Що залишилось від скіфів

Усе, що ви хотіли дізнатися про скіфів: звідки прийшли, як виглядали, з ким та чим торгували? Де була столиця великого скіфського царя Атея? Якими були межі та вплив Великої Скіфії? Скільки в Україні є скіфських курганів? Хто, як та де їх зводив? Що клали скіфу у могилу, чи проводили жертвоприношення?

Розповідає скіфолог, керівник археологічних експедицій, викладач Києво-Могилянки Юрій Болтрик.

Програма «Без брому» – спільний проект ZAXID.NET та журналу «Локальна історія», в якому щотижня обговорюються складні історичні теми.

Пане Юрію, доброго дня! Дякую, що ви з нами. Сьогодні будемо говорити про скіфів: Велику Скіфію, Малу Скіфію, хто такі скіфи. Перше питання, яке може виникнути в пересічної людини, котра не глибоко знає історію: а звідки з’явилися скіфи? Хто вони за етнічною приналежністю чи до якої групи належать?

Скіфи – це велика назва, під якою ховалися, скоріш за все, кілька етнічних угруповань. Одна з версій, звідки вони прийшли: можливо, зі степів Західної Монголії. Чому «можливо»? З одного боку, там начебто є гірські масиви, але вони все ж таки кочовики, вони мали худобу, яка потребувала доброї годівельної бази. Та є одна проблема: в Монголії степу багато, але біомаси, з якої та худоба харчувалася б, – мало. А чим наші степи відрізняються, особливо степи нижнього Дніпра? Тим, що там завжди було тої біомаси багато. Існував навіть термін, що там був так званий «степовий ліс». Дмитро Яворницький цей термін популяризував.

Дійсно, в нашому степу була така висока трава, що якщо й ходили торговельні каравани, то вони все ж таки трималися битих шляхів. Там дві проблеми було: навпростець степом не можна було ходити, тому що висока трава намотувалась на ступицю їхніх возів, тож постійно треба було висмикувати, це блокувало рух. А з іншого боку, була небезпека для маленьких караванів – дикі коні тарпани.

Чому я про тарпанів згадав? Тому що описано, що один сміливий дядько поїхав у степ своїми кіньми. І тих коней йому дикі коні, ці тарпани, просто забрали. Налетів хазяїн косяка диких тарпанів, задніми копитами порозбивав геть усі оглоблі в тих возах і кобил позабирав із собою. Можливо, тому чумаки завжди їздили волами, так було безпечніше. Ну й було там спочатку «цоб-цабе», а потім віл потужністю 1,8 коня. І він найкраще воза тягнув.

Але якщо повертатися до скіфів, то вони тут з’являються і археологічно, і в хроніках ми їх ловимо десь у VII сторіччі до нашої ери. Частина начебто з’явилася тут, інша частина опинилася в Передній Азії. Велика Скіфія постає уже в IV сторіччі до нашої ери.

Чи ми щось знаємо про скіфів до появи їх у Північному Причорномор’ї? Чи в нас скіфів фіксують лише тут?

Під назвою «скіфи», або «ішкуза», в давніх хроніках вони фігурують власне в Передній Азії. Цікаво, де вони перебували і що вони намагалися контролювати. Cкіфські ранні артефакти лежать навколо озера Урмія, зараз це Іран. Чим озеро Урмія в давнину славилося – там була найдорожча і найкорисніша сіль. Це озеро досі солоне.

І сіль ця була на вагу золота у тому часі.

Вона і лікувальна, і годувальна. Тож каравани рухалися, а ті хлопці контролювали за принципом: а що ви перевозите? давайте ми вас позахищаємо. Але там воно складніше, там вони вже і вписувалися, оскільки там існували давні держави, вони вже туди потрапили.

Завдяки перебуванню скіфів у межах Передньої Азії, біля держави Мідія, а потім і Ассирія, вони потрапляють на шпальти всесвітньої історії. Ну і там воно закручується.

Хоча у Геродота є версія, що скіфи туди пішли, бо вони начебто наздоганяли кімерійців, які сиділи тут, на наших теренах.

Цей простір, який скіфи зайняли, простір степів, він, очевидно, не був пустим, тут мешкали кімерійці. Хто такі кімерійці і, врешті, як і чому скіфи їх посунули?

Все, що йде зі Сходу на ці терени, їх простромлює, йде менш цивілізованим і завжди переможним... Кімерійці – перший народ, що живе на цих теренах, скіфи приходять і просто їх витискають, як корок із пляшки.

Потім так само скіфи вже набралися тут цивілізації, вони стають частиною середземноморської цивілізації, хай з певним варварським фльором, але приходять сармати – і вони теж протикають цю територію. Причому ігнорують центральні скіфські місця і чомусь уже таборяться на Дністрі, в районі Ямполя, біля Могилева-Подільського. Там сиділо головне сарматське кубло. Може, тому що їм цікавішою була Римська імперія.

Так наскоки зі Сходу, за винятком готів, уже під іншим кутом різали ці терени.

Але якщо повертатися до скіфів, вони у своїй гонитві і в пошуках кімерійців дійсно опиняються потім вже, умовно кажучи, зі Сходу, з Передньої Азії сюди підходять під Іонію, тобто вони йдуть в Західну сучасну Туреччину. Можливо, це були вже пошуки самих кімерійців і спроби якоїсь дивної помсти їм.

До речі, потім, уже пізніше, років за 170-180 після цих подій, сюди вже йде цар Дарій, начебто мститись скіфам за ці, так би мовити, образи, які вони тоді на теренах Передньої Азії вчинили.

Є така притча. Начебто цар Мідії Кіаксар запросив скіфську верхівку в гості, потім він, у дусі того часу, всіх вирізав. Молоді скіфи вдали, що вони залишаються служити вірою й правдою. Перевага скіфів у тому, що вони були гарними лучниками, могли верхи їхати на конях і стріляти зі своїх коротких зручних комбінованих луків, перекидаючи через голову коня лук, робили дуже влучні постріли.

І от вони взяли на навчання одного з царських синів. А після полювання на банкеті згодували того хлопчика під виглядом зайця і потім сказали про це батькові.

Звідти якраз відправилися з Мідії сюди аж під грецьку Іонію, я маю на увазі далі там Смірна, нижче там буде уже Галікарнас, з якого Геродот був родом, ну і Мілет, з якого почалася грецька колонізація на наших теренах.

Але коли ми говоримо про прихід чи міграцію скіфів сюди, в степи, ми розуміємо, що на півночі, а це лісостепова чи лісова зона, мешкало певне населення. Виникає запитання: наскільки це місцеве автохтонне населення, землеробське, відмінне від кочових скіфів, підпадало під їхній вплив і наскільки міграція скіфів змінила їхній спосіб життя? Чи змінила якось владу, протекторат?

Ландшафтно – змінила. Населення, яке тут сиділо і яке ще з часів кімерійців відчувало «подих степу»...

...і загрозу з боку степу.

Так, і загрозу. Городища середньої лісостепової смуги, або смуги середнього Дніпра, мають досить високі вали. У Більському городищі 9-11 метрів, у Мотронинському городищі біля Суботова – 11 метрів. Чимало інших городищ існувало по всій смузі. Але ми знаємо, що вже в VII сторіччі городища не рятували цього населення від скіфського вторгнення.

Приміром, археологи з Кам’янця-Подільського Іон Ізраїлевич Винокур, а потім Анатолій Гуцул розкопали Рудківське городище (від села Рудківці, – ред.) на Дністрі, нижче від Кам’янця за течією. Люди там собі тихо-мирно жили, на всяк випадок зробили вали, але у VII сторіччі скіфи їх зносять. Вони особливо в лісостеп і не заходили, можливо, це була їхня перша хвиля.

А потім вже почалося – в VI сторіччі Трахтемирівське городище зносять...

А зносять в якому сенсі? Буквально – нападають, палять?

Геть спалюють і населення практично зникає. Якби обирали центр України і не було Києва, то, мабуть, він би мав бути у Трахтемиреві, навпроти Переяслава.

Узагалі, що таке Трахтемирівський мис? Дніпро у своєму русі на південь наштовхується на гігантську кам’яну платформу товщиною 30-40 метрів. У тій місцевості схили Дніпра найвищі. Якщо в Києві вони – 70–100 метрів, то там 240 метрів.

Дніпро там робить великий вигин. Коли на річках робляться такі великі вигини, вода намагається рухатися, підкоряючись тому руслу, але за інерцією пісок лягає під кутом тієї річки і створюються гарні броди.

Навпроти Трахтимира – Переяслав. Там штук шість цих бродів, найвідоміші городища – Зарубинецьке й Трахтемирівське. Середня глибина – 70 см. Коли ми там працювали, біля Трахтемира, люди казали, що ще в 1940-х роках їздили через Дніпро (неможливо в це повірити!) на базар возами і що все, що було на возах, залишалося сухим.

Тобто Дніпро форсувати було без проблем?

Спокійно бродами можна було перейти. За ці броди були потужні бійки. І скіфи десь в середині VI сторіччя просто зносять це городище. Та вони не зупиняються. Далі йдуть на Польщу. Власне в Польщі за Зеленою Гурою є городище Віцина, там лежить безліч скіфських стріл.

Тобто скіфи не обмежувалися лише степами Північного Причорномор'я?

Ні, вони йшли… Мені здається, що скіфи досить активно невеликими загонами проконтролювали всю Європу, особливо на півдні, впритул до Іспанії. У Словенії їх чимало, у Польщі кілька городищ, у Словаччині, у Чехії.

Єдиний момент, польські археологи вважають, що не через т. зв. «волинську браму» заходили до них, а з півдня. Між Карпатами і Південними Карпатами є прохід, і вони приходять, так би мовити, в підбрюшшя Польщі. Але звідки вони йдуть? Вони йдуть з Альфельду, зі степів біля Дунаю (там сиділа окрема група скіфів).

Сліди скіфів у Європі, якщо гарно придивитися, є. Археологи слов’янських країн спокійно скіфів туди впускають. А от для, скажімо, німецьких археологів – це курйоз, це випадково.

Уже політика починається.

Скажімо так, Геродотова Скіфія – це терени, які зараз займає Україна. Але ідеологічно в Росії навіть термін є трохи недолугий – «скифо-сибирское единство» (в назві присутній і етнос, і географічний топонім). Для Росії «скифо-сибирское единство» – це давнє підґрунтя, фундамент і пояснення, чому треба прихопити всі ці терени.

Але вони забувають, що у Скіфії, у цих городищах (я не певен, що вони в часи скіфів були слов’янськими, можливо, частково були протослов’янськими), там був гарний компонент – те, що називають гальштатом. Для гальштата не дуже коректно казати «кельти», тим більше вже з латеном пов’язується, з іншим періодом.

Але, у всякому разі, ця складова археологічно ловиться, десь починаючи від польського Хотинця (нещодавно там жешувські археологи відкрили свіже городище), майже до гирла Дону, менше за Дніпром, до Дніпра і максимально до Карпат. На всіх поселенських структурах присутня підлощена кераміка, можливо, туди додавали ще й графіт або якісь інші компоненти. За рахунок того ця кераміка блищала. Це суто європейська риса.

Інша справа, що і частина цієї кераміки була прокресана і заповнена білою пастою. Це так само європейська риса. В усякому разі, українське Правобережжя.

Належить до європейського кола.

Інша справа, що хтось десь під Каневом бачить кельтів. А чи це кельти? В мене на це є свій археологічний погляд. Ми знову перескакуємо в часі, але нехай. Зараз ця легенда руйнується.

Від Канева десь за 25 км на південний схід на початку 1960-х років на торфорозробках знайшли цілий скарб із 15 великих бронзових посудин. Вони дуже гарні, яскраві. 14 посудин зберігають у Національному історичному музеї і в музеї Ханенків лежить великий лутерій (вкрадений в Переяславі, але викуплений одним із меценатів).

Вважали, що їхав собі грек на човні по Дніпру (як він пройшов ті пороги?), а потім човен перекинувся…

Причому йшов вверх по течії…

Так, той човен лежить вище за течією. Найцікавіше, що всі ці посудини розпадаються в часі на 170 років. Я виїздив у те місце, оглядав. Казали, що це торговельна партія, вони ще й латані були, мовляв, секонд-хенд везли.

Ніякий це не секонд-хенд і не торговельна партія. Це заплава річки Супій, вона була заболочена. А болото – це Північна Європа, воно булькає і там по периметру хтось живе. А щоб воно заспокоїлося і не булькало, вони туди вкладали жертвоприношення. Єдине, що це не археологи фіксували. Потім там була археологиня Оксана Давидівна Ганіна з історичного музею в Києві. Зі слів тих людей, котрі це знайшли, вона зафіксувала, що лежали ці знахідки на 5,5 метрах.

А в мене виникло питання: якщо човен перекинувся, чому там посуд різного розміру, різної форми (амфора з вузьким горлом, а лутерій з великим) весь ліг рядочком? Він мав би тонути по-різному.

Скоріш за все, там у болоті лежала якась колода, таке сакральне місце. Вони туди ходили і топили той посуд, топили... Тим більше поруч розташоване дивне село Піщане, воно сидить там, де Супій заходить у Дніпровську заплаву. На таких великих дюнах там розташовані села, в яких практично по кілька хат. Чи, може, це якісь колишні протозамки, але це вже пізніший час. Але все це вказує, що все не просто так. І головне, що це середня смуга Дніпра, на тому боці Каратульське городище, яке, щоправда, фахівці з давньої Русі відібрали в скіфського часу, а навпроти Трахтемир.

Тобто там був якийсь важливий вузол, який скіфи намагалися контролювати. Але зробили це не скіфи, а, скоріш за все, люди з Європи, можливо, і кельти. Ще кілька кельтських артефактів навколо Канева лягає, там топоніми кельтські є. Тобто сюди Європа, звичайно, заходила. Але в цей час, у ІV ст. до н. е., тривало потужне домінування скіфів, коли на чолі скіфів був цар Атей.

Із цим часом пов’язують творення держави, яку ми знаємо хрестоматійно як Велика Скіфія. Наскільки це була держава як держава і який її засяг? Бо ми вже говорили, що скіфи мало не по всій Європі мандрували і блукали. От саме державне утворення Велика Скіфія – як гіпотетично окреслити межі його державного і політичного впливу?

Це була своєрідна держава, яка мала дуже мало поселенських структур, особливо в степу, але все ж мала. Традиційно вважали, що Кам’янське городище на нижньому Дніпрі – це столиця Атея. А насправді столицею було Капулівське городище, те, що навпроти.

Але проблема в тому, що Кам’янське городище було на дніпрових наносах, на дніпрових дюнах. Там вже багато сторіч збирали биті амфори. Тим не менше, з тої копаної, дослідженої кілька разів території походить десь 400 амфорних клейм, а з території не копаної і відкритої завдяки шкоді, якої наробило Каховське водосховище (воно почало підмивати береги, там сипалися козацькі домовини разом з кістками і царськими п’ятаками), так само сипалися амфори і культурний шар.

Більше того, приїхав туди професор Борис Граков, московський археолог (з Москви все ж контролювали це місце, бо мав до війни копати Михайло Болтенко з Одеси, але чомусь туди поїхав саме Граков). Граков у 1946 році приїхав оцінити шкоду, якої наробила війна. Характерно, що київські археологи боялися лізти до козацтва, бо за це можна було одразу вирок отримати. Частина з них відсиділа й повернулася, частина взагалі не повернулася.

А оскільки московський професор, йому все можна було, то він зайшов на Чортомлинську Січ. І що він там зафіксував? Насамперед, січовий Чортомлинський острів з одного боку мав піщані дюни висотою до 12 метрів (це колись Дніпро так багато наносив, в заплаві це було). Але нам зараз цікаве те, що він там фіксує рови. Тобто там були оборонні споруди, це практично навпроти Капулівки.

Скоріш за все, Капулівка – це було, умовно кажучи, місто біля сталки царя, а сталка царя сиділа власне в заплаві, закрита водою. Це традиція більшості кочовиків, вони так фіксуються по всіх річках. Так-от, там був культурний шар амфор півтора метра. І Граков їх датує десь років на 300-400. Він був фахівцем зі скіфів.

Тобто постійного сидіння там?

Так. Навпроти некопаної Капулівки зі зборів аматорів відомо 1000 клейм від якісного дорогого вина. Тобто де столиця? Звичайно, тут. Ну й усі важливі в просторі міста, не тільки на Дніпрі, а й на більшості річок, завжди тримаються правого берега – правий берег високий, його легше захищати. Тому центр скіфів у нас був тут.

А де межі?

А межі, скоріш за все… У степу ми ж усіх курганів не розкопали і не знаємо, але центральний курган скіфів, у якому, на мою думку, був похований цар Атей, дає нам певний еталон. Там є в ньому…

А де цей курган розташований?

Між Капулівкою і Нікополем, до нього 20 км.

Цьогоріч виповнюється 50 років знахідки пекторалі у Товстій могилі, вона також неподалік Капулівки, вглиб правого берега на 15-20 кілометрів. Неподалік від неї стоїть курган Чортомлик. Тільки ж вони на різних шляхах, які відходили від Капулівки. Той стояв на загальноскіфському шляху, який потім вів на лівий берег, в район Роменських великих курганів, а Товста могила була на два поверхи нижче в соціальній ієрархії.

Тобто це не царський курган?

Товста могила – не царський.

Попри пектораль?

Дійсно, всі були вражені цією знахідкою.

В Чортомлику лежить срібна ваза (або амфора, її частіше вазою називають, хоча вона з двома ручками), а ті фризи, що на чортомлинській вазі, такі самі за змістом, формою і виконанням, як і на пекторалі. Тільки та срібна і велика, а пектораль золота і менша, ваза стояла, а пектораль носили.

Вони походять з однієї майстерні. Це підкреслює, що існував попит і держава Скіфія, або представники держави Скіфія, для своєї еліти чи аристократії замовляли. Я думаю, що не з Пантікапею (Керчі), і навіть не з Афін, це, скоріш за все, Салоніки, Македонія.

Тому що там є кілька артефактів, могильник у деревині є такий, за речами, за тими нюансами, де присутнє дрібне плетиво з золота, зроблені рослини, воно там дуже сильно перегукується.

Повертаючись до меж Скіфії, вони ловляться, як на мене, таким чином: горіт – це гарний шматок золотої пластини, де був лук і стріли, – найсхідніше лежить у гирлі Дону, в П’ятибратніх курганах, його знайшли у 1959 році. У Мелітопольському кургані у 1954 році. Чортомлик відкрили ще в середині ХІХ століття. Ще є на Вінниччині Іллінецький курган. Причому вони навіть відрізнялися, особливо Іллінецький відрізнявся від степових іншою конструкцією поховання. Але наявність однакових горітів вказує, що була єдина спільність або приналежність до якогось клану.

А горіт – це що?

Горіт – це золота пластина зі сценами з життя Ахілла.

Тобто була якась певна культурна єдність?

Так. Цікаво, що такий же горіт лежить у могилі батька Александра Македонського Філіпа, спочатку друга, а потім опонента царя Атея.

Чому ще Велику Скіфію можна вважати державою? За морем в Гераклеї (це грецька колонія, виведена на південний берег Чорного моря) Атей б’є свою монету, тому що він дозволив Гераклеї торгувати зі Скіфією. Терміналом виступають два давньогрецьких міста. Біля Євпаторії – місто Керкінітида фіксується в наративних джерелах як скіфське місто.

Тобто місто під скіфським впливом?

Так, воно так само, як Кремни – скіфська гавань на Азовському морі. Але потім, вірогідно, Херсонес його перетворює на свою хору.

Втім, Херсонес – це теж колонія Гераклеї. Слід сказати, що Гераклея – це дорійська колонізація, вони спізнилися трошки, тут уже Мілет сидів на «найсмачніших» містах: Ольвія Мілетська, на Боспорі...

Ще з сьомого століття…

А ці пізніше, вони десь у п’ятому приходять. На чому вони піднялися? На західному березі у них ще є Калатіс, або Калатія. Неподалік від Афін, якщо йти на захід, були мегарці, що відомі у давньому світі як одні з найкращих мореходів. Чому потім виникає Херсонес і Калатіс? Тому що вони в просторі утворюють трикутник і між цим трикутником, виявляється, його поєднує течія.

В Чорному морі є дві течії – західна і східна. Океанографи їх називають «окуляри Кніповича», бо в 1927 році експедиція Миколи Кніповича відкрила ці течії. Течія додає десь до чотирьох вузлів ходу суднам. Вони відчували і знали це. Треба від 20 до 40 км зайти в море – і підхоплює течія. Всі попередники ходили понад каботаж, а ці навпростець ризикували і ходили швидше. Вздовж берега переважно рухалися. В них була своя структура, тому швидко товари потрапляли до Скіфії.

І тут один ще суто археологічний аргумент, чому Гераклея домінувала, чому Скіфія з ними торгувала. Домінує гераклейська амфорна продукція, можливо, там було вино не дуже дороге, можливо, й не дуже якісне…

Але масово?

Але масово. І потім ще Сінопа. Гераклея – це вино, а Сінопа, яка посередині між течіями стоїть, – це оливова олія. Ці амфори сінопські і гераклейські домінують, хоча, звичайно, там є і амфори інших центрів.

Але чому, умовно кажучи, скіфи торгували з Гераклеєю, з іншими позапівнічно-причорноморськими колоніями? А як же Ольвія та решта?

А от тут якась дивна штука, тому що Ольвія спочатку домінує… Хоча, з іншого боку, вона свою торговельну місію мала, але помітніша для п’ятого сторіччя. Вважали, що потім якась потужна інтервенція Боспору в четвертому сторіччі вибиває Ольвію.

Але мені здається, що там або був певний паритет, або через те, що якщо дивитися на продукцію гераклейську, то цей напрямок – Херсонес – він незручний, з нього важко вивозити, далеко від перекопу, скажімо, набагато зручніше було їм підійти.

Можливо, там ще, крім Керкінітиди, в Калос-Лімен можна було зайти (це Чорноморське сучасне), і звідти вже до Скіфії залишалося мало.

З Ольвії, якраз цією дорогою між Інгулом і Інгульцем, тобто між басейнами Дніпра і Південного Бугу (сюди в лісостеп на ці городища, там, де потім слов’янство вилуплюється), завжди був торговельний шлях, і він був маркований цими великими курганами. Там їх десь 10-11 в межах Миколаївської області і штук 5-6 ще й на Кіровоградщині сучасній стоїть.

В часі, в просторі, якщо подивитися, кургани стоять неподалік біля переправ, стоять на головних шляхах, на найкрутішому й найбільшому стоять кургани царів. Шляхи навіть другорядні, але на них теж чималенькі кургани. Той курган, який пограбували, за моїми підрахунками, вдвічі більший, ніж Товста могила.

Тобто вищий за ієрархією?

Так. Проблема в тому, що кургани поруйновані і важко порівнювати хто є хто. Але за затратами праці – можемо. Тобто це обсяг кургану. Причому він може бути нижчим за 10 метрів, але обсяг його залишається й демонструє, що це був потужний мегакомплекс.

Нам здавалося, що курган – це пагорб, навколо нього рів, і все.

Виявляється, от зараз є наші найсвіжіші спостереження з космічних знімків, що від курганів відходили ще якісь алеї, можливо, вони були пов’язані з іншими поховальними спорудами по 700-800 метрів.

Супровід головного небіжчика лежить під цією купою землі, пардон, не землі все ж таки, а споруди з вальків, з блоків дерну. І далі ще продовжується, домінує східний вектор, і там ще є якісь кургани-охоронці, або ще там щось. Тобто там є ще що робити в степу.

Наскільки я розумію, розміри кургану визначають того, хто там був похований?

Так.

Але тоді логічне запитання, а скільки ми знаємо скіфських курганів? Очевидно, що точну цифру сказати не вдасться, але принаймні якісь цифри.

На 1980 рік (тоді був потужний курганний бум) в Інституті археології ми підрахували все, що було розкопано, – це 4200 скіфських курганів. Частина була не розкопана. Врахуймо, що скіфи під свої могили, особливо в ранній час, використовували кургани попередніх, кургани до бронзи. Поки вони ще не володіли територією, поки в них ще не було сил.

Бо курган – це ж скільки треба привезти десь із заплави за два-три кілометри блоків дерену, як цеглинки скласти їх у споруду. Їх вкладали, з них робили спочатку обволоки, місце поховання відокремлювали від степу довкола.

А хто це робив? Хто насипав ці кургани?

Є серія курганів, які вирізняються певним стилем і певними повторюваними елементами. Це вказує на те, що були якісь дядьки, як керували, умовно кажучи, їхні архітектори.

Майстри, зодчі.

І вони це створювали.

Скіфи ж бачили або знали з попередніх походів, що інші правителі живуть у палацах. Ось ці великі, потужні кургани – це своєрідні палаци, наповнені золотом, різними килимами, якимись гарними шухлядками зі слонової кістки і т. д. Тим більше, що великі скіфські кургани – це по 70 кв. м підземні споруди, центральна частина, може, 30-40 кв. м, а ще різні розгалуження. До найбільших курганів вели підземні дромоси по 33-36 метрів.

Такі широкі ходи.

Тобто довгий широкий коридор. Ту обволоку, яку навколо робили, він під неї проникав. Тобто там щось відбувалося, її наповнювали: складали туди вниз ікони, заводили залежних людей (і це за честь було померти разом з господарем). Купу коней туди вкладали, довгим ходом заносили. Там багато що перегукується. Чомусь саме в IV столітті ці довгі-довгі дромоси з’являються.

Водночас мені крутиться така асоціація, хоча, може, це збіг. Частина людей, які пережили клінічну смерть, розповідають, що вони кудись летять довгим-довгим коридором. Може, це воно? Не буду наполягати, але така аналогія спадає на думку.

Нам, сучасникам, важко повірити, але досі частина археологів вірить, що великі царські кургани мають могили, в які покійники поміщені пізніше. Коли ховають царя – це урочистий похорон, сам Геродот писав.

І це довготривалий час спорудження кургану.

Четверте сторіччя – це вже не те, що пише Геродот, воно набагато складніше. Бо п’яте сторіччя – там все простіше, велика яма, в яку понапихали когось, і все. А тут і на підкурганну поверхню лягає багато могил, і там і коні, і люди.

Ці довгі дромоси біля себе ще мають якісь закапелки, де ховали срібні і бронзові посудини. Ба більше, приміром, у Чортомлику у них ще купа диких кабанів набито, ніби як для їжі. У могилах є коні, олені, дикі кабани, вівці. А це все сакральні тварини. З іншого боку, це тварини, які були навколо. І ці тварини на пекторалі присутні. Частина дослідників ту саму пектораль розкручує як поховальний вінок. Та це штука, яку носили увесь час.

У повсякденні.

У повсякденні, бо там не вистачає загубленої дротинки. Її знайшли неушкодженою археологічно, але за життя там дрібнота пооблітала. Пектораль важить 1148 грамів. Є дослідження, у якому підрахували, що вона мінімум 1200 грамів мала, бо там квіточки загублені, там дротинки загублені, фігури всі, слава Богу, на місці.

А яка логіка була – будувати ось ці поховальні комплекси, кургани, вздовж шляхів? Вони маркують основні шляхи?

В тому то і справа, що скіфський Геррос, за Геродотом, він схований. І навіть коли іде війна з персами, то скіфам кажуть перси: а чого ви ховаєтесь, чого ви нас боїтеся? А вони відповідають: спробуйте тільки могили наших предків зачепити, і ви дізнаєтесь, які ми в бою. Але це п’яте сторіччя, навіть шосте.

А в четвертому сторіччі вони – домінуюча сила, вони володіють всією територією, нема чого боятися. І кургани, це вже так писали в ХІХ сторіччі, маркують і давні шляхи, і межі територій, і т. д. А з іншого боку, вони – своєрідні маяки в степу.

Символи влади…

З кургану видно рівний степ. Ідея кургану виникає десь на початку доби бронзи, навіть десь в енеоліті, тобто в добу міді. Аби не загубити могил своїх небіжчиків, вони робили насипи, адже постійно кочували і забували, де їх поховали. А так вони знали, куди повертатися і де їх пошанувати. Потім ця ідея розвивається і кургани виростають у комплекси.

У цей час, в середині четвертого століття до н. е., постала могила Мавсола, вона близько 56 метрів заввишки. Але це вже споруда кам’яна, потужна, вона не збереглася. Про неї безліч легенд ходить. Можливо, вона підштовхнула цих хлопців, скіфських царів, теж будувати собі щось таке. У всякому разі, у нас і Чортомлик, і Огуз – це найбільші кургани степу, під 100 тис. кубів.

Це шалена цифра.

Треба було добряче навозити туди землі. Можливо, возами, а віз бере по кубу, по півтора. Скільки ж треба було зробити ходок, щоб усе це вибудувати!

А скільки часу треба було мати, аби збудувати середньостатистичний курган? Не царський, скажімо, масштабу Товстої могили? Геродот писав про те, що 40 днів возили.

Можливо, вони й возили, можливо, не так далеко, як він пише. Але, у всякому разі, ...

...це справа не дня-двох.

Я думаю, що залучали до тисячі людей. Справа в тому, що археологічно фіксують кілька насипів у кургані. Принцип кургану доби бронзи: одного поховали, потім додається ще хтось свій. І так воно досипається з різних боків, тож курган піднімається і піднімається, якщо він ще й стоїть у такому вигідному місці.

А тут інше. Вже могил немає, але є прошарки. Тобто там певна пауза була, травичка встигла вирости, потім ще щось. Можливо, від свята до свята якогось, можливо, від вшанування... Але ті, що сиділи в нашому степу, їм не було сенсу далеко кочувати, настільки багато було біомаси.

І знову – на найкращій землі, на найкращому ковило-луговому степу і стоять найкращі кургани. Ближче до моря – там бідніше. Там вже й коней у курганах немає, тільки вівці. А сюди, де головні сиділи, вони поверталися і добудовували. Але це було рік, два, три, а, може, й в межах року все виростало.

А які були необхідні атрибути поховального інвентарю скіфів? Якщо ми говоримо про середньостатистичного скіфа.

Перше і головне – кілька казанів, бо казан визначав, скільки ж він може прогодувати. Казани є й по 200, до 300 літрів. І ще серія менших казанів для інших страв. Чимало зброї: зброя йому, зброя охоронцям. Купа коней: коні – це залишки поховального поїзда, який підходив, окремо ховали коня головного сідла, він навіть міг бути без золота, але з культовими прикрасами. Були щелепи якихось тварин, ще якась органіка, яка до нас не дійшла, хвости чиїсь. Коні також на головних доріжках біля нього поставлені.

Багато амфор з вином та олією йдуть вниз, на підкурганній поверхні або за межами кургану в рові залишається купа того, що там було з’їдено.

Але були і людські жертвоприношення?

Не було жертвоприношень. Хоча траплялись у скіфських курганах відрубані руки, але то інша пісня.

Ховали й живих разом із мертвими?

Так. Скіфські люди лежать цілі.

У моїй практиці був один епізод. Є така гюнівська пластина – золота прикраса кінської голови, на ній зображена сцена полювання. Поряд був хлопець надзвичайної фізичної сили, як констатували антропологи, мабуть тому, що він коня на хорді ганяв, супроводжував коней, відносно молодий, він не хотів помирати чи пручався. На інших немає слідів насилля.

Тобто не добровільно йшов на смерть?

Цей, мабуть, пручався, і йому по голові просто клевцем вдарили, тож цей слід залишився на його черепі.

А стосовно фракійських жінок, у Геродота є інформація, що вони за честь мали супроводжувати свого хазяїна. У якогось володаря кілька жінок, коли він помирав, влаштували змагання, аби вибрати найулюбленішу, бо це велика шана і вона має супроводжувати його після смерті. Інакше вона сумує і себе травмує.

За Геродотом, царя супроводжують сім персонажів. У наших великих курганах до 11 і більше людей. І ще чимало дітей...

Живих ховали чи умертвляли?

Можливо, їх потихенько задушили, але вони там мали лежати, тому що діти сакрально чисті, вони виступають гарними провідниками в потойбічний світ.

Це є в іранській міфології. Ми пропустили, що вони є іранцями за мовою. Хоча за своїми антропологічними показниками вони є європейцями. В іранській міфології є міст, який веде в потойбічний світ, по якому ти маєш перейти вогняну річку. Якщо ти праведно жив, то йдеш по широкому мосту, а якщо ні, то він вужчий-вужчий і аж до волосини. Тож ти все одно гепнешся в ту річку. І лише дитина може провести.

А чи можемо описати антропологію скіфа, який він мав вигляд? Бо ми говоримо – прийшли з Азії. Азійські риси були чи не були? Ви говорите про європейський тип життя, умовно кажучи.

Вони антропологічно були частково схожі на нас. От у вас і скіфські риси, і сарматські. Для поляків ви взагалі були б дуже шанованою людиною, бо що кругліша голова, то ближче до сарматів.

Вся польська аристократія, вся шляхта мала сарматський слід. Сармати – круглоголові, скіфи – довгоголові. Але це все аля Радянський Союз. Є люди з прямими носами, є люди з горбатими.

Така етнічна мішанина.

І там мішанина була.

На жаль, вже нема Світлани Іванівни Круц, вона була антропологом, більше від усіх накопала, брала участь у всіх наших експедиціях. У неї було цікаве спостереження. Десь у 1977-78 році розкопали великий курган Бердянський. Можливо, це навіть не хазяїн кургана був, а супровід, той, хто супроводжував головного небіжчика. Такі ж антропологічні залишки вони знайшли в Чортомлику, вони перегукуються. Можливо, там дядько, а тут племінник, або батько і син, черепи схожі.

Найцікавіше, що ті хлопці були за скіфами, за азіатами. Скіфи не були азіатами з розкосими очима. А щодо цих хлопців, антропологи кажуть: ми вам не скажемо, які в нього були очі, але він мав широкі вилиці. Ну й здогадуйтесь далі самі.

З антропології багато цікавих досліджень зараз ведуть, особливо на рівні ДНК, досліджують замерзлі кістяки з Сибіру. Виходить, що це скіфи, люди скіфського часу, ДНК їхня схожа з якутами, хоча це неможливо. Але, знов-таки, якути – це ж розкосі хлопці, а ті – ще ні. І кажуть, що відбулася певна мутація, тобто прапраякути – це люди з нормальним середземноморським виглядом. Потім під впливом складних умов змінилися. Але, з іншого боку, там поруч Китай, може, хтось з Китаю заходив, хтозна.

А в чому полягала міць скіфів? Чому скіфи, сучасною мовою, були такими успішними? Що це – технології, військова сила?

Я думаю, було кілька чинників. Перший – вони кочовики, які ще ходити не вміли, а вже вміли верхи скакати.

Я працював з хлопцями з Полісся, на автобазі Академії наук їх було багато, і вони півня зарубати не можуть. Коли ми різали вівцю: ой, я все зроблю, тільки цього не можу. Це така землеробська цнота.

А ці навпаки. Навіть приклад із тими кавказцями, їм зарізати – то недовго. Але вони змушені, бо вони біля живого живуть, у степу крім коня нікого нема, може, це рання фаза. Знову ж таки, парадокс у тому, що спочатку люди воювали колісницями і потім тільки сідають на коней.

Ми згадали з вами кімерійців, так-от наша новочеркаська версія: ті сидять ще, новочеркасці воюють на колісницях, а ті, що в Чорногорах, – це вже інша група, а ті вже вершники. Ну там проблема, вони скіфи-не скіфи. Але те, що їм живе зарізати – не проблема, ну щоб вижити...
Коли він сам із конем у степу, особливо якщо це кобила, він їй на шиї робить надріз – попив крові, потім чопиком забив ту ранку, потім подоїв кобилу, попив молока. І на тому він протримається кілька днів, поки не натрапить на нормальну їжу.

Вони могли виживати в різних умовах, вони не боялися зими. Це підтверджують і татаро-монголи, які у грудні 1240 року палять Київ, а потім у вересні вони Краків спалили. І зважаючи, що між Львовом і Краковом, як писав Ярослав Пастернак, стоїть страшний непрохідний ліс, пройшли якось. І кочовиків зупинити в цьому було важко.

Головне, що вони всі були вершниками. Але ж, бачте, вершники Атея програли, хоча в нього і піхота була, але вони програли батькові Александра Македонського, бо там була фаланга. Там вже була інша організація, структура, інша культура війни. І так само його син Александр Великий Македонський – геніальний полководець, який проштрикував усі цивілізації і дійшов практично до Індії.

Але, попри ту міць, хрестоматійно, традиційно у нас вважають, що скіфи зникають у третьому столітті до н. е. Чому вони зникають і чи справді зникають саме тоді?

Вони не зовсім зникають. Зараз у Придністров’ї, неподалік Терасполя, тамтешні сепаратисти копають (до речі, за участі деяких киян) т. зв. могильник «Глинное и Чобручи». Це те, що я казав про Дніпро, тобто там такі самі броди і навколо чимало курганів, і в цих курганах є поховання IV сторіччя, ІІІ сторіччя, ІІ сторіччя. Тут вже десь і сармати з’являються, ходять. У ІІ сторіччі сарматів ще небагато, але вони сидять до ІІ сторіччя там. Раніше це було для нас почути – дивина.

Був момент, коли взагалі казали, що домінує ІV сторіччя за амфорними матеріалами. То так виходить, що для ранньої фази Скіфії більше дає інформації Геродот і археології там менше. Ранніх скіфських пам’яток мало. А потім масовий скіфський матеріал, але вже менше джерел, вони уривчасті, десь там Помпітрох, Юстін, по реченню, по два збереглося. Але з них щось вибудовується. Про того самого Атея ми шматочками знаємо, що він довго жив, коней любив, не любив грецької цивілізації.

Карбував монету.

Так. А тут воно є, але чому вони зникають? Можливо, щось з екологією сталося. Там два моменти. Вважають, що просто якийсь природний катаклізм.

Посуха, степи?

Посуха, можемо повірити. Є певні цикли по 500 з чимось років. Планета Земля крутиться таким чином, що вона розвертається до Сонця не по дотичній, а просто Сонце лупить у найбільшу масу води, в Тихий океан, перпендикулярно. Вода нагрівається і починається процес зволоження. З одного боку зволоження, з іншого – висихання.

Я колись ще молодим цікавився і вичитав таку штуку, що посухи не бувають ніколи тотальними, вони мають мозаїчну структуру, тобто в межах степу можна було знайти відтинки без посухи. Скіфи мали зону з 15 областей України. А тепер зробили біду під назвою Каховське водосховище, в посуху чи голодуху там можна було прогодувати свою худобу. Там всім вистачало місця. Йдеться про спільну заплаву Дніпра і Конки, 220 км від Запоріжжя до Херсону і ширина 42-28 км. Там рай земний був. І там можна було спокійно все пересидіти.

І, до речі, скіфи, мабуть, і пересиджували там всі холодні зими. Тому що в степу вижити взимку, коли вітер і особливо снігу немає, надзвичайно важко. Я кілька разів потрапляв у таке – в Ольвії було, що під Бердянським курганом. Бердянський курган копали рік і два тижні. І взимку там було зовсім не затишно.

Але чи підтверджує витиснення скіфів зі степів те, що сюди прийшли сармати? Чи тут є детермінізм?

Вважають, що сармати начебто їх витиснули, але прямих сутичок ми не фіксуємо, археологічно воно не виявлено. Дивно, що ми не знаємо поховань сарматської еліти на Дніпрі. Є хіба Кам’янський могильник неподалік Капуловсько-Нікопольського вузла. Але там просто ласе місце було. Там взагалі всі народи залишали свої сліди, бо то був важливий вузол.

В степу немає сарматських курганів, за винятком Дністра. Тільки там, бо там всі могили впускні сарматські. Але, можливо, тому, що сарматам цікаво було йти далі на Дунай.

До Римської імперії.

Так, до Риму, там цивілізація, маркоманські війни… От скіфи сиділи, бо ходили кораблі до Ольвії, а в час сарматів Ольвія вже здулася, хоча жила ще. У скіфський час там з усіх боків йшов товар.

Мене інше дивує, що від скіфів ішло, – шкіра. Щоб шкіру вичинити, треба було віддати її комусь у лісостепу, бо треба з нею рік-два поморочитися.

До речі, у Львові був гарний фахівець, єдиний в Україні…

Віктор Войнаровський.

Точно, дякую. Він фантастичні речі робив у чинбарстві.

Власне, з лісостепу туди далі йшли вироблені шкіри, можливо, мед. З зерном проблеми були. Ймовірно, вони обходилися тим зерном, яким забезпечував їх Керченський півострів навколо Боспору. Можливо, каравани йшли десь від нас. Але в нас зерно з м’яких порід, воно більше фуражне, ніж їстівне. Але цим треба займатися і багато що розвивати.

Є що копати і є що досліджувати.

В той же час, от бачите, ми розкопали під Жмеринкою Северинівське городище. Поробили аналізи, виявили багато зерна, якихось бобових культур, які начебто…

...непритаманні.

Тобто, можливо, те, чого ми зараз не знаємо і майже не використовуємо, тоді було в попиті і в тренді.

Пане Юрію, дуже вам дякую за цікаву і предметну розмову, яка показала Скіфію не лише зі сторінок підручників, а скіфів як живих людей цього великого степу.