Під дірявим дахом без світла

Як молода львівська лікарка змінює сільську амбулаторію. Репортаж Олександри Баландюх

Під дірявим дахом без світла
фото ZAXID.NET
Сімейний лікар Руслана Омеляш з маленькою пацієнткою

З молодою сімейною лікаркою Русланою Омеляш я спершу познайомилася у Facebook. Прочитала її пост про те, в яких умовах їй доводиться працювати.

«Стіни обвалюються, дах тече , світло лише в одному кабінеті, дві розетки та ще й навіть не в кабінеті лікаря, крізь вікна вітер свище...», - написала лікарка.

Її пост мене шокував: у нас ще є такі амбулаторії? У період реформи, коли найбільша увага приділяється саме амбулаторіям сімейної медицини?

Однак навідатися у сільську амбулаторію на Жовківщині, де працює Руслана, мене підштовхнули не жахливі умови, які вона описала. Була інша, важливіша, як на мене, причина.

Працювати у нормальних умовах прагнуть усі без винятку, але далеко не всі лікарі готові ці умови створювати власноруч, особливо молоді. Руслана ж написала, що має план, як створити нормальні умови і для лікарів, і для пацієнтів. А люди, які не бояться труднощів і готові щось робити, змінювати самі, мені імпонують. Тому я зібралася в поїздку.

Зі Львова до села Кунин, де працює Руслана, 45 кілометрів. Маршруткою їхати годину. Частина дороги, що веде у село від головної траси, у жахливому стані – яма на ямі, які нереально об’їхати. Друга частина – нормальна, недавно відремонтована.

- Сільська амбулаторія у центрі села, поруч дитячий садок, сільська рада. Її побачите відразу, як тільки вийдете з маршрутки. Вона зупиняється якраз навпроти амбулаторії, – сказала жіночка, що сиділа поруч зі мною.

Дитячий садок побачила відразу (дитячі майданчики, гойдалки), але молоді мами з дітьми одна за одною прямували геть до іншого будинку. Мабуть, ідуть до лікаря, подумала, і пішла за ними. Підійшовши ближче, побачила вивіску – Кунинська амбулаторія сімейної медицини.

Денний стаціонар не обігрівається вже декілька років

Зовні будинок не схожий на хату-розвалюху. Доволі великий. До нього веде не нова, але асфальтована доріжка, тож у дощову погоду по болоті іти не треба.

Кунинська амбулаторія сімейної медицини

До сімейного лікаря черга, багато дітей. Одні хворі, інші прийшли на вакцинацію.

- Ваші маленькі захворіли? – запитую у молодого подружжя, яке прийшло відразу з трьома дітьми.

- Ні, на щастя, всі зараз здорові. Тож ми використовуємо цей момент, аби зробити щеплення. Раніше жили у Львові, то найстаршому сину зробили всі щеплення вчасно. А потім переїхали в село і з меншими збилися з графіку: то лікаря не було, то малі хворіли. Тепер у нас є свій лікар, хочемо все надолужити, – каже молода мама.

Поки лікар веде прийом, поговорити з ним не вдасться, тож вирішила сама оглянути амбулаторію з середини. Позитивні думки змінюються негативними. З яких почати? Давайте з позитивних.

До амбулаторії підведено газ і це для села великий плюс. З 15 жовтня тут буде тепло. Утім, стоп, тепло буде не всюди. Бачу, що конвектори стоять не в усіх кабінетах. У кімнаті, яка судячи з вивіски, є денним стаціонаром, його нема і приміщення ніяк не обігрівається вже не один рік. Від сирості тут кинувся грибок, тож під вікном штукатурка облетіла подекуди аж до цегли. Тут чути сирістю, цвіллю. Не уявляю, як тут може полежати хоч би годину людина, в якої, скажімо, підстрибнув тиск.

Стіна у денному стаціонарі сільської амбулаторії

У коридорі, де пацієнти очікують на прийом, конвектора також нема.

У середині амбулаторії є туалет, умивальник, вода. Підведена каналізація, що також є великим плюсом для села. А завдячувати цією цивілізацією слід лікарю-стоматологу, який раніше тут працював і зробив ці блага, як кажуть працівники амбулаторії, за свої кошти.

На цьому позитив вичерпується. А негативу…

У амбулаторії лампочка горить лише у туалеті

У амбулаторії нема світла, точніше, лампочка горить лише у туалеті. У кабінеті, де лікар приймає пацієнтів, у тому місці, де мала би бути вкручена лампочка, стирчать дроти. Така ж картина і в деяких інших кабінетах. А в тих кімнатах, де лампи все-таки є, вони не працюють. Можливо, перегоріли, а, можливо, електропроводка вийшла з ладу.

І така ситуація тут є не день-два, а, як кажуть працівники, роки. У селі, як сказали мені згодом у сільській раді, нема електрика, щоб перевірив, у чому причина.

Можливо, скоро у працівників сільської амбулаторії нарешиі з'явиться світло

У кабінеті, де сімейний лікар приймає пацієнтів, бачу електрообігрівач. Але увімкнутий він аж у сусідній кімнаті, з якої через весь коридор тягнеться довгий подовжувач. У кабінеті лікаря розетки нема. Їх всього дві на всю амбулаторію, і то з них працює лише одна, у колишньому стоматологічному кабінеті.

Ще одне болюче місце – дірявий дах.

- Коли сильні дощі ми змушені у коридорі підставляти відра, бо зі стелі капає, – каже медсестра Любов Качмар.

Нарешті у головного лікаря невеличкий перепочинок, нема пацієнтів, тож у чоловіка, що живе поруч з амбулаторією, просимо драбину, щоб дістатися на горище і глянути, через які щілини так тече.

Лізти по драбині на каблуках не зовсім зручно, але відступати нікуди. Дверцята, що ведуть на горище, тримаються на одній завісі. Вони доволі важкі. Якщо впадуть, то полетимо донизу разом з ними, але, на щастя, обійшлося.

Овва! Та тут не дірки і тріщини на шифері, а діри. Подекуди такі, що в них спокійно увійде мій кулак. Біля комина взагалі доволі широка шпарина, через яку вільно протікає вода. Тож, звісно, що пацієнтам капатиме на голову.

Коли ідуть сильні дощі, медпрацівники у коридорі підставляють відра, бо зі стелі капає

Боюся вголос озвучити свою думку, але за таких умов молодий сімейний лікар при першій же нагоді втече. Але Руслану такі умови не лякають, вона впевнена, що все можна змінити на краще.

З вересня вона – головна лікарка сільської амбулаторії. Тож відразу взялася змінювати те, що їй наразі під силу.

Нова апаратура 10 років стояла не задіяна

У приміщеннях амбулаторії головна лікарка розшукала новісіньке обладнання для проведення фізпроцедур (УВЧ, електрофорезу,УЗД-терапії тощо). Його закупили приблизно у 2008 році, але досі не було навіть підключене.

Медсестру Любов Качмар Руслана відразу скерувала на курси, дещо вивчає і сама. Наступного тижня обладнання буде підключене, тож мешканці сіл Кунин, Хитрейки, Бір-Кунинський, Цитуля, Гринчуки зможуть проходити фізпроцедури на місці.

Працювати без світла і з однією діючою розеткою нереально, тож наразі сільських медиків виручає чоловік медсестри Любові Качмар. Він електрик, живе у сусідньому селі і у вільний час за власний рахунок міняє в амбулаторії електропроводку.

Аби пацієнтам під час дощів не капало на голову, головна лікарка добивається, аби наразі замінили найбільш пошкоджені листи шиферу. У вівторок, 15 жовтня, питання заміни шиферу має обговорюватися в районі.

Руслана складає мікропроект, який, якщо буде підтриманий, дозволить повністю замінити дах. Згідно з проектно-кошторисною документацією, це коштуватиме 300 тис. грн. Не менше 10% від цієї суми має зібрати громада, решту може дати районна і обласна влада. Головна лікарка вже обговорила це питання з підприємцями, місцевим священиком, який оголосив про це парафіянам.

- Наступного тижня будуть збори підприємців села. Будемо вирішувати, хто і як може допомогти. У нас мікропроекти також готують і директор школи, і дитсадка. Грошей у сільській раді не так багато, але усіляко допомагатимемо. Якщо громада побачить, що щось робиться, то обов’язково допоможе і грошима, і роботою, – впевнена в. о. голови сільради Марія Плюта.

Є у Руслани Омеляш й інші задумки щодо того, як добитися капітального ремонту не лише даху, а всієї амбулаторії. Але вона не хоче наразі розголошувати, щоб не наврочити.

- Дуже хочу, щоб в амбулаторії після ремонту було два входи, щоб пацієнти з грипом, ГРВІ заходили через один вхід, а хворі з гіпертонією, артрозом тощо – через інший. Щоб люди не заражали один одного, – каже головна лікарка.

Невелика лабораторія, де можна зробити біохімічний аналіз крові, сечі також, на думку лікаря, конче потрібна, бо зараз люди змушені робити його в районі чи іншому селі.

А Руслані Омеляш – лише 29 років. Вона мати двох дітей, 8 і 4 років. Мешкає у Львові, в сільську амбулаторію прийшла за скеруванням. Її робочий день виглядає приблизно так.

Уранці відводить дітей у школу і садок, ввечері їх звідти забирає. З 10:00 до 14:00 веде прийом, далі має немало суто паперової роботи.

Мусить навідатися у с. Хитрейки, де у ФАПі, який підпорядкований амбулаторії, фірма затягує з ремонтом. Треба якось пришвидшити роботи.

У п’яти селах, які обслуговує амбулаторія, проживає майже 1700 мешканців. Вони приходять підписувати декларації, а часу катастрофічно бракує. А від кількості підписаних декларацій з нового року залежатиме і зарплата медпрацівників амбулаторії.

Вечорами пише мікропроект, робить його вперше, тож це забирає немало часу.

Мусить знайти час, щоб поговорити з в.о.сільського голови, священиком, підприємцями, селянами. Розказати про плани і попросити підтримки.

На роботу щодня добирається машиною. Коли треба зекономити гроші, їде маршруткою. Її зарплата – не повних 4000 грн. Грошей вистачає лише на бензин.

Хтось хотів би так працювати?

Наразі Руслана Омеляш горить бажанням в амбулаторії все змінити. Але якщо не буде підтримки громади, розуміння від районного і обласного керівництва, бажання може перегоріти. Охочих працювати в таких умовах і на такі гроші нема, а мешканцям сіл потрібний сімейний лікар.

Всі фото ZAXID.NET

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук