Помер король Норвегії Гаральд V чи Харальд V?

Смерть норвезького короля Гаральда V 28 серпня 2026 року розділила українських інформаційників щодо транскрипції і транслітерації його імені. Більшість пише Гаральд, бо такою є нормативна форма цього імені в українській мові, утім дехто вживає Харальд. Бачимо, що останнє ім’я підкреслює Рута як неправильне і бачимо також, що всі кацапські ресурси подають Харальд. То як же бути? Загалом правильніше було б писати і вимовляти це ім’я так, як це роблять норвежці. І якщо ми дамо в Гуглі запит «pronunciation in norwegian - king Harald V», то почуємо звук, наближений більше до українського Х, аніж до Г. Таким чином, правильніше було б писати і вимовляти Харальд. Отож, не все те золото, що блищить, і не всі h вимовляються як Г.

Загалом написання і вимова імен іноземних коронованих осіб в українській мові доволі цікава історія. В нас була традиція називати їх по-своєму. Наприклад, французьких королів ми називаємо Людовиками, хоч на батьківщині їх кличуть Луї, або ми кажемо на короля Генріх, а у Франції він Анрі, в Німеччині Гайнріх, а в Англії Генрі. Для сучасних монархів наче виникла традиція називати їх так, як вони звуться в оригіналі. Наприклад, англійську королеву ми називали Єлизавета, хоча насправді вона Елізабет, а її спадкоємця Чарльза називаємо вже Чарльз, хоча мали б називати за традицією Карл. Напевно все ж таки треба сучасних монархів називати їхніми оригінальними іменами, і тоді норвезького короля варто називати Харальд, тобто так, як це ім’я вимовляється у нього на батьківщині.

А щодо транскрипції і транслітерації латинського h, то на початку 1990-х виникла нова мода написання і вимови англійських та інших слів з літерою і звуком h українським твердим Г - в пику російській традиції всюди транслітерувати цей звук як Х. І це була дуже правильна тенденція. Пригадую в часі своєї юності українські поціновувачі західної рокової музики на кацапський манер писали й вимовляли, наприклад, ім’я знаменитого Бітла George Harrison або ім’я вокаліста Slade Noddy Holder, назву гурту Hollies чи назву альбому Ронні Джеймса Діо «Holy Diver» – Джордж Харрісон, Нодді Холдер, Холліс і «Холі Дайвер», що було зовсім неправильно і виникло під російським мовним впливом. Насправді ж правильно Джордж Гаррісон, Нодді Голдер, Голліс і «Голі Дайвер». Бо якщо ми послухаємо, наприклад, як Мадонна у кавері на пісню «American Pie» вимовляє чи то виспівує слово Holy (Святий): «And the three men I admire the most
The Father, Son and the Holy Ghost», то виразно почуємо українське тверде Г.

Звісно, українська мова за часи новітньої Незалежності позбулася російського впливу у транскрипції і транслітерації англійського h, чому є купа прикладів: Хітроу стало Гітроу, Холмс –Голмс, Хіларі – Гіларі, Хемінгуей – Гемінґвей, Хьюстон –Г’юстон, Хопкінс –Гопкінс, Хендерсон – Гендерсон, Хамфрі – Гамфрі, Хічхок –Гічхок і т. д. Утім хобі і хокей залишилися такими, як і раніше. Цікава трансформація особисто у мене відбулася з написанням і вимовою слова хіпі. Намагаючись українізувати вимову цього слова, бо в англійській мові воно вимовляється власне як українське тверде Г, я в усіх трьох виданнях книжки «Львів понад усе» вживав гіпі, утім під впливом власне самих хіпі, головно львівських, які усталили цю форму як канонічну, вже у книжці «Сни у Святому Саду» писав хіпі. Таким чином орфоепічна українізація цього слова не вдалася.

Те саме сталося і з прізвищем найгеніальнішого композитора усіх часів Людвіга ван Бетховена. На початку 1990-х багато хто, в тому числі і автор цього тексту, намагалися це німецьке прізвище українізувати чи то європеїзувати на Бетговена, Бетовена чи навіть Бетгофена. Якщо ж послухати, як це прізвище вимовляється німецькою, то воно звучатиме Беєтгофн. І аби не надто мудрагелити, всі повернулися до звичного Бетховена.

Щодо німецької мови, то цікаво також, що у радянських пропагандистських художніх фільмах про Другу світову війну часто-густо як кепкування з німців казали хенде хох і нах хаус, бо в російській мові немає твердого Г і найлегше було його замінити на Х, утім все ж таки писали російською Гитлер, Геббельс, Геринг, а не Хитлер, Хеббельс, Херинг. Нині і в українській, і в російській мові майже всі німецькі слова з твердим h вимовляються українською власне твердим Г, а російською їхнім м’яким проривним Ґ: Гамбург, Гайдельберг, Ганновер, Галле, Гарміш-Партенкірхен.

Повертаючись до норвезького короля, скандинавські імена з написанням h в українській мові мали б транслітеруватися літерою і звуком X так, як скандинавське жіноче ім’я Хельга, від якого походить ім’я нашої славетної княгині Ольги.

Щодо арабських і взагалі східних слів, які передаються через латинське h, то на думку наших мовознавців-сходознавців всі вони мають транслітеруватися через українське Х. І хоча при вимові арабською слова ХАМАС ми чуємо явне Х, а при вимові слова Хезболла щось більш наближене до Г, все ж для уніфікації усіх таких випадків варто дотримуватися написання і вимови Х. Те саме бачимо і в інших словах східних мов: хіджаб, моджахед, джихад, ханука, а також у назвах міст Близького Сходу: Хайфа, Хеврон, Холон etc.