Що стоїть за шокуючими заявами Трампа

Вразливі українці пережили за останні кілька днів неймовірний шок від заяв президента Сполучених Штатів Дональда Трампа. Так, ми знали, хто прийшов, тобто повернувся до Білого дому, ми вже чули його хамські вислови, заяви, які не опиралися нітрохи на реальність, безглузді звинувачення тощо. Але цього разу він сам себе перевершив.

Трамп заявив, що США витратили 350 мільярдів доларів на допомогу Києву, а Володимир Зеленський «загубив» значну частину цих грошей. Він назвав українського колегу «диктатором» і закинув йому небажання проводити вибори, зазначив, що рейтинг його підтримки лише чотири відсотки. Ба більше, Трамп фактично звинуватив Зеленського в розв’язуванні «нікому не потрібної» війни. Заявив, що український лідер мав три роки, щоб покласти їй край, але нічого не зробив для цього...

Свої інкримінації глава Білого дому трішки підсолодив зізнанням у любові до України. «Я люблю Україну, але Зеленський зробив погану послугу. Його країна розбита, мільйони і мільйони людей загинули без необхідності. Неможливо завершити війну, якщо не говорити з обома сторонами, ви маєте говорити. Потрібно діяти, треба діяти швидше, ця війна йде у неправильному напрямку. Зеленському краще діяти швидше, інакше він втратить країну», – застеріг Трамп.

Сказано було значно більше, але й цього вистачить, щоб відчути себе нівроку ошелешеним. Що ж, у Дональда Трампа є такий хист. А ще до його талантів належить абсолютно вільне маніпулювання цифрами. Пригадуєте, його «60 мільйонів росіян» полеглих у Другій світовій війні. З такою ж легкістю він заявив про чи то 500 млн, чи то 500 млрд, які мають увійти в контракт з Україною на видобуток рідкісноземельних мінералів. Подумаєш, три нулики туди – три нулики сюди.

Та ж історія з 350 млрд доларів. Зразу скажемо, що США ніколи не надавали Україні таких коштів навіть близько. Причому ні реальними грошима, ні віртуальними, ні за сумою всіх можливих допомог, ні із врахуванням тих грошей, що залишися в США чи в гаманці американських громадян або фірм. З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну американська держава, тобто адміністрація Джо Байдена запланувала видати на потреби України приблизно $125 млрд. Про це свідчать дані Інституту світової економіки в Кілі. Причому реальні кошти, які надійшли Україні, були значно меншими, більшість цих грошей хоч і вважалася скерованою «на Україну», але реально залишалася в США. За підрахунками експертів, безпосередньо до України надійшло військової допомоги на приблизно $27 млрд, іншої допомоги – ще на $31 млрд. І ці цифри були ретельно перевірені й підтверджені авторитетними американськими аудиторами.

У будь-якому разі названа чинним главою Білого дому цифра – 350 млрд доларів, нібито наданих Сполученими Штатами Україні, як бачимо, немає нічого спільного з реальністю.

Неправдою є й те, що США надали значно більший обсяг допомоги, аніж Європейська Унія. Так, американська допомога була найщедрішою, як порівняти з рештою країн, проте вона не перевищувала загальної допомоги ЄУ, яка вимірюється понад 130 млрд доларів (125 млрд євро) – за даними того ж Інституту світової економіки в Кілі. А планувала Євроунія надати нам 241 млрд євро. Й існує шанс, що ще надасть. Зі Сполученими Штатами за президентства Трампа така надія тепер дуже примарна.

Так само з тими чотирма відсотками підтримки Зеленського. З 2019 року, як засвідчує наша соціологія, рейтинг довіри до чинного українського президента ніколи не опускався нижче 30%. За даними останніх опитувань громадської думки, проведеними КМІС, довіра українців до глави держави становить 57%. Рейтинг недовіри – лише 37%. Зразу ж зазначу, що ці цифри абсолютно не означають, що на виборах президента 57% їхніх учасників проголосують за Зеленського. А лише те, що такий відсоток громадян України висловлює йому свою довіру, чого більш ніж достатньо, щоб вважатися цілком легітимним президентом. Й аж ніяк не «диктатором без виборів». Бо щодо виборів, то та ж соціологія фіксує суспільний консенсус: проводити їх варто лише після цілковитого завершення війни.

Найбільшою ж, звісно, нісенітницею була заява Трампа про те, що Зеленський «вступив у війну, яку неможливо виграти». От уже хто найменше хотів цієї війни, то напевно саме Зеленський. Це радше український народ може закинути своєму президентові, що той вперто не вірив у можливість війни, а отже, належно не готувався до неї, продовжував витрачати мільярди на «велике будівництво», усипляв пильність громадян «шашличними» промовами.

Але Путін таки напав, і в Зеленського, як і всієї України, вибір був геть не великий. Дуже доречно в цьому контексті нагадати слова легендарної прем’єрки Ізраїлю Ґолди Меїр: «Ми хочемо жити. Наші сусіди хочуть бачити нас мертвими. Це залишає не надто багато простору для компромісу».

Ну, ок, недолугість заяв Трампа ми довели. Та хіба нам від того легше. Лідер найпотужнішої держави світу, яка донедавна була нашим головним союзником у протистоянні російській агресії, фактично розвертається до нас спиною. А обличчям до нашого головного ворога – Путіна. Розсипається в компліментах до воєнного злочинця, вважає, що саме він став жертвою війни, аж ніяк не агресором. Вірить у його миролюбні заяви. А нашого державного лідера Трамп обсипає образами, звинувачує у всіх смертних гріхах.

Так, якби це був не Трамп, то нам би залишалося хіба що накритися білим простирадлом і повзти в бік цвинтаря (саме так на уроках «воєнки» в радянській школі ми жартома відповідали на запитання про дії під час ядерної атаки). За вісім років активного політичного життя Трампа ми вже навчилися, що його заяви, думки і дії – це три абсолютно різних субстанції, які рідко коли перетинаються. Пригадаймо його ультиматуми щодо Мексики, Канади, Гренландії. Чим вони завершилися? Фактично пшиком. Пригадаймо, як під час першої президентської каденції Трамп обнімався з Путіним, називав його другом, клявся у вічній любові. А потім запровадив антиросійські санкції, які були значно жорстокішими, аніж за президентства Барака Обами. Розгромив колону елітних російських найманців з ПВК «Вагнер». Першим надав Україні летальну зброю, зокрема легендарні «Джавеліни».

Тому помирати з відчаю ще явно зарано. Тим більше, що реакція на всі ці дикі заяви в американському і світовому політикумі була явно корисною для України. Фактично всі європейські лідери (за винятком, звісно, Орбана і Фіцо) висловили підтримку Зеленському, заявили, що аж ніяк не вважають його диктатором. У Конгресі США навіть республіканці в Сенаті та Палаті представників засудили різкі заяви Трампа, заступилися за Україну і її президента, нагадали, що головний «поганий хлопець» – це Путін.

От, наприклад, конгресмен Дон Бейкон із Небраски заявив: «Путін почав цю війну. Путін скоїв воєнні злочини. Путін – диктатор, який вбивав своїх опонентів. Країни ЄУ зробили більший внесок в Україну. Зеленський має понад 50% рейтингу. Україна хоче бути частиною Заходу, Путін ненавидить Захід». А от слова сенатора Кевіна Креймера з Північної Дакоти: «Ясна річ, це неправда, що Україна почала війну. Очевидно, що саме Владімір Путін – диктатор – хоче відновити Радянський Союз». Ще наведемо висловлювання сенатора Роджера Вікера з Міссісіпі: «Довіряти Путіну не можна. Це воєнний злочинець, який порушив усі норми міжнародного права. Його слід притягнути до відповідальності, ув’язнити, та, можливо, стратити».

Звісно, є в Конгресі й вірні трампісти, які «схавають» будь-яку дурницю, що злетить з вуст їхнього кумира. Серед них українка (чи радше «українка») Вікторія Спарц – конгресвумен з Індіани: «Дональд Трамп зробив багато дуже важливих зауважень. Зеленський і Байден підвели американський народ і український народ». От цікаво, що вона заспіває, коли Трамп почне говорити щось цілком протилежне до наведених вище заяв. А таке цілком можливо, як ми вже неодноразово спостерігали.

Пригадати хоча б недавню історію з візитом Зеленського до США. Як тоді Трамп, який був лише кандидатом у президенти США, спершу відмовився зустрічатися з українським президентом, обізвав його «гендлярем» та іншими образливими словами… А потім таки зустрівся. Вони мило побалакали, поусміхалися один одному, потисли руки й розійшлися ледь не друзями. Хоча нелюбов Трампа до Зеленського, яка триває з моменту їхньої нещасливої президентської розмови влітку 2019-го, – це секрет полішинеля.

Ще одним позитивом від дивних (диких) заяв американського президента стало те, що наші європейські союзники ущільнили свої лави й вирішили посилити допомогу Україні, передовсім військову. Це певним чином дозволить компенсувати втрату Америки. Якщо вона дійсно вирішить втратитися. Хоча це ще далеко не факт.