Вихованці школи-інтернату на порозі літа
Інтернет-видання ZAXID.NET продовжує проект «Право на дитинство», який передбачає висвітлення проблем опіки над дітьми, які з різних причин втратили батьків. У цьому матеріалі подаємо увазі читачів репортаж з Останнього дзвоника у школі-інтернаті.
27 травня у Львові тисячі дітей прийшли на свої шкільні подвір’я на Свято останнього дзвоника, традиційну урочистість, яка для одних символізує початок безтурботного літнього відпочинку, а для інших – дорогу в доросле життя. У такій же атмосфері відбувалося Свято останнього дзвоника й у Львівській загальноосвітній школі-інтернаті №2.
На подвір’ї походжають маленькі дівчатка, вбрані у бальні сукні, спіднички з вишиваночками, хлопчаки, вбрані у вишиванки, вихідні білі сорочки та штанці, запрасовані на кант. Підлітки-старшокласники намагаються підкреслити свою «дорослість», - хто неодмінним плеєром, хто високими підборами. Здається, їм важливо виглядати гарно. Проходячи повз дзеркало у школі, більшість зупиняється, щоб перевірити, чи виглядає «ідеально», адже йде на вулицю поміж люди. На святі багато квітів і усмішок. Забачивши вчительку, малюки цілим класом летять її обіймати, вітаються. Не цураються своїх вчителів, вихователів і старші.
Загалом у школі навчаються 246 дітей. Відрізняється цей заклад від інших загальноосвітніх шкіл зовсім не програмою навчання - тут вона така ж, як усюди, а тим, що впродовж навчального тижня діти живуть в інтернаті, а дехто - і на вихідних.
В інтернаті навчаються діти соціально незахищеної категорії - з малозабезпечених сімей, діти матерів-одиначок, сироти й діти, позбавлені батьківської опіки. Та останніх, як повідомив ZAXID. NET начальник управління освіти Львівської міської ради Володимир Огура, небагато – лише понад 20.
Цей шкільний колектив невеликий і згуртований. Це виявилося у спільній молитві на святі: за пропозицією отця Михайла, усі присутні взялися за руки й в об’єднаному колі проказували «Отче наш». І для них Останній дзвоник – не формальність, а справді свято. Діти з перших акордів мелодії Гімну прикладають руки до сердець, без репетицій і сигналів від дорослих аплодують випускникам, з нетерпінням чекають миті, коли побіжать дарувати квіти своїм наставникам. Так само уважно слухають і зачитуване привітання міського голови, який доволі часто відвідує їхню школу.
Особливих проблем у спілкуванні між самими дітьми немає, вони доволі швидко інтегруються у середовище. « Діти є однакового соціального статусу, тому приниження поміж ними, утисків один одного немає. Це звичайна школа, вони всі рівні між собою», - пояснила директор школи Світлана Ківачук.
Тим, кого до Інтернату привели батьки чи родичі, складніше адаптуватися до режиму, на це йде певний час. Допомагають новачкам соціальний педагог і психолог. Вони спілкуються і з дітьми, і з їхніми вихователями. « Якщо вихователь, спостерігаючи за дитиною, бачить потреби, проблеми, звичайно, вони звертаються до психолога, соціального педагога. Вони надають консультації і працюють з дітьми. Дають поради і вихователям. Таким чином є взаємозв’язок», - зазначила директор.
Навіть під час шкільної лінійки помітно, що зв’язок у колективі таки існує. Випускникам з усмішкою пробачають їхні жартівливі витівки, які були під час навчання, педагоги у виступах легкими натяками нагадують про те, що повсякденне шкільне життя має і радісні моменти, і складні ситуації, які вдається вирішувати спільно.
С.Ківачук зазначила, що діти їхньої школи схильні покладатися самі на себе. « Наші діти вміють дати собі раду. Діти вміють добиватися того, що хочуть, і шукають для цього різні способи», - сказала вона.
За її словами, іноді для цього вихованці використовують хитрощі. « Був колись випадок. Дітям були потрібні гроші. Вони втекли з Інтернату і почали жебракувати біля «Добробуту». Казали: «Ми - бідні, нещасні, не маємо грошей. Не маємо тата, не маємо мами, в інтернаті не годують, поможіть. Це була неправда, сиротами вони не були, їм знадобилися гроші, тому таке вигадали, – розповіла С.Ківачук. – Ще на початку трудової діяльності у мене був випадок, що прийшов чоловік і розпитував про одного з учнів. Я сказала, що це наш учень, але його в інтернаті немає. Чоловік розповів, що пошкодував хлопчика і водив поїсти в «МакДональдз».
Насправді ж діти в інтернаті мають чотириразове харчування. Не кожна мама з татом зможуть харчувати дітей чотири рази на день, давати кожен раз свіжу їжу, подати щодня фрукти й овочі, через день соки. «Проте, якщо хлопець не ходить в інтернат, то може ходити вулицями голодний. Може, прислів’я «Скільки вовка не годуй, а його в ліс тягне», є й про деяких наших дітей. Звичайно, більшості це не стосується, але в деяких дітей ми спостерігаємо такі схильності. Це просто генетично, від батьків іде. Такі діти потім визнають, що зробили неправильно, перепрошують», - поділилася своїми жалями С.Ківачук.
Вона чесно оцінює й успішність дітей за підсумками навчального року: « Сказати, щоб у нас дуже висока успішність з навчання, напевне, не можна. Діти вчаться по-різному: є такі, що добре вчаться, а є такі, що гірше. Знаєте, напевне, те, що діти, які з низки якихось причин, не можуть дуже багато вчитися, більше схильні до наполегливої праці в іншій сфері. Не виходить працювати головою - працюють руками. Ці діти дуже добрі, вони даються любитися, готові допомогти».
Крім утримання, здорового чотириразового харчування, дітям намагаються організувати дозвілля. Великий акцент роблять на зайнятті спорту. Дуже популярною тут є секція вільної боротьби, яку відвідують і хлопці, і дівчата. Мабуть, не лише бажання уміти самостійно захистити себе у складній ситуації керує їхнім вибором. Живить цей інтерес і приклад випускниці Марії Стадник, яка стала чемпіонкою світу з вільної боротьби. Вона часто заходить до школи.
Щоб життя дітей було сповнене цікавих позитивних вражень, налагоджено культурні обміни. Щороку група дітей відвідує Італію, де живуть у сім’ях. Це не просто захоплива мандрівка, а спосіб показати, що у великому світі завжди знайдуться люди, готові прийняти, зрозуміти і підтримати. Улітку вони мають можливість відпочивати в таборах у Карпатах.
Слова дорослих підтверджують школярі, з якими знайомлюся на шкільні лінійці:
- Як Вам живеться в Інтернаті?, - питаю у трьох дев’ятикласників.
- Добре, нормально, - дещо здивовано відповідають вони.
- Вихователі не ображають?
- Ні, звичайно, - відповідає Дмитро.
- А що Ви робите, коли немає уроків?
- Ходимо грати в футбол, на секції. Влітку їздимо в Карпати в табір «Ватра», можна навіть на дві зміни записатися. Можна в Італію поїхати.
Головний спеціаліст управління освіти Ірина Гайдук поінформувала ZAXID.NET, що з міського бюджету виділялися значні капіталовкладення, щоб створити гідні умови для відпочинку дітей у таборах «Ватра», що у с. Гребенів та «Старт» у с. Коростів. « Повністю закуплено нові меблі за останні три роки, повністю змінено систему водопостачання. Тепер є гаряче і холодне цілодобове водопостачання у «Ватрі». У «Старті» в корпусі є туалети, душові, але є ще колиби для старших дітей, і торік там переобладнали вбиральню на вулиці. Встановлені умивальники. Все, відповідно до санітарних норм. Минулого тижня відбулася міністерська перевірка цих таборів, і їх відзначили, як такі, що в області організовані на високому рівні, – повідомила І.Гайдук.
За її словами, для організації дозвілля дітей працівники таборів мають розроблені два сценарії для погожих днів і на випадок, якщо падає дощ, є похмуро. У першому випадку, дітей водять на річку, на прогулянки в гори, збирати ягоди, по обіді організовують спортивні змагання в таборів, вікторини, після вечері – дискотеку. Якщо ж похмуро або дощ, то діти залишаються в таборі, і тоді більше бавляться в ігри, організовують змагання, вистави.
І якщо більшість вихованців школи поїде в карпатський табір на одну-дві зміни, й решту часу проводитиме вдома, у рідних, то ті, для кого Інтернат є домівкою, відпочиватимуть весь сезон. « Дітей, яких з Інтернату не можуть забрати батьки чи родичі, насправді є небагато. Лиш понад 20. Щоб улітку вони добре відпочили й оздоровилися прийняте рішення, що вони перебуватимуть у таборі впродовж усього сезону – з середини червня до третьої декади серпня», - повідомив ZAXID. NET Володимир Огура.
Цього року Львівська у школі-інтернаті №2 клас випускників-одинадцятикласників – це 10 юнаків, які паралельно закінчили навчання й у дитячій-юнацькій футбольній школі ФК «Львів». Вони – привід для гордості всієї шкільної громади, бо команда у попередні роки здобула право брати участь у дитячо-юнацькій вищій лізі з футболу. Ця команда виступала у фіналі першості України, здобула третє місце. Директор футбольної школи Ярослав Лемех, вітаючи їх, наголосив, що хлопці уже мають професію, багато з цих випускників продовжать свою футбольну кар’єру. Усі ж інші бажали їм, перш за все, стати добрими людьми, бо якщо наміри добрі, то й добре майбутнє. Під час Свята останнього дзвоника ніхто не приховував від дітей, що доросле життя – складне, і випускників може чекати не одне випробування, тому треба ставати на дорогу добра, людяності й гідності.
Директор школи розповіла, що дев’ятикласникам, які швидше хочуть вирватися у доросле життя, радять не поспішати, і продовжувати навчатися в школі до 11 класу. « Торік у нас був дев’ятикласник Дмитро Веселовський. Він вирішив забрав документи. Ми його переконували, що йому буде краще і комфортніше у нас: все-таки здобуде повну середню освіту, і держава піклується: чотириразове харчування і проживання має. Але діти мають свою думку, як і дорослі, хочуть швидше піти заробляти свої гроші. Він був впевнений у собі і забрав свідоцтво. Проте напередодні вересня Дмитро попросився назад, бо зрозумів, що доросле життя все-таки складне», - розповіла С.Ківачук.
Загалом же тим, хто прагне вчитися, намагаються допомогти. З ними індивідуально впродовж останнього року навчання займаються працівники соціальної служби, вивчають їхні потреби, запити, розповідають, де можна вчитися. Цього року, після складання іспитів дві дев’ятикласниці – Оля та Олена хочуть здобувати професійну освіту.
Оля, маючи добру фізичну підготовку, та, мабуть, гостре відчуття справедливості, збирається вступити до Університету внутрішніх справ. На запитання «чому?» відповідає дипломатично: «Хочу здобути вищу освіту. Мені подобаються ці справи».
Випускниця Оленка розповіла, що обрала для себе професію адміністратора готелю:
– Я закінчую дев’ятий клас і хочу вивчитися на адміністратора готелю.
- Як ти дізналася про таку професію?
- Розповіли працівники міської ради. Вони організували у нашій школі курси з англійської мови, а ще минулого року я проходила стажування у готелі «Дністер», і мені це сподобалося, тому у майбутньому хочу цим займатися. Зараз багато приділяю часу вивченню англійської.
- Ти задоволена школою?
- Так, я запам’ятаю свої шкільні роки, мені вони подобаються. Було багато різних цікавих моментів, і весело було. До нас добре ставилися вчителі..
- А в тебе є товариші, друзі, з якими будеш і далі підтримувати зв'язок?
- Звичайно. Я не буду забувати школи, - усміхнено зізнається дівчина.
Попередні статті, опубліковані на ZAXID.NET у межах проекту «Право на дитинство»: Позбавлені сім’ї, Право на дитинство. Малюки, Життя без Дня Матері, Галина Католик: Багато дітей із сиротинців потрапляють в антисоціальні угрупування