«Треба побороти стереотип, що людям з інвалідністю хтось щось винен»

Нещодавно депутати Львівської міської ради ухвалили створення інклюзивно-освітнього центру для дітей з особливими потребами. Сайти міських та державних структур адаптовують для людей із вадами зору, а біля головних архітектурних пам'яток Львова встановлюють бронзові міні-копії для незрячих. Окрім того, у лютому цього року Верховна Рада у першому читанні ухвалила законопроект, який передбачає штрафи для чиновників, якщо у містах не створена інфраструктура для людей з інвалідністю.

30 березня у львівському музеї «Територія терору» відбулась дискусія «Реально про НЕ/доступність», у ході якої експерти обговорили пристосованість міста до людей з інвалідністю та основні проблеми, пов'язані з інтеграцією таких людей у суспільство. ZAXID.NET занотував основні меседжі, які прозвучали під час дискусії, що можуть допомогти пристосувати місто для усіх мешканців, не залежно від їхньої фізичної та розумової особливості.

Вчителі мають бути готовими навчати дітей з особливими потребами

Сьогодні у Львові 37 шкіл мають інклюзивні класи, де навчаються учні з інвалідністю. Щороку кількість таких школярів зростає, але не тому, що їх стає більше, а тому що батьки отримують нові можливості віддати своїх особливих дітей у звичайні школи. Як наголошує методист навчально-методичного центру освіти Львова Наталя Приймак, у львівських школах дуже рідко трапляються випадки відмов у навчанні дітям, що мають особливі потреби.

«У нас є більше 140 діток з особливими освітніми потребами, які навчаються в інклюзивних класах. При тому, що минулого року їх було лише 90», - зазначає Наталя Приймак.

Попри відкритість та доступність міських шкіл для дітей з інвалідністю, існує питання навчання педагогів, як поводитись із такими дітьми, аби вони почували себе комфортно.

«Коли ми говоримо про інклюзію, маємо усвідомлювати, що вона має бути мудрою. Не можна просто дитину з особливими потребами взяти в школу, попередньо не підготувавши клас, не підготувавши педагогів», - наголошує піар-менеджер Центру підтримки людей з особливими потребами «Емаус» Надія Калачова.

Оксана Потимко, керівниця ресурсного центру інформаційних технологій для осіб із особливими потребами «Львівської політехніки» зазначає, що досить важко відбувається процес інтеграції у навчання в звичайних школах незрячих дітей, адже окрім доступності, таким дітям необхідне дороговартісне технічне забезпечення.

«Дитячий Кобзар», надрукований шрифтом Брайля у Львові. Фото «Твого міста»

«Якщо немає підручників, технічних засобів, то дитина просто сидить і слухає одинадцять років в школі, що говорить вчитель. Аби така дитина могла писати, їй необхідна Брайлівська друкарська машина, що коштує 19 тис. грн. Зазвичай, батьки не можуть собі дозволити її купити», - зазначає вона.

І навіть, якщо у дитини є така машинка, то виникає проблема з підручниками. За словами Оксани Потимко, держава заявляє, що забезпечена підручниками шрифтом Брайля на 160%, проте у школах їх критично бракує.

«І навіть якщо дитина має цей підручник, машинку, озвучений комп’ютер, то що вчитель має робити з тою дитиною? Тут має повністю змінюватися методика проведення уроків. Хто цього вчителя навчить викладати по-новому? Шо роблять інститути післядипломної та педагогічної освіти? Я там викладала кілька років. Це катастрофа!», - емоційно виголошує Оксана Потимко.

Аби забезпечити незрячих учнів підручниками, ресурсний центр «Львівської політехніки» друкує книги шрифтом Брайля для шкіл та бібліотек усієї України. Оксана Потимко відзначає, що попри заяви скептиків, що незрячі діти не можуть вчитися у звичайних школах, сьогодні в загальноосвітніх школах України успішно навчається 23 такі дитини. У Львові перша незряча дитина почала навчатись у звичайній школі в 2017 році. Для таких дітей коштом бюджету міста закупили необхідне обладнання, і Львів став першим містом в Україні, управління освіти якого забезпечує незрячих спеціальними технічними засобами.

Гетто для людей з інвалідністю мають відійти в історію

У радянські часи незрячих людей оселяли в окремі гуртожитки, частина з яких ще досі існує в Україні. Людей на візках поселяли на верхніх поверхах багатоповерхівок, аби вони не виходили з дому. Так складалась картинка, нібито людей з інвалідністю не існує.

«Коли я бував у місті Міннеаполіс штату Міннесота, то подумав, що це за місто людей інвалідністю? На тротуарах всі на візках їздять. Виявилося, що це місто пристосоване для людей з інвалідністю, а тому вони видимі», - розповідає засновник освітнього центру з прав людини Володимир Бєглов.

Він вважає, що місто, розбудовуючись, має бути універсальним – без зайвих сходів, бар’єрів:

«Будь-яка споруда в місті має бути простором, до якого всім легко доступитися. Місто мусить таким, щоб людина на візку не мала дзвонити у кнопку і махати рукою, щоб її спустили чи підняли сходами, як це є у наших закладах».

«Я категорично проти того, щоб ми створювали гетто для людей з інвалідністю. Щоб сліпий ходив в бібліотеку для сліпих, а всі решта, хто зрячі, ходили у звичайну бібліотеку. Я теж хочу піти в будь-яку бібліотеку і взяти книжку для себе (надруковану шрифтом Брайля)», - підтримує спікера Оксана Потимко.

Треба подолати стереотип, що людям з інвалідністю всі щось винні

Якщо раніше максимумом самореалізації людини з фізичною чи легкою розумовою інвалідністю було закінченням училища, то сьогодні таким людям вдається знайти собі роботу, хобі та стати частиною соціуму.

«Люди з неповносправністю хочуть реалізовуватись, як і будь-хто з нас. Не знаю, чи комусь би сподобалось сидіти без роботи у чотирьох стінах, не мати друзів. Для них робота - це спосіб самореалізації, можливість не бути ізольованими від суспільства. Також це спосіб заробляти гроші», - каже Надія Калачова.

Тому «Емаус» у 2013 році запустив проект з працевлаштування людей з легкою розумовою неповносправністю. Сьогодні волонтери уже влаштували на роботу 18 таких людей.

«Важливо, щоб для працедавців влаштування таких людей не було включно актом милосердя, ми прагнемо, аби це працевлаштування було комфортним і для працедавців, і для людей з легкою розумовою неповносправністю. Таких людей спеціально вчать, як правильно одягатись на роботу, правильно відповідати на запитання та вітатись. Для них проводять спеціальні тренінги», - наголошує Надія Калачова.

Чоловік із легкою розумовою неповносправністю працює у суперамаркеті «Ашан». Фото центру «Емаус»

Зокрема, у Львові люди з синдромом Дауна та іншими розумовими неповносправностями працюють у таких компаніях: мережа супермаркетів «Ашан», вантажні перевезення «Бей-транс», пекарня «Багет», УКУ, Nestle, шпиталь імені Шептицького, Холдинг емоцій «!FEST».

Окрім роботи, люди з інвалідністю потребують проведення дозвілля у такий спосіб, аби відчувати себе частиною соціуму. Тут важливо, щоб такі люди знали, що таке відповідальність, і теж докладали зусиль, аби щось отримати.

«Зараз у суспільстві підтримується стереотип того, що людям з інвалідністю хтось щось винен, що їм треба отримувати все безкоштовно, таким чином якраз пригнічуючи певне бажання і мотивацію щось робити», - вважає засновник ініціативи «Доступно.UA» Дмитро Щебетюк.

Він з колегами створив проект «Secret ticket» для людей з інвалідністю. Згідно умов цього проекту, людина погоджується на мандрівку, дізнаючись місце своєї подорожі максимум за день до відправлення.

«Ми зробили цей проект дешевшим для них, але не повністю безкоштовним. Ми вирішили, що людина має платити від 200 до 500 гривень – це буде створювати відчуття того, що ти все одно платиш за своє задоволення», - каже Дмитро Щебетюк.

Доступність міста не повинна обмежуватись центром, Сиховом та кількома закладами

Дмитро Щебетюк вважає Львів одним із найбільш доступних міст України, поруч ставить хіба Вінницю. Втім, за його словами, ця доступність ще далека від ідеальної.

«Бракує бачення того, як можна зробити щось доступним, компенсації недоступності за рахунок розумних пристосувань. Центр міста зручний, є новий район Сихів, де все класно. Але в інших районах - досить важко, – акцентує він. - Бруківка - це теж класно, але у Львові вона переривчаста, і нею важко ходити. Натомість у Європі теж є бруківка, але труднощів з нею немає».

Представник холдингу «!FEST» Тарас Маселко пригадує, що ще два роки тому у закладах траплялися випадки, коли людям на візках відмовляли в обслуговуванні. Сьогодні ж, за його словами, усіх працівників мережі навчають правильно поводитись з такими людьми, а самі заклади намагаються максимально пристосувати: облаштовують ліфти та кнопки виклику персоналу біля сходів.

«Люди не звикли, що люди з вадами зору чи на візках –інші. Якщо люди, які будуть потребувати, наприклад, меню шрифтом Брайля, почнуть ходити і питати у ресторанах за нього, то буде класно. Тоді цей процес буде двостороннім, і ми почнемо всі разом тусуватись», - відзначає він.

Тарас Маселко каже, що заклади мережі готові впроваджувати меню шрифтом Брайля, проте через постійну зміну переліку страв, це викликає певні труднощі. «Але думаю, що можна знайти компанію, яка зможе це зреалізувати. Було б круто, якби такі люди (незрячі-ред.) могли дійти до нас», - додає він.

Оксана Потимко, у свою чергу, наголошує на необхідності ввести у міських театрах посаду аудіодискриптора – людини, яка пояснюватиме незрячим, що відбувається на сцені.

«Тоді я, як незряча людина і мої колеги, зможемо спокійно приходити, купувати квитки і дивитися виставу. До речі, вже кілька львівських театрів мають обладнання – радіогідів, які подають коментарі через навушники», - розповідає Оксана Потимко.

На цю пропозицію Оксани Потимко заступник міського голови з питань розвитку Андрій Москаленко реагує обіцянкою, що таку посаду аудіодискриптора у міських театрах обов’язково введуть. Також незабаром у доступному форматі оприлюднять оновлену інформацію про заклади Львова, які є доступними.

«Знаю, що саме зараз наші колеги працюють над тим, щоб би нанести на карту всі заклади, які є доступними», - анонсує Андрій Москаленко.

Додамо, що раніше ZAXID.NET публікував мапу з доступними закладами харчування Львова, яку підготував за даними міської ради.

Знаково, що під час дискусії кілька разів згадувалось питання доступності львівського транспорту, проте спікери сходились на тому, що маршрутки, які сьогодні курсують містом, є дискомфортними для усіх мешканців, на візках вони, чи без. Оксана Потимко також наголосила на необхідності вирішення питання з озвучкою у транспорті, адже у маршрутках вона відсутня, а в електротранспорті часто буває нечіткою.