Підтримати Байдена

Національний лідер має працювати для реалізації національних інтересів. Ця думка може видаватися банальною і всі з нею легко погодяться. Але чомусь не в таких випадках, як про вихід американців з Афганістану. З країни, яка навіть на відсоток не перетинається з американськими національними інтересами.

Що зробив Байден? Визнав, що Афганістан має для американців не більше значення, ніж Бірма або Ємен. Ось і все. Президент Сполучених Штатів, як і Сполучені Штати загалом, не повинен перейматися тим, чи можуть люди почуватися безпечно, наприклад, в Кандагарі. Вони ж не стурбовані тим, чи безпечно людям у північнокорейському Вонсані або, скажімо, десь в районах Південної Лівії. Чи Афганістан це щось особливе? Ні.

***

Не тільки американська, але й загалом західна присутність у цій країні тривала 20 років. Байден щиро каже, що ця війна могла тривати з таким же успіхом ще 20 років. Або ще двічі по 20 років. Що б конкретно це змінило? Так, більше афганських жінок отримали б освіту. Було б побудовано більше нормальних доріг. Було б натреновано більше афганських солдатів та поліцейських. Але от чому афганських, а не сирійських чи еритрейських? Яка причина? Тільки той факт, що колись Бен Ладен обрав собі як базу Афганістан, а не Сирію чи Еритрею? Цього замало, щоб залишатись.

Можуть відповісти, що проблема не в тому, що американці пішли з Афганістану, а в тому, як вони це зробили. Припустимо. Але за короткий час від липня цього року вони таки забрали зі собою 120 000+ людей, більшість з яких – афганці. Навряд чи хтось згадає в новітній історії більшу евакуаційну операцію. І навряд чи хтось, окрім спеціалістів з питань політики, взагалі пам’ятає, а хто ж це так «блискуче» домовився з талібами про вихід з Афганістану саме у цьому році і саме в ті місяці, коли в Афганістані дуже зручний час для бойових дій.

Зараз на американському телебаченні можна побачити сюрреалістичну картинку: коли соратники Трампа коментують дії адміністрації Байдена в Афганістані, по суті, так само, як соратники Порошенка коментують будь-які спроби бодай якось просунутись згідно з пунктами Мінських домовленостей. Трампісти також розказують про «відступ» і «капітуляцію» – буквально тими ж словами. Послухати кожного з них – це як увімкнути телеканал «Прямий», коли там розмірковують про переговори з Росією.

Як це було? Адміністрація Трампа увійшла в переговори з «Талібаном» в обхід міжнародно визнаного уряду Афганістану. Результатом переговорів стала угода (така ж аморальна і непродумана, як і, наприклад, Мінські домовленості), яка передбачала, що американці вийдуть з Афганістану до 1 травня цього року (зверніть увагу: до 1 травня, а не вересня, як визначив Байден), а таліби поводитимуться чемно і вестимуть переговори з урядом Афганістану. Саме тоді «Талібан» став стороною, нібито рівною Америці.

Чи продумував хтось з Адміністрації Трампа логістику, як здійснити вихід за цією угодою і за такий короткий термін? Ні. Чи подумав хтось над реалістичністю гарантій чи погроз для виконання визначених зобов’язань талібів? Ні. Чи була можливість переглянути угоду? Ні. Чи було передбачено, як врятують тисячі афганців, які співпрацювали з коаліцією протягом 20 років? Ні.

Але при цьому ніхто більше, ніж колишні посадовці Трампа і він сам, не розказують зараз про «капітуляцію» і «помилки» Байдена. Українці чи не найкраще у світі можуть відчути, чого насправді варта така критика від трампістів, бо ж бачать аналог щоденно у своїй країні.

***

Втім, зрозуміло, що у світі, де ютуб і нетфлікс точно впливовіші, ніж Республіканська і Демократична партія США разом узяті, нікого не цікавить, про що там домовлявся Трамп. Люди дивляться на те, як нещасні афганці чіпляються за літаки, намагаючись залишити Кабул, і вимагають діяти негайно, щоб врятувати кожного афганця, який страждає.

Але якщо рятувати їх, то чому залишати без уваги, наприклад, мешканців пакистанського прикордоння з Афганістаном? Там – так само, як при талібах. Теж їх рятувати? Чи жінок в Пакистані можна залишити без прав, без освіти і в бурці, а от дівчаток в Афганістані не можна? А як щодо афганських біженців, які застрягли в Туреччині або в європейських країнах без офіційного статусу ще місяці тому? Чому вони нібито не заслуговують на турботу, а от такі ж афганці, які, однак, намагаються прорватися до літаків в Кабулі, заслуговують?

Якщо просто про це подумати, то можна дійти висновку, що з такої країни, як Афганістан, точно хоче вирватися значно більше людей, ніж та кількість, яка навіть гіпотетично могла працювати з державами західної коаліції. Так само, як з Іраку, Бангладеш чи будь-якої іншої країни, з якої всі ми можемо побачити потоки біженців. І далеко не тільки в Афганістані мільйони людей не мають елементарних гарантій свободи й особистої безпеки. Наприклад, у Північній Кореї, до якої всі звикли, прямо зараз перебувають у рабстві в правлячої верхівки 25+ млн людей.

Що повинен робити президент США, знаючи це? Бути месією і рятувати людей в інших країнах за рахунок життів американських військових? Навряд чи йому давали такий мандат його виборці. До речі, нагадайте хоча б одну битву афганського уряду проти талібів бодай за одне афганське місто в цьому році. Чи були такі битви? Жодної.

***

Афганська ситуація демонструє, що реалізація національних інтересів, яку на словах завжди вимагають від національних політиків, у реальних демократичних обставинах життя може подаватися як зрада національної місії і катастрофа. Але при цьому, по суті, не бути ані зрадою, ані катастрофою від слова «зовсім».

Таліби не перемогли Америку, бо Америка з власної волі пішла з Афганістану, коли сама ж і вирішила піти звідти. Завершення американської присутності коштувало життів американським військовикам фактично лише тому, що вони захищали евакуацію не так американців, як усіх цивільних, хто заслуговував на евакуацію. Адміністрація Байдена реально намагалася організувати в умовах повного хаосу евакуаційну місію і таки зуміла вивезти понад 120 тис. людей. Вони змогли увійти в дієву комунікацію з талібами й досягли вже хоча б того, що таліби навіть співпрацювали в деяких аспектах. Американці сформували нову коаліцію на 100+ держав світу, які однаково підходять до відносин з «Талібаном». І це все за надзвичайно короткий термін, за розвалу всієї системи визнаної афганської влади і у відверто кошмарних визначених ще за Трампа умовах!

Адміністрація Байдена програла тільки емоції від медіакартинки. Що тепер вже раціонально поясниш, коли всі надивилися вражаючих кадрів з аеропорту Кабула? Виглядало все як фільм-катастрофа, але без давно очікуваного героя, який врятував би всіх за 5 хв до фінальних титрів. Люди очікували, що буде так, як вони неодноразово бачили в кіно. А вийшло так, як часто буває у житті. Однак президент будь-якої демократичної держави повинен дбати передусім про інтереси своєї нації, яка його обрала, і працювати в межах мандату, отриманого на виборах.

20-літня війна закінчилась. Військові і дипломати вийшли з чужої країни. Понад сотню тисяч людей врятовано за дуже короткий термін. І цей термін був би значно довшим, якби члени афганського уряду не здали афганського ж майбутнього. І якщо відкинути емоції від негативної медіакартинки, то результат вдалий. Американці більше не будуть гинути за Афганістан. Так само, як за Ємен, Судан, Лівію та ще багато інших нещасних країн, мешканці яких заслуговують на співчуття точно не менше за афганців.