Соборність без Донбасу?
IQ

Соборність без Донбасу?

У такому контексті Росія виглядає вже не як агресор, а як каталізатор волі місцевого населення

Павло Зубʼюк, 10 липня 1562 4

Днями один російськомовний київський журналіст опублікував у Фейсбуці пафосний текст про Донбас. Якщо коротко, то текст поділяє громадян України на «правильних» та «неправильних». «Правильні» українці, на думку автора, змагалися і боролися за право бути Україною, і тому вони по наш бік фронту. А «неправильні» українці цього не робили, і тепер вони в невизнаних «народних республіках». Автор тексту пропонує не брати участі в жодних переговорах щодо повернення українських територій, а якщо вони в якийсь спосіб таки повернуться, то українські громадяни там мають бути позбавлені низки прав, очевидно, як покарання за відсутність «змагання і боротьби».

Такі тези є досить популярними і завжди лягають на сприятливий суспільний ґрунт. Кожному приємно відчувати себе частиною «правильних українців», особливо якщо він нічого не зробив для того, щоб стати частиною цієї уявленої спільноти. Дуже добре відчувати себе тим, хто «змагався і боровся», просто живучи у Львові, Вінниці або Полтаві. Я неодноразово зустрічав персонажів, які залюбки кричать «наші сини гинуть за їхню свободу» – а потім виявляється, що жодних синів у них нема, тим паче в армії.

Якщо ж ми подивимося на нещодавню історію, то побачимо, що серед міст, у яких проросійські сепаратисти захопили органи влади, були Харків і Краматорськ. У цих двох містах на захист України вийшло небагато мешканців, які нічого не змогли вдіяти із сепаратистами. В обох випадках для подолання сепаратизму було застосовано силові акції з боку МВС або армії. Чомусь прихильники покарання мешканців окупованих територій, сказавши «а», ніколи не кажуть «б», а саме «давайте позбавимо громадянських прав мешканців Харкова, окрім тих, які змагалися і боролися». Дивно, правда?

Хоча насправді нічого дивного. Змагається і бореться завжди меншість, навіть якщо ми кажемо про повстання у єврейському ґетто, де, здавалося б, втрачати вже немає чого. Українська повстанська армія, яку офіційний Інститут національної пам’яті намагається зобразити еталоном українського спротиву, за всі роки існування разом налічувала до ста тисяч учасників, серед них і цивільних помічників, які взагалі не мали зброї, – це за найоптимістичнішими підрахунками. Неважко вирахувати, який відсоток від тодішнього населення України становили сто тисяч.

Після прочитання згаданого тексту отримуємо фантастичну реальність, у якій лінія фронту між Збройними силами України і загонами маріонеткових російських «народних республік» проходить саме там, де, з одного боку, населення підтримало Україну, а з іншого – не підтримало. Тобто самі по собі «народні республіки» стають справді народними, без лапок. Росія виглядає вже не як агресор, а як каталізатор волі місцевого населення. Чим не ворожа пропаганда? Так-так, нібито патріотичний журналіст фактично працює ретранслятором кремлівської точки зору.

А якщо увімкнути суто державницьку логіку? Пора зрозуміти, що мешканці окремих районів Донецької та Луганської областей, які зараз перебувають під ворожою окупацією, до середини 2014 року платили податки до бюджету України так само, як і мешканці решти її території. Але їх – на відміну від мешканців Харкова чи Краматорська – не захистила ані українська міліція, ані українська армія. Багато хто втратив своє майно, здоров’я і навіть життя. Біженці, які втекли з непідконтрольної території України, не отримали від держави гідної компенсації за її (держави) неспроможність захистити власних громадян.

Якби російська армія захотіла рухатися далі на схід – то не факт, що наші війська змогли б захистити мешканців Бердянська, Мелітополя та інших міст і сіл. Чи проживали на цих територіях люди, прихильні до Росії? Напевно. Але в умовах, коли частина нашої території окупована ворожими військами, говорити варто передусім про окупацію, а не про різні відтінки ставлення до неї якоїсь частини окупованого населення. І тим паче безглуздо закидати цивільним людям відсутність спротиву, коли на бік ворога переходили озброєнні працівники МВС та СБУ.

Ну, або вже відкинути всі можливі гасла про соборність і брати курс на численні поділи громадян України за сортами. Але це, треба пам’ятати, крок до справжньої, а не вигаданої ворожими пропагандистами, громадянської війни. Вибирати нам.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук