Податок на доходи фізичних осіб: українські парадокси та світовий досвід

Податкова система України ніколи не відзначалась високою ефективністю. Попри неодноразові спроби реформування цей основний механізм фінансового впливу на соціально-економічний розвиток країни залишається недосконалим і викликає чимало нарікань.

Чинні підходи до політики оподаткування не забезпечують адекватного здійснення фіскальної, регуляторної, розподільчої, стимулюючої та контрольної функцій податків. Державний бюджет регулярно відчуває дефіцит коштів. Податкові надходження до скарбниці не відзначаються стабільністю. У суспільстві спостерігається дуже великий рівень диференціації за доходами населення. Податки не стимулюють розвитку економіки, а радше заганяють її в тінь.

Податкове навантаження у світі: що приховують цифри

В українському суспільстві існує чимало міфів, пов’язаних із податковою системою. Більшість платників податків щиро переконана в тому, що всі їхні негаразди спричинені високим податковим навантаженням в країні. Водночас статистика стверджує, що формально Україна не належить до держав світу з найвищими податками. Частка ВВП, яка акумулюється в податкові надходження, в нашій країні серйозна. Проте, навіть враховуючи внески на соціальне страхування, вона у відсотковому вимірі співвідноситься з більшістю європейських держав. Хоча й існує чимало країн світу із нижчим податковим навантаженням. Про це свідчать результати дослідження організації Heritage Foundation.

Табл. 1. Частка податків у ВВП деяких країн світу, 2010 р.

Інформація від Heritage Foundation про податкове навантаження в країнах світу містить цікаві дані для аналізу. Вона показує, що країни, які перебувають на різних щаблях економічного розвитку та соціального добробуту, можуть мати схоже співвідношення у частці ВВП, яка оподатковується. Однак це зовсім не робить життя в бідних державах кращим. Великі кошти, які викачуються з економіки та осідають в казні або державних соціальних фондах, чомусь автоматично не формують заможного суспільства та не сприяють соціальній справедливості. І справа не тільки в тотальній корупції, хоч і вона відіграє одну з провідних ролей.

Секрет полягає в обсягах фізичного споживання домогосподарств, яким для підтримання життєдіяльності на певному мінімальному рівні треба здійснювати приблизно однакові витрати і в бідних, й у багатих країнах. Якщо ВВП на душу населення є високим, це дозволяє інвестувати в інші сфери економіки, при цьому забезпечуючи велику частку перерозподілу доходів через податкову систему. Абсолютні цифри вливань в економіку навіть при податковому навантаженні до 50% у заможних країнах все одно будуть серйозними. Держави з невисоким рівнем ВВП на душу населення не можуть дозволити собі таку розкіш. У цьому і полягає таємниця української податкової системи. У гонитві за Європою Україна з її 6665 доларами ВВП на душу населення не має можливості акумулювати надто велику частку валового внутрішнього продукту через податки і соціальні внески, оскільки це загрожує розвитку економіки. А ось Швеція з 37775 доларами на душу населення – може. Тому логічним варіантом в нашому випадку є зниження податкового навантаження, що сприяло б зростанню внутрішніх інвестицій.

Податок із доходів фізичних осіб в Україні

Одним з найвагоміших податків, який виконує важливу соціальну функцію, є податок з доходів фізичних осіб. В Україні він пройшов довгу історію трансформацій та перетворень. Задля наповнення пустої державної скарбниці в нашій країні було апробовано і прогресивну, і пропорційну системи оподаткування особистих прибутків. Але пошуки найоптимальнішого варіанту наразі не увінчались помітним успіхом.

Зміни ставок податку на доходи фізичних осіб в Україні з 1991 року відбувались часто. Кабмін гарячково займався латанням дірок в держбюджеті. З 1 грудня 1993 року до 1 жовтня 1994 року задля наповнення казни запровадили найжорсткішу шкалу оподаткування з максимальною ставкою 90%. Але попри збільшення ставок майже вдвічі, доходи бюджету від прибуткового податку з громадян зменшились. Спрацювало правило Лаффера, яке говорить, що ріст податкового тиску вище оптимальної точки приводить до зменшення надходжень.

До 2004 року в Україні діяла прогресивна шкала оподаткування, з мінімальною ставкою 10% та максимальною – 40%. Розмір ставки залежав від обсягу оподатковуваного доходу, який вимірювався в кількості мінімальних зарплат. Що більшим був дохід особи, то вищу ставку податку застосовували до неї. Однак з 2004 року Україна перейшла на єдину пропорційну ставку оподаткування розміром 13% (з 2007 р. – 15%). З 2011 року діє базова ставка розміром 15% для доходів, які за місяць не перевищують 10 мінімальних зарплат та 17% - для доходів понад 10 мінімальних зарплат.

Впровадження пропорційної системи оподаткування доходів фізичних осіб пояснювалось потребою запровадити для всіх єдині правила гри та стимулювати інвестиційну активність заможних верств суспільства. Передбачалось, що нові податки виведуть доходи багатьох громадян із тіні. Проте, як показує статистика, запланованих завдань досягти не вдалось. Надходження від податку на особисті доходи громадян після скасування прогресивного оподаткування скоротились. Частка податку на доходи у ВВП, яка 2003 року досягла 5,1%, суттєво впала. Ще більш помітним є зменшення частки податку в доходах зведеного бюджету України та в структурі податкових надходжень. За останніми двома параметрами нам так і не вдалось повернутись до рівня 2003 року, коли діяла прогресивна система.

Щоправда, в 2005 – 2008 роках у абсолютних цифрах вдалось збільшити надходження податку з доходів фізичних осіб майже в 2,65 раза. Але співвідношення у структурі податкових надходжень майже не змінилось. Якщо в багатьох країнах світу податок на особисті доходи формує до 40% бюджету і відіграє провідну роль в його наповненні, то Україна демонструє значно нижчі результати.

Таблиця 2. Частка податку з доходів фізичних осіб у Зведеному бюджеті та ВВП України

Натомість перше місце у формуванні доходної частини бюджету в нашій країні займає ПДВ. Так, 2009 року його було зібрано на суму 84,59 млрд грн. В 2010 році абсолютне лідерство ПДВ серед податкових надходжень збереглось. Також вагому роль у наповнені української казни відіграє податок на прибуток підприємств. У структурі зведеного бюджету його частка майже дорівнює, а інколи й випереджає податок з доходів.

Очевидним є те, що податок з доходів фізичних осіб в Україні не виконує своїх основних функцій. Його можливості ефективного впливу на економічний цикл та обсяги масового споживання обмежені. Крім того, цей податок не справляється із своїм стратегічним завданням перерозподілу доходів між прошарками населення. Навпаки, податкове навантаження на громадян, котрі не мають високих доходів, серйозно зросло (від 10% до 15%). Саме на цю категорію населення зараз покладено основний тягар сплати податку з доходів фізичних осіб. А ось заможні громадяни отримали максимально комфортні умови. Принцип рівності в Україні успішно працює в одній сфері: олігарх і робітник, який отримує мінімальну зарплату, платять майже однакові податки.

Світовий досвід в оподаткуванні особистих доходів

У світі податок на доходи із фізичних осіб посідає важливе місце в забезпеченні фінансової стабільності, соціальної справедливості та сталого економічного розвитку. Але, на відміну від України, його основне призначення полягає зовсім не в стимулюванні інвестиційної активності, а в наповненні бюджету. Податкові ставки на доходи фізичних осіб відіграють фіскальну функцію. Справедливість в оподаткуванні тут оцінюється зовсім не за тим, хто скільки сплачує податків. Державу цікавить більше те, скільки коштів залишається у платника після їх сплати.

Крім того, більшість країн користується прогресивною шкалою оподаткування, оскільки вона стимулює попит на масові товари і послуги, водночас скорочуючи на предмети розкоші. Основним показником, який впливає на встановлення податкових ставок, є співвідношення доходів між найбагатшими і найбіднішими прошарками суспільства. Такий підхід є не лише виправданим з позиції соціальної справедливості. Він є непоганим стимулом для ефективного функціонування економіки. Вилучаючи у найбільш забезпечених верств надлишки доходів через прогресивне оподаткування, держава все одно залишає їм достатньо коштів для споживання. Частина доходів, яка забирається у багатих, перерозподіляється на користь бідних верств і стимулює загальний попит на товари і послуги. Як правило, держава може раціональніше розпорядитись надлишком вилучених коштів, ніж приватні особи. Підприємці на інвестиційні проекти витрачають в середньому до 30% своїх доходів, а решта йде на задоволення особистих потреб. Тому податок з доходів фізичних осіб у світі не розглядають, на відміну від наших урядовців, засобом стимулювання інвестицій. Там цю функцію виконують зовсім інші податкові механізми (податок на прибуток юридичних осіб, прискорена амортизація, податкові пільги для інвестиційної діяльності).

Таблиця 3. Ставки податку з доходів фізичних осіб в деяких країнах світу

У більшості економічно розвинутих країн світу громадяни з невисокими зарплатами звільняються від подоходного податку. Натомість основний тягар наповнення бюджету лягає на заможні верстви населення, для яких встановлена прогресивна шкала оподаткування.

Для прикладу, в Австралії функціонує п’ять ставок податку. Люди, чиї доходи за рік менші 6000 доларів, звільняються від оподаткування. Громадяни ж, доходи яких перевищують 180 тисяч доларів, 45% свого доходу віддають у державний бюджет. В Канаді не оподатковуються доходи розміром до 10382 доларів. А ось ті, хто отримав понад 128 тисяч, зобов’язані сплатити 29% свого заробітку в казну. Ставки федерального податку в США складаються з шести рівнів і також залежать від сімейного статусу особи. Найменшу частину свого доходу (10%) віддають ті, хто отримує за рік до 8375 доларів. Якщо ж мова йде про громадян, котрі перебувають у шлюбі, то сума зростає вдвічі.

У Великобританії існують такі ставки податку на доходи фізичних осіб: мінімальна (0%, для річного доходу до 2440 ф. ст.), базова (20%, 2440 – 37400 ф. ст.), максимальна (40%, понад 37400 ф. ст.). А з квітня 2010 року у зв’язку з фінансовою кризою та потребою збільшення суми податкових надходжень, було запроваджено ставку податку у розмірі 50% для доходів, які перевищують за рік 150 тис. ф. ст.

Також варто відзначити вагому роль подоходного податку в структурі державних бюджетів країн світу. Він посідає перше місце в статті доходів таких країн, як Великобританія, Канада, США, Німеччина, Данія, Японія тощо. У світі спостерігається тенденція до зростання частки цього виду оподаткування в загальній структурі доходів. При цьому, як правило, існує певний неоподаткований мінімум, а максимально можливі ставки податку не виходять за межі 50%.

Так, у США за 1960–2003 рр. обсяг надходжень податку на прибуток юридичних осіб виріс у 10,3 раза (з 22,8 по 234,9 млрд дол.), а податок з доходів фізичних осіб – у 21,7 раза (з 46 млрд по 1 трлн дол.). Державний бюджет Великобританії У 2008/2009 фіскальному році отримав 156,7 млрд ф. ст. податкових надходжень від фізичних осіб, що становить 28,7% його загального обсягу. У Великобританії понад 30,6 млн осіб сплачують податок з доходів. При цьому основний тягар оподаткування лягає на заможні верстви. Статистика 2006/2007 фіскального року свідчить, що багаті платники податку, на яких поширюється максимальна ставка, формують понад 50% надходжень. А ось частка незаможних верств з мінімальною на той час ставкою у 10% становить лише 1%.

Навіть в Китаї найбідніші верстви населення, а також мешканці сільської місцевості звільнені від сплати податку з доходів. Так, мінімальний неоподатковуваний мінімум в цій азійській країні становить 3000 юанів (456 доларів).

Зате в Росії діє податкова система, яка нагадує сучасну українську. Базова ставка оподаткування становить 13% і є єдиною для всіх прошарків суспільства від олігархів-мільярдерів до двірників і бюджетників.