Право на дитинство. Малюки
Інтернет-видання ZAXID.NET продовжує проект «Право на дитинство», який передбачає висвітлення проблем опіки над дітьми, що з різних причин втратили своїх батьків. У цьому матеріалі розповідається про дітей від народження до трирічного віку.
Немовлята та породіллі
Коли породілля відмовляється від новонародженої дитини, маля тимчасово потрапляє під опіку державної соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді. Щоб уникнути роз’єднання матері і дитини, при кожному пологовому будинку працюють консультативні пункти від державної соціальної служби.
Як розповіла ZAXID. NET психолог, провідний спеціаліст Львівського обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Любов Говда, жінки, які хочуть відмовитися від дитини, відразу повідомляють про таке рішення у пологовому будинку; лікар, своєю чергою, інформує центр соціальних служб, далі – соціальний психолог спілкується з жінкою і з’ясовує причини, чому вона відмовляється від свого малятка. «Під час розмови соціальний працівник, психолог намагається з’ясувати причину відмови. Жінку ні в якому разі не переконують змінити рішення. Часто таким жінкам просто потрібно від когось збоку почути, що не так все погано», - розповіла Любов Говда.
Найчастіше, як розповіла психолог, серед причин те, що майбутній тато дитини спочатку не проти народження малюка, але на останніх місяцях вагітності, зникає з поля зору вагітної або відмовляється від дитини. Причиною також може бути спротив сім’ї, брак помешкання тощо.
«Доки породілля лежить у пологовому будинку, а це 4-5 днів (якщо немає ускладнень), ми намагаємося працювати з нею, - розповів ZAXID. NET директор Львівського обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (ЛОЦСССДМ) Ярослав Бордіян. - Підключаємо родичів, друзів, працюємо з родиною. Як правило, переважна більшість жінок, які потрапляють у наше поле зору, передумують. Але може бути таке, що мама виписується, а за місяць-два дізнаємося, що вона віддала дитину. За законодавством, до року часу мама може «здати» дитину, і до року часу вона не має права бути позбавлена материнських прав».
За статистикою Львівського обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, по Львівській області за 9 місяців 2010 року із 12 випадків відмов сім жінок змінили рішення.
Як розповів Ярослав Бордіян, ЛОЦСССДМ співпрацює також із поліклініками: інколи жінки, які хочуть відмовитись від дитини, стають на облік в останній місяць. «Це – показник. Ми вивчаємо, які причини того, що жінка не стала раніше на облік. Це може бути відсутність грошей, побиття чоловіком, насильство, нерозуміння сусідів, оточуючих…», - запевнив він.
Окрім цього, у Дрогобичі працює Центр матері і дитини, створений за ініціативи і на кошти держави з метою збереження біологічної сім’ї для дитини та покращення соціальної підтримки жінок-матерів, які опинились у матеріальній скруті, у конфлікті із родиною, зраджені близькими людьми, осуджені оточуючими, без житла, а також часто без будь-яких умов для існування. Це заклад тимчасового проживання жінок на сьомому-дев'ятому місяці вагітності та матерів з дітьми віком від народження до 18 місяців.
За словами Ярослава Бордіяна, центр у Дрогобичі стає справжньою школою для молодої матері. Тут є різні фахівці: соціальні працівники, педагоги, психолог, медична сестра, при потребі юристи, духовні особи, медики та ряд інших спеціалістів.
Як розповів Ярослав Бордіян, одного разу у центр звернулася вагітна молода особа. Вона навчалася і працювала у Дрогобичі. Батьки дізналися, що вона вагітна, натякали їй на аборт. «Батько – солідний чоловік у віці 64 років. Самі – горяни. Так і казав: «Прийду додому – зарубаю». Наші працівники неодноразово бесідували із родиною. Тепер батько – щасливий дідусь дівчинки. А молода мама вже одружилася, не знаю, чи з батьком дитини, але живуть добре. Ця сім’я перебуває на дільничному контролі, спостерігаємо, чи все добре. Що врятувало цю дитину? Що майбутня мама, дізнавшись про центр у Дрогобичі, жила у нас. Вона ж не мала, куди йти», - пояснив Я. Бордіян.
За рік через центр проходить 20-30 жінок. «Завдяки цьому центру жінки не відмовляються від своїх дітей. Їм надають тимчасове житло, навчають догляду за дитиною, надають психологічну допомогу, проводять бесіди із родиною, - запевнив ZAXID. NET начальник служби у справах дітей Львівської облдержадміністрації Володимир Лис. – Фактично, ці всі діти могли перейти в нашу базу дітей. А так залишаються при батьках. Ніхто, як рідні, не дасть такого тепла».
Вікно життя
Уже рік як у Львові працюють «вікна життя» - спеціальні пункти, де жінка з різних причин може анонімно залишити новонароджену дитину. Тут немає відеокамер. Мета – зберегти життя маленькій людині.
Як це відбувається? «Дитя кладуть у вікно життя, працівники отримують сигнал, знаходять дитя, надають першу допомогу, якщо є потреба. Оформляється така дитина як «знайдена», тоді виробляються документи: міліція, наша служба, заводиться на дитину анкета і т.д. Ще дається шанс у два місяці, можливо, хтось одумається», - розповів Володимир Лис.
«Вікно життя» спрямоване на те, щоб батьки, які не хочуть новонародженого маляти, не викидали його на смітник, не позбавляли життя, а дали можливість іншим, тим, хто бажає опікуватися дитинкою, виховувати її як свою.
«У нас є 99 пар кандидатів усиновлювачів і 4 самотні особи, які хочуть усиновити, з них 78 пар і осіб тільки цього року поставлені на такий облік. Щороку у нас 100-102 кандидата. Стараємося за рік всіх задовольнити. З початку року усиновлено 63 дитини. Близько 30 дітей були усиновлені нашими громадянами на сході України. Але є люди, які стоять більше року у такій черзі, це пов’язано з тим, що вони хочу усиновити немовлятко. Немовляток, особливо дівчаток, всі хочуть, а їх фактично немає», - зазначив Володимир Лис.
З його слів, троє дітей залишили у «вікні життя», двоє з них уже усиновлені, по третьому – оформляються документи.
Від народження до трьох років
Як розповів Володимир Лис, здорових маленьких дітей (зі статусом дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківської опіки) від кількох днів до 3 років всиновлюють найбільше. Від початку року – 15 дітей (від 0 до 3 років) було усиновлено. Якщо дитина із великої родинної групи (кілька дітей від одних батьків), то їх не дають розділяти: створюються прийомні сім’ї чи дитячі будинки сімейного типу (ДБСТ). «У нас є кілька будинків сімейного типу, де є великі родинні групи – по 6 дітей з однієї родини», - поінформував чиновник.
Маленькі дітки із серйозними вадами здоров’я або діти з великих родинних груп, якщо їх не усиновили та не створили прийомної сім’ї чи ДБСТ (дитячий будинок сімейного типу) до трьох років перебувають у Будинку дитини. У Львові є два таких будинки.
Будинок дитини
У Будинку дитини перебувають малюки до 3-4 років, від яких відмовилися, які мають статус позбавлених батьківського піклування, сироти та хворі діти, які мають батьків, але ті не в змозі зараз виховувати дитину (матеріально чи за станом здоров’я).
Як розповіла ZAXID. NET головний лікар Львівського будинку дитини №1 для дітей із порушеннями центральної нервової системи Алла Лігостаєва, у будинку зараз 73 дитини, з них приблизно 30% тих, які позбавлені батьківського піклування: підкинуті, залишені у «вікні життя», ВІЛ-інфіковані; до решти дітей є дозвіл відвідування батьків.
«У нас є шість груп, розділені за віком і станом здоров’я: є групи маленькі по 6-8 дітей, якими опікуються 2-4 людини персоналу; і дві великі групи по 14-16 осіб, - для кожної з них ми виділили великі приміщення. Можна було б зробити менші приміщенні і менші групи, але у великих приміщеннях їм є де бігати, гратися. У кожній групі працює медичний і педагогічний персонал. Протягом дня, коли дитина активна, педагоги розмовляють з дітьми, навчають, розважають їх. Зараз дитину легше навчати, бо є відповідні обладнання: «ходунки» (розвивається вестибулярний апарат, дитина інакше сприймає навколишнє середовище – не горизонтально, а вертикально), спеціальні кріселка тощо. Матеріально-технічна база у нас дуже хороша: є все, що потрібне дітям: маємо сенсорну кімнату, найрізноманітніші іграшки - з різними кольорами, формами, музикою, для складання, - все, що розвиває дитину. Ми намагаємося дитину навчити не тільки мінімальним навичкам, а середнім, щоб дитя вміло робити те, що вміють робити її ровесники», - зазначила Алла Лігостаєва.
За її словами, діти у Будинку дитини разом учаться дисципліни: гуртом руки миють, гуртом їдять, гуртом на горщик ходять.
Також тут є 12 дітей-інвалідів, з ними займаються індивідуально.
«Був такий випадок, коли з однієї сім’ї нам привезли чотирьох дітей. І коли ми 5-річній дитині дали цукерку, вона її з обгорткою взяла у рот. Дехто з дітей, які потрапляють до нас, не знають, що таке хліб, мають затримку психо-мовного розвитку. «Завдяки» батькам, багато хто з дітей, які до нас потрапляють пізніше (мова йде про вік), не розмовляє, не ходить, не сидить, не стоїть, тобто того, що має робити дитина у їхньому віці – не робить. Це означає, що за ними не було догляду у домашніх умовах», - зазначила головний лікар.
За її словами, у Будинок дитини також потрапляють діти, яких забрали від тих сімей та умов, які могли зашкодити здоров’ю та життю дитини.
У Будинку дитини 180 працівників, усі з відповідною освітою. 30% - молоді люди. «Робота в Будинку дитини тримається на людях передпенсійного і пенсійного віку. Вважаю, що це не погано, тому що є відповідальність старших перед молодшими, є певний контроль, допомога», - розповіла Алла Лігостаєва.
Особливої потреби в іграшках, медикаментах, взутті, одязі немає. Не має Будинок проблем із харчуванням.
З Будинку дитини усиновили протягом року до 10 дітей, з них двох – іноземці (діти мали серйозні вади здоров’я).
У Будинку дитини виховують дітей до 3 років та дітей-інвалідів до 4 років, далі вони мають готуватися до школи, тому переходять в інші заклади соціальної опіки.
Головне для немовляти - тепло і дотики
Як запевнила психолог Любов Говда, дуже важливо для дитини до 3 років - материнське тепло і дотики, теплі слова, колискові, - у цей період формуються увесь розвиток дитини - фізичний, психологічний.
«Ми часто говоримо, що в дітей, від яких відразу відмовилися, чи які перебували довгий час в Будинку дитини, - відсталий фізичний, психологічний розвиток або, як ми називаємо ще, педагогічна запущеність. Пізніше таким дітям часто ставлять діагноз «недорозвиненість», приписують захворювання, - зазначила Любов Говда. - Добре, що зараз держава звернула увагу на це, відтак створюються прийомні сім’ї, ДБСТ: нехай, як не біологічні, то прийомні батьки даватимуть тепло, допомагатимуть вчитися».
«Добре, що не роз’єднують дітей різного віку з однієї сім’ї. Так складається, що ті старші діти дуже тягнуться до молодших, вони за ними піклувалися вдома, і зараз хочуть», - додала Алла Лігостаєва.
…..
У маленькому віці для дитини необхідно, щоб вона розвивалася: навчилася говорити, вміла ходити, сидіти, розрізняла форми, кольори, предмети. Вже у віці півтора року дитина цілком здатна на прохання дорослих взяти ту чи іншу річ і покласти її на те місце, де їй належить бути, таким чином, у маляти буде не тільки закріплюватися звичка до акуратності, але і розвиватися пам’ять. Цього дитина навчається, коли про це дбають опікуни, батьки, родинне коло, педагоги (Будинок дитини). На Львівщині створені достатньо сприятливі умови, аби дитина-сирота чи дитина, позбавлена батьківської опіки, мала можливість доброго старту для розвитку, де б вона не була – у прийомній сім’ї, дитячому будинку сімейного типу, у Будинку дитини. Є люди, які дбають про це, адже дитина має виростати соціальною, із відповідними навичками та вміннями контактувати з іншими. Від цього залежить її подальше життя.
Натомість, не можна простежити за всіма сім’ями, батьками та їхніми маленькими дітьми, тобто відповідальність за розвиток малят покладена лише на батьків або опікунів.
Діти до трьох років, які мають вади здоров’я і які не були усиновленні, з часом переходять в інші спеціалізовані заклади.
Маленькі діти з великих родинних груп ростуть поруч зі своїми братиками й сестричками у ДБСТ до досягнення повноліття.
Довідка ZAXID.NET
Дитячий будинок сімейного типу - окрема сім'я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, для забезпечення сімейним вихованням та спільного проживання не менш як п'яти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
Виховний потенціал дитячого будинку сімейного типу, як форми сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, має об’єктивні переваги перед іншими соціальними інститутами, перш за все інтернатного типу, виходячи із таких міркувань: природність процесу виховання; основою виховного впливу є емоційний контакт дитини з батьками-вихователями, який базується на довірі дітей до дорослих; виховання в малій групі найповніше відповідає вимозі поступового залучення дитини до соціального життя; тривалість виховного впливу батьків-вихователів на прийомних дітей; комплексний підхід у вихованні; індивідуальний підхід до кожної дитини; взаємозацікавлений характер стосунків вихователів та вихованців.
У межах рубрики вже було опубліковано статтю «Позбавлені сім’ї»