Смерть фаховості та експертності

На кожному кроці в будь-якому питанні нас оточують «експерти». Що б не трапилось, завжди знайдуться ті, що прояснять чому так сталося: сніг на початку зими – до зміцнення курсу гривні.

2019 року в Україні вийшла книга Тома Ніколса «Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими». У ній автор, професор воєнного коледжу ВМС США, пише: «Обивателі не впораються без фахівців, і вони мають покірно змиритись із цією реальністю. Фахівці, зі свого боку, повинні змиритись із тим, що їх поради – хай якими вони будуть очевидними і правильними – не завжди будуть сприйняті в демократичному суспільстві, яке може не поділяти їх цінності». Книга написана на основі власного досвіду і на підставі аналізу подій в США, але містить дуже багато цікавих спостережень, які стосуються й України.

Читаючи про проблеми, які описує Том Ніколс, не покидає думка, що в Україні все набагато гірше. Гірше тому, що в нас давно стерлась межа між експертом з фаховими знаннями та «експертом» зі своєю думкою. Ти нікому не відомий, не вмієш говорити і погано орієнтуєшся в ситуації? Не біда! Назвемо тебе експертом, посадимо в якісь модній студії телеканалу і все – ти фаховий спеціаліст. Основне завдання теперішніх експертів – виголошувати гучні заяви. Від цього народжуються клікабельні заголовки, люди заходять на новину або переглядають відео в соцмережах, а «експерта» щораз частіше запрошують на ефіри чи інтерв’ю.

Фейсбук множить «славу» про таких експертів, які вже після одного гучного поста потрапляють на ТВ, і їх вже не зупинити. «Фейсбук-дискусії – це добре, бо можна швидко побачити різні думки багатьох людей», – десь так описують користь від таких дебатів їхні прибічники. Це було б чудово, якби всі, хто читає цей потік думок, сприймали їх як іншу думку. Але ні! Вони часто стають новинами у ЗМІ, набувають популярності і заміняють реальні факти. Так ці «експерти» створюють паралельну реальність.

Соцмережі не виняток. Якщо подивитись вечірні новини українських телеканалів чи почитати заяви наших політиків, то теж складається подібне враження. Не важливо, що ти говориш, головне – ефект «вау». Людей привчають до голосних заяв, а не фахових думок, немає значення в якій сфері.

Фейки також поступово стають чиєюсь думкою, а не брехнею. Завдяки президенту США Дональду Трампу фейкові новини стали іншим поглядом. Щоразу, коли він постив або постить новини, де його хвалять, то не зважає на їх не/правдивість, а відзначає, що це інший погляд. Таку ж позицію обрали і більшість політичних партій та політиків в Україні. Особливо ті, які програли останні вибори президента і до Верховної Ради. Вони просто дають інший «експертний висновок», який не має під собою нічого пов’язаного з реальністю, або є частково (дуже частково) правдою і видають за інший погляд.

Так вдалося за короткий термін максимально знецінити думку експертів. І тут не йдеться про якихось окремих людей, які знають дуже багато. А про фахівців, що працюють в тій чи іншій сфері й дійсно краще розуміються на проблемі, ніж більшість звичайних обивателів. Це так, ніби замість того, щоб піти до лікаря, ми самі діагностуємо хворобу через інтернет. І така «фаховість» та «експертність» пронизала всі сфери життя та брутально втручається в кожну більш-менш важливу подію.

Коментування й аналіз відбуваються не в площині якості написаного закону, його потрібності для суспільства, пропозицій щодо покращення, а між двома точками: «зрада» і «перемога». Для прикладу, експертні висновки, які надала Венеційська комісія, перетворились на велику «зраду» всього українського і велику «перемогу» над Зеленським. У першому випадку – це реакція на мовний закон, у другому – реформа судової системи. Але більшість не звертає уваги на те, що Венеційська комісія не оцінює закону за принципом хороший чи поганий, а висловлює свої зауваження, поради чи похвалу до окремих пунктів. Тому в обох законах є щось хороше, але є й погане. Замість обговорення і пропозиції змін ми отримали «зраду» і «перемогу». Але зрада кого і перемога над ким – не зрозуміло. Найімовірніше, над критичним мисленням.

Дуже показовою є «Справа Шеремета». Сформувались чіткі чотири групи «експертів» та «фахівців»: поліція та криміналісти (вони, природно, мають знати найкраще); журналісти; юристи (мають розбиратись у законодавстві); ті, що знають про справу і мають доступ до соцмереж.

Найкраще повелись у цій ситуації юристи, які чітко вказали порушення учасників брифінгу, де ті забули про закон і думали про особистий піар. Поліція, в особі Арсена Авакова, замість говорити фактами і тільки в стінах суду пішли на повідку в суспільства. Перейшли на поле гри, де все визначається лайками, і виконали запит зацікавлених сторін – публічно розказали про хід слідства. Тим самим вони поставили під удар криміналістів, чиї експертні висновки почали «бомбити» журналісти. Останні не є фахівцями в криміналістиці, але точно «знають», що все представлене, щонайменше, не є правдою. Від цього поповзло безліч теорій від користувачів соцмереж, які точно знають хто вбив, як вести слідство і кому та що вигідно в цій ситуації. І всі пишуть дуже щиро, знаходять факти й аргументи, які, на перший погляд, виглядають логічними. Але всі забувають, що не мають доступу до справи, не знають, що було зібрано під час оперативно-розшукових заходів, проте створюють іншу «правдиву реальність».

Людей не змінити, і це факт. Юристи – молодці, як вже було зазначено. А ось поліція і журналісти повелись непрофесійно. Перші, точніше Аваков, не мали виходити на брифінг у такому форматі, не робити шоу та не ходити по ефірах. Журналісти не повинні підміняти собою поліцію. Якщо вас не влаштовує результат, то не треба займатись спекуляціями, а вимагати якнайшвидше закінчити цю частину справи, довести до суду, зробити його відкритим і тоді оцінювати повну картину. І також потрібно згадати, що про кількох підозрюваних самі ж ЗМІ писали й раніше, до брифінгу, як імовірних виконавців вбивства.

Останні події у «Справі Шеремета» показують, наскільки емоції і нефаховість можуть переважити думку експертів. Як справу про вбивство журналіста можна повернути на «переслідування патріотів». В одних є «перемога», а в інших з’явилась «зрада». За подібним лекалом у нас розгортаються всі більш-менш важливі події. Міняються тільки головні герої.