Новий суб’єкт законодавчої ініціативи

На жаль, останнім часом не дуже часто з'являється привід сказати слова подяки народним обранцям. За півроку роботи нинішній склад парламенту підштовхнув багатьох громадян не тільки до розчарування у своєму виборі, а і до втрати довіри до вищого законодавчого органу України. Але сталось диво: 2 липня прийнято у другому читанні та в цілому законопроект № 2299 «Про внесення змін до Закону України "Про звернення громадян" щодо електронного звернення та електронної петиції».

На тлі гучних подій того дня (затвердження закону про національну поліцію, змін до закону про прокуратуру та скандального закону про реструктуризацію валютних кредитів N1558-1, демонстративного протистояння у коаліції та відмову в участі у засіданні фракцій «Самопомочі» і «Радикальної партії» з подальшим поверненням їх до сесійної зали) електронні петиції залишились майже зовсім непомітними. Але мені здається, що важко переоцінити цей важливий крок у розвитку демократії в нашій країні.

Спочатку основні положення цього нововведення. Від дня набуття чинності закону (а це має відбутися через три місяці після його офіційного оприлюднення) громадяни можуть звертатись до президента, парламенту, уряду, органу місцевого самоврядування з електронними петиціями через офіційний веб-сайт органу, якому вона адресована, або веб-сайт громадського об'єднання, яке здійснює збір підписів на підтримку електронної петиції.

Для цього вказані органи зобов’язані створити відповідні механізми на своїх офіційних сайтах. Дуже важливо, що петиції можуть бути розміщені на сайтах не тільки органів державної влади, а і на веб-сайтах громадських об'єднань, і в цих випадках юридична сила збору підписів під петицією дорівнює результатам збору на офіційних порталах.

Відповідні органи державної влади, органи місцевого самоврядування та громадські об'єднання під час збору підписів на підтримку електронної петиції зобов'язані забезпечити:

– безоплатність доступу та користування інформаційно-телекомунікаційною системою, за допомогою якої здійснюється збір підписів;

– електронну реєстрацію громадян для підписання петиції;

– недопущення автоматичного введення інформації, зокрема підписання електронної петиції, без участі громадянина;

– фіксацію дати і часу оприлюднення електронної петиції та підписання її громадянином.

Президент, парламент та уряд зобов’язані розглянути всі петиції, які отримали підтримку  не менш як 25 000 громадян протягом не більше трьох місяців з дня оприлюднення петиції. Вимоги до кількості підписів громадян на підтримку електронної петиції до органу місцевого самоврядування та терміну збору підписів визначаються статутом територіальної громади. Розгляд електронної петиції здійснюється невідкладно, але не пізніше десяти робочих днів з дня оприлюднення інформації про початок її розгляду.

Про підтримку або непідтримку електронної петиції публічно оголошується на офіційному веб-сайті відповідного органу із відповідним обґрунтуванням. У разі визнання за доцільне викладені в електронній петиції пропозиції може реалізовувати орган, якому вона адресована, шляхом прийняття відповідного рішення щодо питань, котрі належать до його компетенції. Президент, уряд, народні депутати України за результатами розгляду електронної петиції можуть розробляти та вносити в установленому порядку на розгляд Верховної Ради законопроекти, спрямовані на вирішення порушених у петиції питань.

Це були основні положення новації. Ну і що вони нам дають, чому я так радію? Перш за все йдеться про право громадян або їх об'єднань на законодавчу ініціативу. Відповідно до статті 93 чинної Конституції, «право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України». Тобто ані громадяни, ані їхні об'єднання, навіть політичні партії, що не входять до складу парламенту, не мають права надавати проекти законів до ВР. Більше того, за основним законом депутати просто не мають права розглядати законопроекти, ініційовані кимось, окрім вказаної трійки ("Чи є в Україні народовладдя?").

Зрозуміло, що новий закон нікому не надає нових прямих прав щодо законодавчої ініціативи. Але з'являється можливість не тільки сформулювати пропозицію, оприлюднити її у громадських та офіційних електронних виданнях, але й (у випадку підтримки пропозиції двадцятьма п’ятьма тисячами співвітчизників) спонукати вищі державні органи розглянути, затвердити рішення та надати публічну відповідь з належним обґрунтуванням. А це, я вам скажу, не така собі дрібниця. Якщо текст проекту широко оприлюднений, якщо засоби масової інформації постійно інформують населення про хід і результати розгляду висловлених думок, реакції інтелектуальної та політичної еліти… то чи зможе влада це проігнорувати? Звісно, що може. Багатьом з тих, хто зараз «на верху», це не вперше. Але чи ризикне? Сподіваюся, що не ризикне ("Рецепт активізації реформ").

Це може стати потужним інструментом впровадження справді значущих, корисних та навіть революційних змін у країні. Принаймні механізмом підбадьорювання ВР, уряду і президента, націлювання цих інституцій на потрібні народу реформи. Я вже не кажу про те, що деякі корисні речі з різноманітних причин просто не спадають на думку нашим слугам народу, і такі підказки можуть бути зовсім не зайвими.

Я би сказав, що завдяки цьому закону народ отримав нехай не право, але можливість законодавчої ініціативи. Більш того, я в своїх мріях можу дійти до того, що за допомогою петицій до президента громадяни, громадські організації, рухи або непарламентські партії здатні підштовхнути Гаранта до подання у ВР законопроектів або навіть до оголошення референдуму з тих питань, які не здатні або не бажають вирішити народні депутати. Таким питанням може бути, наприклад, зміна статусу народного депутата.

Я маю на увазі не пресловуте скасування депутатської недоторканості, а фактично наявне право народних обранців нехтувати своїми обов’язками. Такими, як присутність на засіданнях Верховної Ради та її комітетів і участь у голосуваннях. Я вже неодноразово в кількох публікаціях наголошував на потребі передбачити у Конституції такі підстави припинення повноважень народного депутата, як самоусунення від виконання обов’язків шляхом відмови від голосування та пропуску засідань без поважних причин. Цілком зрозуміло, що жоден депутат не підтримає такої пропозиції. Впровадити її можливо лише через загальноукраїнський референдум за ініціативи президента. І новий закон дає можливість надати на розгляд голови держави таку пропозицію у вигляді електронної петиції. Принаймні я так розумію цей закон.

Можливо, я зараз випромінюю надто зайвий оптимізм, але ж так хочеться кращого життя.

І ще вважаю незайвим звернути увагу на те, що ініціатором законопроекту виступив голова держави. Але підтримали його лише 234 депутата. Хто саме виявив свій демократичний вибір – можна подивитись у результатах голосування за цією адресою. Там же можна побачити прізвища тих слуг народу, які мають інше ставлення до демократії. Зверніть увагу: ніхто з противників народовладдя не наважився відкрито проголосувати проти, всі вони заховались за визначеннями «відсутній» або «не голосував». І таких, як виявляється, у нинішньому депутатському корпусі лише трохи не вистачає до половини складу – 188 з загальної кількості 422.