Терактів у Росії, а особливо у Москві, не бувало вже давненько. Ну, не будем же ми всерйоз услід за кремлівськими пропагандистами називати терактами абсолютно виправдані ліквідації паліїв війни чи атаки на стратегічні об’єкти. Диверсії – так, теракти – аж ніяк.
Пригадаймо, що фактично з перших дів свого правління Владімір Путін у 1999 році запропонував росіянам нову формулу суспільного договору: ми потурбуємося про вашу безпеку, ви ж забудете про деякі свої свободи, вони ж бо вам і так не особливо потрібні. Ми «мочемо терористів у сортирі», ви собі спокійно працюєте й відпочиваєте, не боячись за своє життя. Щоправда, перед упровадженням цієї формули росіянам довелося пережити вибухи в багатоповерхівках, захоплення заручників у «Норд-Ості», бесланську трагедію тощо.
Проте треба визнати, що фактично з третьої каденції Путіна, яка почалася після рокіровки з Дмітрієм Мєдвєдєвим, у Росії дійсно почали забувати про теракти. Поліційна держава запрацювала, як книжка пише. Принаймні у великих містах, а поготів у Москві, кожен квадратний метр контролювався як не камерами зовнішнього і внутрішнього спостереження, то брутальними силовиками з автоматами.
З моменту розв’язання Кремлем повномасштабної війни з Україною жорсткість поліційного режиму лише посилилась, а з ним і нібито падали шанси на будь-який серйозний теракт (не будемо згадувати таких девіацій системи, як прігожинський бунт, бо це явище дещо іншого порядку). Пригадаймо, як два останні роки російські силовики успішно боролися з такими «страшними терористами», як антивоєнні демонстранти чи ЛГБТ-активісти. Тому таке обурення в російського керівництва викликало застереження Сполучених Штатів і Великої Британії щодо того, що в Москві готується масштабний теракт.
«Амбасада США відстежує повідомлення про те, що екстремісти найближчим часом планують атакувати великі скупчення людей у Москві, включно з концертами. Громадянам США рекомендовано уникати великих натовпів протягом наступних 48 годин», – застерігала американська амбасада в Росії у своєму пресрелізі, опублікованому 7 березня. Схоже застереження опублікувало й дипломатичне представництво Великої Британії.
А вже треба було зрозуміти, що коли Вашингтон і Лондон попереджають про такі речі, то варто їм довіряти. Можливо, лишень дату доведеться скоригувати. Це тепер добре усвідомили можновладці в Києві, які до пори, до часу скептично ставилися до застережень американської і британської розвідок про підготовку Росією повномасштабного вторгнення. Ба більше, владні політики, включно з президентом Володимиром Зеленським, називали такі застереження «провокацією».
От і кремлівські завсідники теж звинуватили «англосаксів» у провокації. Пригадаймо, що сам Путін заявив 19 березня на розширеному засіданні колегії Федеральної служби безпеки: «Нагадаю і про нещодавні, прямо скажемо, провокаційні заяви низки офіційних західних структур щодо можливості терактів у Росії. Все це нагадує відвертий шантаж та намір залякати, дестабілізувати наше суспільство».
Тобто знову про провокації Заходу (як і в київських заявах). Але Путін додає у своїй промові ще один суттєвий термін: «шантаж». І до нього ми ще обов’язково повернемося.
І от через три дні після процитованої полум’яної промови Путіна зі запереченням будь-якої можливості теракту в Москві цей теракт таки стався. І не просто стався, а своїм масштабом і жорстокістю перекрив багато попередніх аналогічних інцидентів, відомих з часів чеченської війни. У п’ятницю ввечері, 22 березня, група озброєних автоматами чоловіків вдерлася у хоч і підмосковний, але надзвичайно популярний для російських столичних мешканців концертний зал Crocus City Hall. Нападники спершу перебили охорону, потім відкрили вогонь по цивільних відвідувачах. А на додаток підпалили саму будівлю.
На численних відеокадрах видно, що група терористів діяла надзвичайно професійно. Їм вдалося як зайти неушкодженими до зали, так і ретируватися з неї після реалізації задуманого. Тож можна припустити, що нападу передували тижні підготовки, фахова організація й логістика. Те, що вже сама втеча відбувалася досить дивно, ніби той щойно продемонстрований професіоналізм кудись зненацька випарувався й жорстокі нападники як перелякані зайці дали себе переловити – це вже інша справа. Можливо, організатори теракту саме так і замислювали свій захід або просто виконавці їх більше абсолютно не цікавили. Мавр зробив свою справу – мавр може йти геть.
А ким же були ті організатори? Тепер уже не виникає сумніву, що за нападом стоїть терористична організація «Ісламська держава». Це підтверджує і зізнання самої ІДІЛ, і численні фотодокази, і матеріали американської й британської розвідок, на основі яких і було оприлюднене згадане раніше застереження. І тепер повертаємося до чи то свідомо, чи то мимовільно сказаного Путіним слова «шантаж» щодо цього застереження. Коли, в принципі, може йти мова про шантаж? У більшості випадків, коли хтось заволодів компрометуючими матеріалами на якусь особу і змушує цю особу до певних дій на користь шантажиста. Отже, шеф Кремля нехотячи видав, що «англосакси» володіють якимсь компроматом на російську владу в контексті теракту, який готувався в Москві. Тобто або Кремль сам інспірував цей теракт, або дав йому «зелене світло», щоб перетворити іділівців на корисних ідіотів, а потім скористатися з наслідків.
Пригадаймо, що після вчинення самого теракту Путін ще аж цілих 20 годин зберігав горду мовчанку. Відбувся масштабний напад фактично в російській столиці, жорстоко вбито півтори сотні росіян. В іншій країні за таких умов державний лідер уже давно виїхав би на місце події, проголосив би полум’яну філіппіку. А новопереобраний російський диктатор ні пари з вуст. Очевидно чекав, щоб за цей час його клеврети знайшли хоча б мінімальну українську зачіпку, хоча б малесеньку «візитку Яроша».
Тим часом різні соловйови, сімоняни, кісільови й захарови аж піною коло рота сходять, клянучи українців й вимагаючи для них найстрашнішої помсти. Та все даремно. Жодного українського сліду не виявлено. Путіну доводиться виступати з пустими руками, тож він вигадує якесь незрозуміле «українське вікно», у яке нібито мали проскочити виконавці теракту. Логічно було б запитати його: а хто ж мав би відкрити це війко з російського боку – чи не ФСБ?
Цікаво, що навіть упіймані й жорстоко побиті чи то справжні, чи то підставні виконавці нападу на концертний зал наразі ні словом, ні півсловом не згадали про Україну. Але нічого, у російських катів є достатньо методів, щоб змусити їх зізнатися хоч у вбивстві Кеннеді, хоч у причетності до Священної Інквізиції. І щойно хтось з тих нещасних скаже слово «Україна», як це зразу ж буде використано й розтиражовано.
Навіщо це Кремлю, який і так веде жорстоку війну з Україною? Тут є два аспекти. Передовсім теракт матиме наслідки для внутрішньої політики Росії. Гайки буде ще більше закручено, хоча, здавалося б, куди вже далі. От ще не встигли охолонути тіла жертв теракту, а деякі російські політики знову підняли улюблену тему – про скасування мораторію на смертну кару в РФ, що мало б ще більше налякати й так до смерті перепуджене російське громадянське суспільство.
Хоча значно важливіше в цьому контексті – на хвилі обурення терактом провести нову мобілізацію. Нібито жорстокі дії нападників мали б надихнути росіян на «священну війну», як колись спалені в Одесі російські активісти їх надихнули на «русскую весну».
На міжнародній арені цей теракт мав би бути використаний передовсім, щоб скомпрометувати українську владу. Терор проти цивільного населення ніхто не зможе виправдати, навіть попри війну. Якби ця дискредитація вдалася, то можна було б заблокувати військову допомогу Україні. Бо як, мовляв, можна давати зброю державі-терористці?
І вже точно тоді вдалось би запобігти реалізації планів, озвучених президентом Франції Емманюелем Макроном про введення західних військ безпосередньо до України. А ці Макронові заяви нівроку налякали кремлівських завсідників.
Чи вдалося Кремлю задумане? Практично ні. Єдине, з чим Росії трохи вийшло: репрезентувати себе на короткий час в ролі жертви. Так, деякий час лунатимуть співчуття зі світових столиць. Ну, не звірі ж там живуть, а цивільних мешканців завжди шкода.
Але з переведенням стрілок на Україну вийшло цілковите фіаско. Зрештою, воно було вже запрограмоване після попередження американців і британців про підготовку теракту в Москві. Можливо, саме через цей зрив планів Путін так і рознервувався, що необачно вжив слово «шантаж».
Ми використовуємо