Віртуальна політика. Семінар ZAXID.NET за участі Савіка Шустера

3 грудня ZAXID.NET провів свій черговий інтелектуальний семінар, гостем якого був відомий телеведучий Савік Шустер. За участі знаних львівських політологів та інтелектуалів ми спробували обговорили важливу, на наш погляд, проблему сучасної української політики – проблему довіри до українських політиків. Що з цього вийшло, ZAXID.NET пропонує нашим читачам дізнатися зі стенограми семінару.

Ігор Балинський, шеф-редактор ZAXID.NET:

- Доброго дня, ми розпочинаємо черговий Інтелектуальний семінар ZAXID.NET, який цього разу має назву «Українська політика: від реальності до віртуальності?»

Його учасниками є: Савік Шустер - ведучий телевізійних проектів «Свобода слова» та «Великі українці»; Тарас Возняк - політолог, філософ, редактор незалежного культурологічного часопису «Ї»; Ярослав Грицак - історик і публіцист; Ігор Танчин - політолог, головний редактор Інтернет-видання «Вголос»; Любомир Скочиляс - політолог; Борис Потятиник - професор факультету журналістики Львівського національного університету ім. І.Франка; Анатолій Романюк - політолог, керівник Центру політичних досліджень; Орест Друль - політтехнолог, медіа-аналітик; Юрій Шведа - політолог.

Я пропоную сьогодні до обговорення просто просте-складне запитання, яке, з моєї точки зору, є цікавим для дискусії: «Чи можна вірити українським політикам?» Можливо, це дещо провокативно, але, мабуть, кожен із нас може висловити своє ставлення до того, що говорять політики і як на їх слова слід реагувати.

Анатолій Романюк:

- Мені здається, що проблема віри обов'язково пов'язана з проблемою відповідальності. І ця відповідальність має індикатори, за допомогою яких ми можемо перевіряти те, що сказали, що пообіцяли і що зробили політики. Тоді виникає питання довіри, бо ми знаємо, що політик буде змушений відчувати відповідальність і говорити так, щоб йому вірили. І потім він буде виконувати те, що скаже. У зв'язку з цим я хотів би сказати, що досвід України показує, що в багатьох випадках політики говорять кон'юнктурно, ситуативно і виходячи з власних інтересів. Тобто, вони говорять, що ми це зробимо, а роблять досить часто навпаки, залежно від того, як міняється ситуація. І, можливо, цей рік перший, коли, принаймні на мій погляд, з'явилася тенденція, коли політики почали більш відповідально говорити і більш відповідально ставитись до того, що вони можуть зробити, а що - ні. Ми стали свідками цього, коли політики почали читати і говорити про те, наскільки реальними є оприлюднені ними програми. Друге - ми стали свідками того, що політики стали говорити про те, наскільки виконується програма і зобов'язання інших. Наступна річ - утворення коаліції в минулому і спільна робота «Нашої України» та БЮТ на минулих виборах показала, що політики сказали так: ми йдемо разом, але в дійсності боролися один проти одного. Ми були свідками, коли одна партійна структура розміщала листівки і агітаційні матеріали, спрямовані проти іншої. В цьому році, принаймні, у взаємовідносинах між НУ-НС і БЮТ не було взаємопоборювання на офіційному рівні. У своїх виступах вони не поборювали один одного і підкреслювали, що перебувають в блоці і не можуть виступати один проти одного. Якщо згадувати останню передачу Савіка Шустера, для мене до певної міри неочікуваним було, що, коли виступав Кріль, політики мали можливість відігратись на ньому, показати як він усім насолив, як довів їх, як чинив погано. Але вони стримались і усі, крім одного, зійшли з цієї теми. Для мене це варіант, коли політики починають помало відчувати відповідальність за слова, які вони говорять, і за якими їх будуть оцінювати.

І ще один момент, який я хотів би відзначити - він полягає у тому, що політики почали грати не на один-два кроки вперед, а значно далі. І власне вони почали використовувати питання віри-довіри як елемент цієї роботи. Нещодавнє інтерв'ю Юлії Тимошенко, яка говорить про те, що, якщо вона стане прем'єр-міністром, її політична сила виконає всі зобов'язання, і те, що протягом двох років вона обіцяє повернути знецінені заощадження, а  якщо за два роки цього не зробить, піде з посади, тож люди мають їй довіряти. Довіра тут є головною. Це гарний крок. Через два роки президентські вибори і з таким «запасом» добре йти на президентську виборчу кампанію. Можна трактувати це й по-іншому: як озвучене бажання, що Тимошенко йде в президенти і буде мати за собою такий серйозний козир. Але в цьому присутній елемент того, що політики звертаються до елементів довіри. Сьогодні українські політики проходять шлях усвідомлення значення довіри до себе, вчаться. Але ми повинні з дуже серйозною частинкою скепсису, критицизму ставитися до того, що вони говорять і обіцяють.

Орест Друль:

- Декілька реплік. Перша: «якщо через два роки не буде повернено вкладів, то я піду». Це просто у Львові звучить дуже комічно, бо ми це вже пережили з обіцянкою Буняка, що «якщо не буде води, то я піду з посади». А через два роки виявилася маса причин, чому води не було.

Друга репліка стосується того, що політики почали читати програми. Я не знаю, чи читають політики свої програми, бо думаю, що Юлія Володимирівна знає, що з Одеси до Бродів є нафтопровід, а не газопровід, як вказано у її програмі. Тут також питання. І крім того, ми проаналізували всю передвиборчу боротьбу: жодних тез критики щодо програм конкурентів не було з однієї простої причини - програми просто повторювались. У всіх провідних сил. Один до одного.

І останній момент, на який я б хотів звернути увагу, це те, що проблема віри дуже пов'язана з проблемою суспільної пам'яті. Поки люди не навчаться пам'ятати, що говорили політики два роки тому, до того часу жодної відповідальності не буде.

Юрій Шведа:

- Я б хотів сказати, що віра в політиків на основі оцінки їх відповідальності - це одна з основних ознак європейської громадянської політичної культури, де має місце раціональна оцінка політики і політиків. Взагалі поняття віри - це категорія, яка швидше стосується релігії. Політичні партії фактично взяли собі ті атрибути, які раніше поширювала церква, перебрали їх на себе. На сьогодні не стоїть питання раціональної оцінки на основі програм, обіцянок. Скоріше це сліпа віра у харизму того чи іншого політика. А вже чому вона має місце - це емоційні поняття, настроєві. Я вірю і не читаю, чи там газопровід чи нафтопровід. Це явище спонтанне і має місце в сьогоднішніх українських реаліях. І це ознака недорозвиненості політичної культури населення. Я вважаю, що ця віра чи