До теми
Українці дбають, щоб їхня великодня паска була найпишнішою і найгарнішою. А ось бойки на Турківщині ще змагаються в кого найбільша.
Їхні паски були колись настільки великими, що до церкви їх несли чоловіки. Лімна ― передостаннє українське село біля польського кордону. Тут не має доріг, зате збереглися традиції. Паску тут пече господиня, але допомагає вся сім’я.
Тісто починали робити з молитви і благословення. Жінка ввечері замішувала тісто, клали його на припічок, а в третій ночі з середи на четвер, а деякі господині і з п’ятниці на неділю піднімаються пекти.
Тісто замішувати справа не легка і тривала. Робити це треба до години часу без відпочинку. Не легко і натопити піч до правильної температури. Зараз у Лімні печуть паски невеликі, але колись вони були значно інших розмірів.
Анастасія Чуплак ― одна з небагатьох господинь, яка пекла паску ще з житнього борошна і не використовувала дріжджі. Паску не солодили і не клали в форми. Її саджали на лопату і вона мала бути розміром з колесо від воза. А в печі розросталася до таких розмірів, що годі було вийняти звідти.
«І тут не можна було вийняти, то треба було розбирати піч. І чоловік, чи дід, чи свекор то все розбирав, розмуровував і клали на той обрус, що був в них для свят», ― розповідає Анастасія Чуплак.
Про гігантські паски тут лише згадують і розповідають кумедні бувальщини про те, як їхні батьки ходили через гори в інше село до церкви на Великдень.
«На інше село дорога було через поле, через ліс, а паска велика ― її засунули за плече і несли як в мішку. І темно ж, не видно, то спотикалися і паску губили. Та паска котилася як колесо по полю», ― згадує пані Надія.
Тепер це лише спогади. До речі, в бойків не тільки паски були велетенськими. До церкви на освяту несли не маленькі грудочки сиру і масла, а цілі кілограми і метри ковбаси, аби вистачило на всю велику сім’ю.
Ми використовуємо