджень, досвідчений дипломат Василь Філіпчук.

Справа в тому, що Мінські угоди, котрі у момент їхнього підписання були не надто зобов’язуючим папірцем, згодом набули статусу документа ООН. Це сталося завдяки блискавичній «спецоперації» Кремля. Нагадаю, що 17 лютого 2015 року Рада Безпеки ООН з російської ініціативи одностайно схвалила резолюції 2202 «Щодо ситуації на сході України». У тексті резолюції повторюються Мінські угоди пункт за пунктом. Зокрема й про необхідність Україні провести конституційну реформу, вибори на окупованих територіях, амністувати сепаратистів тощо.

Резолюції ООН, відповідно до статті 25 Статуту організації, є обов'язковими для виконання всіма її членами. Відтак відмовитися від зобов’язань з виконання «Мінська-2» – рівнозначно порушенню міжнародних норм. Якщо Україна ігноруватиме угоди, то теоретично сама може наразитися на міжнародні санкції.

«Мінськ» і Захід

У чому прикрість «Мінська-2» для Києва? Головним чином у тому, що Україна як сторона, котра бере на себе зобов’язання, у документі присутня, а Росія – ні. Путін підписав угоду виключно як такий собі спостерігач, котрий пообіцяв у якийсь там спосіб благотворно вплинути на одну з конфліктуючих сторін. Тому-то, враховуючи «спецоперацію» Кремля з легітимізації «Мінська-2» в СБ ООН, вимоги до змін у законодавстві України стали формально важливішими за вимоги до Росії вивести війська, не постачати озброєння, припинити військові операції, гарантувати безпеку тощо. Отака абсурдна ситуація.

Так, безумовно, і Меркель, і Олланд, і Барак Обама цілком в курсі, що Росія постачала й постачає до ОРДЛО і військову техніку, і найманців, і військові підрозділи, і інструкторів, і кошти, і ще масу всього. Зрозуміло їм також, що головна мета Кремля – не підтримка знедоленого населення, а підживленя чинника нестабільності в Україні. Саме тому вони й не скасовують, а посилюють санкції проти Росії. Поки що.

Заходу, очевидно теж не до вподоби ця «мінська жуйка». Проте у Вашингтоні й Брюсселі існує чітке розуміння: погана угода зі сумнівними зобов’язаннями – все ж ліпше, аніж відсутність будь-якої угоди.

І тут не можна не погодитися з твердженням Олексія Мельника, директора програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова: «У мене є відчуття, що Європа чітко усвідомлює безперспективність Мінських угод як інструменту врегулювання цього конфлікту, але продовжує створювати видимість їхньої безальтернативності в розрахунку на те, що ситуація якось сама собою вирішиться... У розрахунку на те, що до кінця року Росія втратить ресурси для активних дій на декількох фронтах, перш за все в Сирії і в Україні».

Тимчасова перемога України

Тепер повернімося до «нормандської зустрічі» на березі Теґельского озера. Так, мало чого вдалося досягнути за столом перемовин, проте деякий поступ варто все ж відзначити.

На кожних перемовинах «нормандської четвірки» повторюється одна й таж вистава: Росія наполягає передусім на виконанні політичних умов Мінських домовленостей. Тобто вимагає від України змін до Конституції, особливого статусу Донбасу тощо. Україна ж наполягає на першочерговості питань безпеки. Перемовини щоразу заходять у патову ситуацію.

Проте цього разу Париж і Лондон вирішили стати на український бік. А отже, питання безпеки у регіоні конфлікту стало пріоритетним на перемовинах у віллі Borsig.

На прес-конференції по закінченню зустрічі Штайнмаєр визнав, що атмосфера на ній все ж була кращою, ніж під час попереднього «нормандського раунду» в Парижі. «У тому, що стосується питань гарантування безпеки, ми зробили значний крок вперед. Є ціла низка конкретних заходів, про які ми сьогодні домовилися», – повідомив він журналістів.

Тобто Києву цього разу вдалося взяти певний реванш, нав’язати свій порядок денний. Утім це абсолютно не значить, що Москва не відіграється з горою на наступному раунді. І для цього є всі підстави.

«Українська дипломатія на чолі з президентом зробила велику помилку, коли заявила, що на Донбасі можна буде проводити вибори, щойно буде більш-менш нормальна безпекова ситуація. Замість того, щоб твердо заявити, що ми не будемо взагалі обговорювати питання проведення виборів, допоки не буде стабілізації ситуації, допоки не буде тривалого припинення вогню. Лише після цього можна говорити про виконання політичної частини домовленостей»,зауважив експерт фонду «Майдан закордонних справ» Олександр Хара.

Тож зараз Росія може відвести частину нагнаної за минулі дні на Донбас техніки, дати команду керованим нею бойовикам трохи знизити військову активність, а після цього заявити: «Ситуація з безпекою покращилася, тож вимагаємо виборів» . І тоді вже ситуація за переговорним столом для України може діаметрально помінятися.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук