Розмова Трамп-Зеленський: зрада чи перемога
IQ

Розмова Трамп-Зеленський: зрада чи перемога

Кого реально мала б розізлити липнева телефонна розмова?

Любко Петренко, 3 жовтня 868 0
фото сайту президента України

Для таких, як я, представників українського електорату, котрі не голосували ні за Володимира Зеленського на президентських виборах, ні за партію «Слуга народу» – на парламентських, було важливо дочекатися, коли ж розпочнеться ця благословенна зрада-зрадонька. Ми не вірили цьому колишньому коміку, котрий, на наше переконання, досі не вийшов з пострадянського дискурсу, у своїй творчості орієнтувався на Росію не менше, ніж на Україну, а останню неодноразово ображав у своїх сценічних репризах. «Як такий непатріотичний чоловік взагалі може виконувати обов’язки президента України?» – це питання вже кілька місяців ятрить наші чутливі душі.

Зафіксовано «зраду»

І от дочекалися реальної, зафіксованої на папері зради. 25 вересня було оприлюднено стенограму телефонної розмови між українським президентом Зеленським і його американським колегою Дональдом Трампом. Про зраду там волає чи не кожне мовлене українським співрозмовником слово. Всюди, у кожному його пасажі, незламний український патріот побачить ганьбу, приниження, плазування.

Переконайтеся самі. Ось Зеленський улещує Трампа й водночас обливає брудом європейських лідерів: «Так, ви абсолютно праві. Не тільки 100%, але насправді 1000%. І я можу сказати вам наступне: я розмовляв з Анґелою Меркель і зустрічався з нею. Я також зустрівся і поговорив з Макроном, і я сказав їм, що вони не роблять стільки, скільки їм треба робити в питанні санкцій».

А тут Зеленський запевняє, що цілковито відданий йому генпрокурор доведе до завершення розслідування, потрібне главі Білого дому: «Я хотів би вам сказати про прокурора. Перш за все – я розумію і я добре обізнаний про цю ситуацію. Оскільки ми отримали абсолютну більшість у нашому парламенті, то наступний генеральний прокурор буде на 100% моєю людиною, моїм кандидатом, який буде затверджений парламентом і почне працювати як новий прокурор у вересні. Він або вона розбереться в ситуації – зокрема, щодо компанії, яку ви згадали в цій справі».

Аж ніяково стає від того, що наш президент докладає максимум зусиль, аби сподобатися своєму візаві: «Якраз останнього разу, коли я їздив до Сполучених Штатів, я зупинявся в Нью-Йорку поруч з Центральним парком, і зупинився у вежі Трампа».

Інтуїція неофіта

От і в мене перше враження від прочитання стенограми розмови було вкрай негативним. Ну, як же так, ми ж – горда, волелюбна нація. А тут на тобі – прямо сцена з чеховського «Товстого й тонкого». Проте згодом я вгамував свої емоції й залучив до міркувань чисте раціо.

Зважмо: Володимир Зеленський як політик – цілковитий неофіт, а що вже як президент недосвідчений, то й говорити зайве. І тут йому довелося розмовляти з de facto найвпливовішою людиною у світі. Якщо врахувати цю пом’якшувальну обставину, то, погодьтеся, розмова виглядала не так вже й зле.

Лестощі як ключ

Йдемо далі. Поміркуймо: а може, це була не щира улесливість, а така собі гра далеко не найгіршого на пострадянських теренах актора. Навіщо треба було вести таку гру? Що це давало Зеленському та Україні?

Шукаючи відповіді на ці запитання, я натрапив на коментарі двох фінських науковців, які стосувалися саме цієї теми. «Зеленський хотів побудувати хороші відносини з Дональдом Трампом, і тому зайшов у лестощах трохи далі, ніж потрібно. Тепер Зеленського критикують за це в Україні. Думаю, він засвоїв свій урок», – запевняв керівник відділу дослідних програм Інституту зовнішньої політики Фінляндії Аркадій Мошес. Цю думку підтримує і розвиває його колега Міка Аалтола: «Трамп хоче почути лестощі на свою адресу, перш ніж надати підтримку іншим. Трампу важливо, щоб до нього ставилися з повагою – і тільки потім настає черга особистих послуг. Це нагадує стосунки з ватажком мафії».

«Ти в мене просиш більше джавелінів, але просиш без пошанівку», – міг би сказати Трамп, наслідуючи Віто Карлеоне. Але не сказав, бо Зеленський, попри свою «зеленість» у політиці (перепрошую за тавтологію), зумів суто інтуїтивно відчути цю схильність свого співрозмовника, за що й був винагороджений позитивним ставленням.

Розвіяти стурбованість

Тепер погляньмо на цю ситуацію з іншого ракурсу. Чого ми всі, українські патріоти, передовсім так боялися від представника 95 Кварталу на президентській посаді? Переживали, що він, щойно отримає найвищі державні повноваження, на пузі поповзе до Путіна здавати українські національні інтереси.

А що нам демонструє телефонна розмова? Те, що Зеленський, якщо й готовий перед кимось стелитися, то радше перед американським президентом. Тобто не Росії прислужуватися, а її головному (на переконання самих росіян) ворогові – Сполученим Штатам Америки. Особисто мене це цілком влаштовує, заспокоює і надихає оптимізмом.

Україна в американській пресі

Хотів би звернути увагу й на ще один аспект наслідку оприлюднення розмови Трамп-Зеленський. З одного боку, вона ніби й поставила Україну в незручне становище між Трампом і демократичною більшістю в Палаті представників Конґресу США. Сваритися ні з одною, ні з іншою стороною конфлікту нам категорично не можна. Треба буде якось віртуозно вибиратися з цієї складної ситуації.

Але Америка забезпечила нам водночас і позитивний наслідок цієї справи. Він полягає в розголосі у пресі. Газети, телеканали наперебій говорять про імпічмент Трампа, про його намагання накопати в незаконний спосіб компромату на свого найімовірнішого конкурента на президентських виборах 2020 року Джо Байдена. Проте американські мас-медіа не забувають вводити своїх читачів-глядачів у контекст. У контекст того, що Трамп, як підозрюють, навмисне затримав військову допомогу Україні, аби мати чим шантажувати Київ. А військова допомога конче потрібна українцям для захисту батьківщини від російської інвазії. Росія ж вдається до агресивних дій проти України ще з весни 2014 року.

От, наприклад, видання The National Interest у статті «Україна опинилася між американським скандалом та російським тиском» (Ukraine Is Now Trapped Between an American Scandal and a Russian Hard Place) пише: «Для українських політиків військова допомога США означала не тільки підвищення їхньої здатності боротися з підтримуваними Росією сепаратистами в районі бойових дій, але й була способом розвитку і зміцнення відносин з Вашингтоном, які, як сподівався Київ, будуть довгостроковими.

Однак жодні поставки зброї зі США неможливо порівняти з тією допомогою, яку надає Росія своїм підконтрольним маріонетковим силам по той бік лінії зіткнення. Оскільки для Москви Україна є життєво важливим геополітичним питанням, вона завжди буде охочіше, ніж Вашингтон, вкладати кошти і ризикувати. Москві було б важко змиритися з тим, що Україна поступово переходить в табір західних країн».

Або ще така стаття у виданні Politico «Як американська військова допомога стала для України рятівною мотузкою» (How U.S. military aid became a lifeline for Ukraine): «Комплекси Javelin також стали приводом для скандалу через передвиборчу платформу Республіканської партії у 2016 році, оскільки штаб Трампа послабив антиросійські формулювання в тексті, зробивши так, щоб там не було закликів про постачання Україні летального оборонного озброєння. Але коли Трамп став президентом, український уряд і його союзники в Конгресі продовжували наполягати на своєму проханні.

Нарешті, у 2018 році, після того як російські танки пішли з лінії фронту, Держдепартамент нарешті затвердив угоду на поставку 210 Javelin, включно з пусковими установками, ракетами і навчанням. Загальна сума угоди становила 47 мільйонів доларів».

Отже, американські газети все це детально розписують, порушуючи тему імпічменту. Їхньому прикладу слідують європейські видання (й не тільки), поширюючи у своїх суспільствах розуміння суті агресивної політики Росії, яку досі здебільшого називали «українським конфліктом».

Хто в програші?

Залишається відкритим питання: чи не роззлостяться тепер на Зеленського і всю Україну Макрон з Меркель? Хто б то міг наперед знати, що ця конфіденційна розмова стане надбанням світової громадськості? Але сподіваємося, що німецька канцлерка і французький президент є людьми достатньо розумними, щоб зрозуміти, що українському лідерові не йшлося про те, щоб образити європейських колег. Він тільки підбирав ключі до Трампової доброзичливості.

А от кого реально мала б розізлити липнева телефонна розмова, то це тих виборців Зеленського, котрі сподівалися на реванш, зближення з Росією, здачу Кремлю державних інтересів.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук