Ще раз про ОУН та фашизм

IQТарас Курило, 15 березня 20129863347
Ще раз про ОУН та фашизм

Ця стаття є моєю відповіддю на статтю Олександра Зайцевa "Чи існував український національно-визвольний фашизм?" Багато в чому я погоджуюся з паном Зайцевим. Перш за все це стосується потреби спокійного та кваліфікованого обговорення теми ОУН-УПА, а також про вплив європейського фашизму на ідеологію ОУН. Моя ж стаття зачіпає теми, щодо яких ми дотримуємося різних думок.

Пан Зайцев критикує мою тезу про "пропаганду фашизму і ненависті до євреїв y майже кожній статті Донцова". Фраза " майже у кожній", можливо, не зовсім чітка. Водночас автор не правий, коли стверджує, що лише кілька текстів Донцова мали відверто антисемітський характер. Антисемітизм посів одне з центральних місць у політичних поглядах Донцова у 1930-ті роки. Донцов нападав на євреїв, пишучи статті про українську історію та літературу, сучасні політичні процеси в Україні та в усьому Радянському Союзі, а також у статтях на міжнародні теми. Тобто майже у всіх темах, які його цікавили. До того варто додати антисемітські статті інших "вісниківців", як от Юрія Клена.

Так, у статті "Нерозрита могила" Донцов, пишучи про причини поразок УНР в 1917-20 роках, жалкує з приводу того, що українські революціонери не ставилися до євреїв як до ворогів, і не зайняли ще тоді позиції, подібної до гітлерівської. У "Сумерку Марксизму" він звинувачує євреїв у депортаціях українців до Сибіру, щоб звільнити місце для єврейської колонізації України. У передмові до книжки Ростислава Єндика "Адольф Гітлер", підписаній редколегією "Вісника", гітлерівський антисемітизм подано як другу за важливістю причину того, чому для українців нацизм має велике значення. Таких прикладів багато.

Особливо важливою для Донцова стає концепція "жидо-большевизму" – прив’язка євреїв до більшовицького режиму та звинувачення їх у більшовицьких злочинах. Він наголошує на колективній відповідальності всіх євреїв. "Жидівська маса" має нести відповідальність за "урицьких, троцьких та ягодів", які діють від її імені. Ба більше, євреїв Донцов починає асоціювати з усім, що він ненавидів. Євреї виявляються "рознощиками" і капіталізму, і соціалізму, і лібералізму, джерелом морального упадку, декадентства та порнографії. У Донцова євреї є головною силою спільного комуністично-ліберально-соціалістичного фронту проти фашизму. Можна сказати, що на той час Донцов перейняв нацистcькі расові погляди на євреїв.

Донцов одноосібно редагував "Вісник", допускаючи туди лише те, що відповідало його позиції. У цьому виданні можна знайти і пояснення Голодомору намаганням винищити українців для подальшої колонізації України євреями; і схвальні відгуки на політику фашистів щодо євреїв як "запобіжні засоби проти хвороби"; і обвинувачення євреїв у ворожому ставленні Британії та США до нацистcької Німеччини; і навіть оплакування тяжкої долі 120 мільйонів "американських арійців" під єврейським гнітом. Останнє число донцовського "Вісника", за вересень 1939-го, опублікувало статтю про ставлення Гітлера до "жидівського питання". Донцов хотів на цю ж тему подати статтю в наступному номері, але цим планам завадила війна.

З огляду на це я не побоюся ще раз сказати, що антисемітизм можна знайти фактично у кожному номері донцовського "Вісника" поруч із пропагандою фашизму. Як, зрештою, і те, що у 1930-ті роки антисемітизм перетворився на один з центральних елементів ідеології Донцова. Безперечно, радикальний антисемітизм Донцова мав величезний вплив на свідомість майбутніх бандерівців, які самі у повоєнних спогадах розповідали, як некритично вони сприймали все, що писав Донцов.

Інше питання, щодо якого ми з паном Зайцевим не дійшли згоди, стосується того, наскільки концептуально доречно зараховувати ОУН до фашистських рухів. Автор визнає значний вплив європейського фашизму на ідеологію ОУН і погоджується з тим, що таке трактування має право на існування. Тим не менше, на його думку, ОУН від інших схожих європейських рухів вирізняється тим, що був руxом бездержавної нації, який перш за все прагнув до створення держави, а не дo реорганізації її, згідно з принципами фашизму. Ця теза є популярною серед значної частини українських істориків, проте, на нашу думку, дещо механічно трактує фашизм. Якщо фашизм – це не лайливе слово, а ідеологія, з чим ми з паном Зайцевим погоджуємося, то чому тоді фашисти не можуть боротися за незалежність своїх націй? Зрештою, ми знаємо, що комунізм також передусім орієнтований на врегулювання вже наявної держави, відповідно до власних ідеологічних засад. Чи означає це, що ми не повинні вважати комуністичними численні анти-колоніальні комуністичні рухи країн Третього Світу, які в середині минулого століття спочатку боролися за створення держави, а вже тоді будували комуністичний устрій у ній? Невже Мао Цзедун не був комуністом до 1945 року?

Якщо буквально підходити до тези, що фашистський рух може існувати лише в державній нації, то тоді потрібно вважати Ярослава Стецька за "фашиста" як тільки він проголосив відновлення Української Держави у Львові 30 червня 1941 і, відповідно, перестати вважати за такого, як тільки стало зрозуміло, що німці на це не погодяться. Визнаймо, це виглядає не надто серйозно.

Зрештою, самі оунівці би сприйняли вороже обмеження їхньої боротьби за досягнення незалежності. Для них виборювання власної держави було лише першим елементом "національної революції". На цю тему чітко висловився один з ідеологів ОУН Михайло Подоляк в офіціозі ОУН "На Службі Нації" (1938 р.). Він підкреслив, що "національна революція" ‑ це не лише "визвольний рух проти займанців", але перш за все "внутрішньо-український рух", який трансформує національне життя і витворює нові суспільно-політичні форми. Як внутрішній рух "українська революція" би діяла на тих самих засадах, що в Італії і Німеччині, де "націонал-соціалізм і фашизм виступили... в ім’я перебудови старого, хворого національно-суспільного устрою". Подоляк висміював тих, хто ототожнював "українську революцію" як “глибокого й усестороннього духового, політичного і суспільного перевороту серед нашої нації" з "тільки визвольною справою".

Цей глибокий переворот, про який так багато писали оунівці, полягав y розриві з попередньою "гнилою ліберальною" епохою й "драгоманівщиною". Він базувався на культі сили, волюнтаризмі, ірраціональності, аморальності (аморальність полягала не так в запереченні самих моральних принципів, як у наголосі на тому, що сильна сторона сама визначає для себе, що є моральним, а що ні, а отже ніяких універсальних цінностей не існує) та інших фашистcьких постулатах, які так виокремлювали оунівців від традиційних націоналістичних українських організацій в Галичині. Фашистcькі рухи наполягали перш за все на внутрішній революції духу. Саме на цьому і наголошував Донцов, цитуючи Муссоліні. Для нього фашизм – це, перш за все, "стихія". Саме ця засаднича революційність фашистських рухів і була притаманна ОУН.

Тому, концептуально виокремлюючи ОУН від решти європейських фашистcьких рухів у доволі штучну категорію "ультранаціоналістичних" чи "інтегрально націоналістичних рухів", ми тим самим нівелюємо його разючу відмінність від традиційних українських партій Галичини (адже і критик ОУН митрополит Шептицький був також націоналістом), применшуємо революційну тотожність з іншими фашистськими рухами та зрештою нехтуємо самоідентифікацією оунівців, що також дуже важливо.

  Хоча концептуально ідеологія ОУН належить до європейського фашизму, тим не менше, далеко не всю історію ОУН та УПА можна втиснути у ті рамки. Ряд iсторикiв вживають термiн "українськi фашисти" та "український фашизм" там, де це доцiльно i там, де це нi у вiдношеннi до всього, що має вiдношення до ОУН-УПА. Такий підхід трохи спрощує ситуацію. Передусім оунівці, хоч і визнавали свою ідейну належність до фашистських рухів, все ж воліли себе називати "націоналістами", а не "фашистами", наголошуючи на самодостатності свого руху, щоб не створити ілюзії, що вони є закордонною філією організації з центром у Берліні чи Римі. Саме для цього наголошувала на фашизмі ОУН радянська пропаганда, вказуючи не так на ідейні основи цього руху, як на його залежність від Німеччини. Історик, який зловживає цим терміном, зрештою, звучить для українців як радянський пропагандист.

Також не варто забувати, що у 1940-ві роки ОУН перетворилася на єдину українську організацію, яка боролася за незалежність. У її ряди, а особливо пізніше в УПА, почали вливатися особи зовсім не через відданість фашистській ідеології. Такі люди проникли і в керівництво. Хоча їх була абсолютна меншість, тим не менше, вони були. Приміром,  українець зі Сходу Позичинюк.

Цей феномен був найбільш помітним у Східній Україні, яка у міжвоєнний час не зазнала повороту до фашизму, як Галичина та решта Європи. Оунівське підпілля там адаптувалося до нових умов. У Донбасі вони навіть поширювали листівки російською мовою. Їхня внутрішня переписка та таємні звіти показують, що така зміна у багатьох випадках нe бyлa лише викликана тактичними міркуваннями. Так, в одному звіті 1943 року його автор згадує тих свідомих українців, які раділи пограбуванню німцями музею Короленка у Полтаві, бо цей письменник "не писав по-українськи [і] не був антисемітом". Він зазначає: "пора зрозуміти, що не пристало нам мавпувати німців у їх зоологічній ненависті і зневазі до усього чужого. Хочемо, щоб шанували нашу культуру, шануймо чужу...". Погодьмося, тут нічого не залишилося від первісного фашизму. Існує і низка інших свідчень, які підкреслюють таку трансформацію, перш за все на Східній Україні.

Отож, хоч ОУН була частиною європейського фашизму, і означення ОУН як "фашистcької" організації, а її лідерів з 1930-40х років як "фашистів" є коректним, далеко не все в історії цієї організації може бути затиснуте у шанці фашизму. Думаю, з цим погодиться і пан Зайцев.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів

Дискусія 347

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук