Пересмішник

Цей джай-намаз президент Голубенський любив найбільше. Ні, звісно, в колекції президента було багато цінних і пам’ятних артефактів. Порцеляновий посуд австрійських імператорів із галицьких музеїв, золоті монети скіфських курганів, бурштин з Волині, рідкісні ковані речі з металургійних заводів Придніпров’я, унікальна природна сільськогосподарська продукція степових зон країни, яка ще рік тому звалась Україною… Всі ці речі є, всі ці речі ніби цінні, але вони були взяті ним самим, як президентом. А ось цей килимок йому особисто вручили прості кримські робочі – Алєксєй Бєрєст, Міхаїл Єгоров і Мєлітіон Кантарія – на знак вдячності за те, що він визнав історичну, як розповіли ці дуже веселі хлопці, батьківщину територією Росії.

Так, саме веселі. Президент підбадьорився від того, що знайшов потрібне слово. Все його життя було присвячено веселощам – і такими були не лише допрезидентські жарти й концерти. Ну, як можна було не сміятись з його шоу-інавгурації в парламенті, яку зі свистом зустріли депутати, через що їх усіх до останнього довелось пересміяти під бадьору музичку з серіалу «Куми». Чим не заслуговують на регіт рейди-огляди художньої самодіяльності «Розсміши президента» по таборах, в яких утримувались усі представники попередньої влади. А його особистий винахід – «кварталки», автівки, які по ночах навідувались з персональними жартівливими концертними номерами до помешкань фейсбучних критиків та обов’язковим веселим закінченням цих критиків – пересміюванням.

На літній смузі аеропорту було вітряно. Президент Голубенський зіщулився.

Рік. Сьогодні рівно рік після пересміювання під «Кумів». Всього рік, але як багато зроблено, і головне – весело і оптимістично. В минуле відійшли ці правильні пани в акуратних костюмах, в якихось там адміністраціях чи комітетах. Пацани і мужики як не просто нові обличчя, а нові обличчя, що посміхаються, вивели країну з мисленевого стану і розвеселили її. В минулому залишилась сама країна – він весело перекроїв її на губернії, і тепер в кожній губернії повні свобода і радість, повні веселощі і гуляння. Війну він закінчив, мир він приніс у кожну губернію. Жарти, горілка, концерти – гуляйте, люди…

Йому, щоправда, іноді розповідають про незадоволених. Невдячні кушпелоботи, яким він влаштував рай на своїй землі, залишивши цілком непотрібним надуманий безвіз (в голові президента відразу ж зарухались дотепні каламбури: куди заліз?, ну і девіз, захід – головоріз, не купуй валіз, відмовся від сліз, люби Симеїз, українець – козоріз) і розмови про свободу (дуй на воду, слухай Лободу, стукати згода, врожай з города, смійся з порога), ніяк не втямлять, що все – їхні часи минули, людям потрібен сміх.

Президент Голубенський сильніше стиснув джай-намаз і почав уважніше вдивлятись у небо. Йому здалось, що від цього літак гостя прилетить швидше.

Сміх. Навіть коли хтось залишився сам, а по-пацанячому – один (без гардин, як баз лампи Алладин, в степу без запчастин, стаканчик краплин, багато мужчин, біоміцин, без жіночих яйцеклітин), йому відразу ж підключають телевізійний канал «Г+Г», і цей канал обов’язково вже завжди буде з ним, і тому ніхто не буває в губерніях один.

Багато стало цих незадоволених, і пересміяти усіх він не може, і в цьому вбачає проблему. Вирішити цю проблему може тільки одна людина в світі – саме та, яку він зустрічає на вітряній літній смузі сьогодні, 9 травня, в першу річницю пересміяння парламенту, літак якої вже приземлився і плішина якої з’явилась у вихідному люкові літака.

Президент Голубенський підбіг до трапа, розстелив перед собою улюблений джай-намаз і, піднявши руки догори, став на коліна.

Гул двигунів літака стихав…