Воскресіння співу українського бароко

Музика українського бароко зазвучить 11 лютого у Львівському органному залі. У виконанні київського органіста, композитора та науковця Богдана Дем’яненка прозвучать партесні твори з рукописів Києво-Софійського собору та Києво-Печерської Лаври, які він переклав для органу.

Партесний спів - вид церковного багатоголосного хорового співу, який на початку XVII століття замінив одноголосний спів. Партесні рукописи зберігаються в рукописних відділах бібліотек України у вигляді комплектів книг-поголосників. Партія кожного голосу записана в окремій книжечці-партії (звідси назва «партесний»). Саме з цим пов'язана проблема втрати окремих голосів й необхідність реконструкції втрачених для виконання або видання партесних творів.

Переважна більшість наявних у рукописах партесних творів досі не розшифрована і не опублікована, тому партесна музика залишається, на жаль, дуже мало вивченою.

Богдан Дем’яненко є органістом, композитором та науковцем

Перед концертом Богдан Дем’яненко розповів ZAXID.NET про те, як розшифровує рукописи XVII-XVIII століть, чи складно грати хорові твори на органі та чому унікальні пам’ятки досі не оцифровані.

Партесний – «співаний по партіях»

Що таке партесний спів і чим саме він унікальний?

Зараз ми слухаємо чимало західноєвропейської музики доби бароко – у концертах, у мережі та на вулицях лунають твори Баха, Вівальді, Генделя та інших композиторів. Це своєрідний тренд. На жаль, про власну музику доби бароко ми, українці, знаємо набагато менше, а звучить вона взагалі вкрай рідко.

Для людей, які вперше чують про партесну музику, слід сказати, що партесний значить «співаний по партіях». Така назва перестане дивувати, якщо зважити на одну обставину: саме партесний спів був першим професійним багатоголоссям писемної традиції у православних та греко-католицьких церквах на теренах сучасних України, Білорусі, Литви, Росії, в українських прикордонних районах Польщі.

До нього у храмах східного обряду використовувався унісонний спів одноголосих наспівів – церковна монодія, де не було поділу на партії. Наприкінці XVI століття в контексті протистояння між православними та католиками у Речі Посполитій середньовічна, аскетична церковна музика православного богослужіння почала програвати пишній музиці костелів. Саме щоби не втрачати вірян, по православних осередках почали практикувати спів на багато голосів.

Найдавніша відома згадка про партесний спів пов’язана саме зі Львовом

На жаль, ми досі дуже мало знаємо про початковий період розвитку партесної музики. Однак львів’янам буде приємно дізнатися, що найдавніша відома згадка про партесний спів пов’язана саме зі Львовом. Наприкінці XVI століття братчики Львівського Свято-Успенського Ставропігійного братства зверталися до Александрійського патріарха Мелетія Пігаса, який заміняв також Вселенського патріарха, з проханням дозволити вживати у православних храмах спів на багато голосів. І такий дозвіл був отриманий.

До речі, щодо партесної музики доволі слушним може бути вживання терміну «інструментальний вокал», оскільки композиції у цьому стилі значно ближчі до звучання інструментальної музики, ніж до музики, яку легко і комфортно співати. Саме тому настільки органічною стала ідея зробити перекладення деяких партесних творів для виконання на органі.

Як виникла ця ідея?

Власне, я вважаю орган «своїм» інструментом, з яким живу вже понад 13 років, хоч консерваторію й аспірантуру я закінчив як музикознавець. Із 2008 року почав виступати як органіст, з 2013-го по кілька разів на рік виступаю із сольними органними концертами. Пишу твори для органа. У різний час працював органістом у лютеранському храмі, органним майстром. Тож я добре знаю і розумію цей інструмент.

З іншого боку, я вже близько семи років займаюся дослідженням української партесної музики. Тривалий час музикознавчий та виконавський напрямки моєї діяльності майже не перетиналися. Досліджуючи партесну музику, я вболіваю, що ця музика незаслужено мало звучить у концертних залах і її надто мало знає український слухач.

І от, у 2016 році, добираючи програму для концерту в органному залі Харківської філармонії, я вирішив спробувати включити до неї перекладення кількох партесних творів. Одне із двох відділень концерту було сформоване лише з партесних творів у перекладенні для органа, інше – лише з органних творів західного бароко. Хотілося дати можливість слухачам почути поряд ці твори, щоб показати принципову спільність таких, здавалося б, різних стилів, а також їхні відмінності у деталях.

Зважаючи на запропонований формат ланч-концерту, Львів почує цю програму в значно скороченому варіанті.

На концерті у Львові буде збережена основна ідея – зіставлення творів західного та українського бароко

І все ж буде збережена основна ідея – зіставлення творів західного та українського бароко. Оскільки мій концерт у Львові не матиме поділу на відділення, я вирішив чергувати подібні за емоційно-образним змістом твори різних країн. Таке чергування «впритул» виявилося цікавим навіть для мене самого.

З якими складнощами доводиться стикатися, перекладаючи хорову музику для органу?

Серед основних складнощів – відмінність у кількості голосів. У партесній музиці часто використовується надмірна за західними мірками кількість голосів – найчастіше 8, часом 12, і ці голоси часто перехрещуються, переплітаються. Саме така кількість голосів дозволяла хоровому ансамблю конкурувати за багатством відтінків звучання із західною музикою, адже в усьому іншому – і в гармонії, і в ритмах, і в мелодиці – партесні твори дещо простіші.

Пальцям двох рук і ногам органіста вкрай важко впоратися із такою кількістю одночасних мелодичних ліній, якщо ці лінії самостійні і рухливі.

Мініатюра з поголосника партесних творів (зібрання Софійського собору) із зображенням співаків. На сорочці найменшого є латка і напис «басил»

Цікавою частиною перекладення для органа є темброве оформлення – так звані органні «регістровки». Тут переді мною був вибір: або намагатися на органі наслідувати хоровий тембр, або грати так, як могли б виконуватися західні барокові твори, призначені для органа. Після певних вагань я пішов другим шляхом. Для чого намагатися скопіювати хоровий тембр? Навпаки, орган має свої, властиві тільки йому особливості. І якби партесний твір потрапив у той час до органіста, той би зіграв його у властивій для органної музики свого часу манері.

Рукописи «мовчали» до XX століття

У концерті звучатимуть партесні твори з поголосників Києво-Печерської лаври та Софійського собору. Розкажіть, хто віднайшов ці рукописи? Де вони зберігаються сьогодні?

Про ці рукописи відомо з описів рукописних колекцій Києво-Софійського собору та Києво-Печерської Лаври, складених Миколою Петровим наприкінці XIX століття, однак ніхто у дослідження саме партесних рукописів не заглиблювався. Зміст цих пам’яток почав вивчатися наприкінці 1960-х років завдяки київському музикознавцю Онисії Шреєр-Ткаченко.

Зміст цих пам’яток почав вивчатися наприкінці 1960-х років завдяки київському музикознавцю Онисії Яківні Шреєр-Ткаченко. Вона тоді зуміла зацікавити кількох молодих на той час дослідників, серед яких була і моя наставниця – професор Ніна Олександрівна Герасимова-Персидська.

Сьогодні рукописні колекції Києво-Софійського собору та Києво-Печерської Лаври зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.

Розкажіть про роботу з Вашою наставницею.

Ніна Олександрівна Герасимова-Персидська на першому курсі консерваторії читала нам курс поліфонії. Кілька лекцій було присвячено партесній музиці. Серед іншого Ніна Олександрівна тоді сказала, що до партесних рукописів не так складно потрапити і за бажанням ми теж можемо спробувати з ними попрацювати. Мене це одразу зацікавило, тим паче, що ще навчаючись у київській десятирічці (КССМШ ім. М. В. Лисенка), я мав чимало питань про партесну музику, на які не зміг отримати відповідей.

Згодом я зрозумів, що на ці питання не лише шкільні викладачі, а й музикознавча наука загалом не має відповідей. Нині у тому числі цим питанням присвячена моя дисертація. З 2010 року і донині Ніна Олександрівна є моїм наставником. Це дуже мудра людина, і я вдячний, що маю можливість у неї вчитися. До речі, минулого грудня у Національній музичній академії ім. Чайковського відзначався ювілей Ніни Олександрівни – їй 90.

Орган має свої, властиві тільки йому особливості. І якби партесний твір потрапив у той час до органіста, той би зіграв його у властивій для органної музики свого часу манері

Сьогодні рукописні колекції Києво-Софійського собору та Києво-Печерської Лаври зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.

Клопітка робота

Як Ви працюєте з рукописами, як розшифровуєте партії?

Праця з рукописами потребує чимало часу, уважності і ретельності. В основному розшифровка полягає у переписуванні партій одного твору з кількох книжечок-поголосників у партитуру. У рукописах трапляються незрозумілі, пошкоджені та помилкові місця. Із цим вже складніше.

Деякі твори записані кілька разів у кількох копіях-списках. У цьому випадку можна дійти більш цікавих висновків, легше виявити помилки або свідомі переробки переписувачів. Після об’єднання партій у партитуру також виявляються дрібні помилки, які можна виправити, керуючись аналогічними місцями із того самого твору або з інших творів.

Підпис М.Дилецького – одного із найвідоміших композиторів партесної музики, зроблений у трактаті «Граматика»

Я завжди розшифровую, переписуючи спершу на папір, оскільки так можна одразу позначати не зовсім зрозумілі місця, виписати кілька варіантів, якщо нота зображена в рукописі неохайно. Легше зрозуміти, який варіант мав на увазі переписувач, коли вже переписані всі голоси і видно логіку гармонії, поліфонії, голосоведення.

Чи можна говорити, що розшифровані партесні концерти звучать сьогодні так само, як і 400 років тому? Як можна відновити фрагменти, яких бракує?

Ніхто не може стверджувати, що ми виконуємо старовинну музику саме так, як вона виконувалася колись. Тому ми називаємо виконання, яке прагне наблизитися до первісного звучання, не «автентичним», а «історично інформованим». І чим більше ми дізнаємося, тим більше наближаємося до того, як ця музика звучала насправді.

Ніхто не може стверджувати, що ми виконуємо старовинну музику саме так, як вона виконувалася колись

Досі було зовсім неясно, як по темпу мають співвідноситися розділи у різних тактових розмірах у межах одного партесного твору. Два роки тому в одному із київських рукописів я знайшов анонімний трактат XVIII століття, який проливає світло на це та деякі інші питання. Рукопис цей був відомий науковцям, однак ніхто не погортав його настільки уважно, щоб помітити в середині нього окремий трактат.

Тепер цей рукопис я докладно опрацював, і в ці дні виходить друком його видання під назвою «Трактат “Препорція” з київського рукопису XVIII століття: критична публікація тексту» (презентація книги відбудеться у Львові, 9 лютого у Першій Львівській Медіатеці).

Стосовно дописування партій, яких бракує, то тут, звісно, дослідники беруть на себе певний ризик. Такі партії варто називати стилізацією, а не реконструкцією. З іншого боку, якщо сім голосів збереглися, а один втрачений, то цей голос значною мірою прогнозований, він підкоряється певним закономірностям, тож місцями його можна відновити досить точно. Тут значну роль відіграє досвід дослідника, який вже знає, які звороти композитори партесної музики вживали, а які – ні.

Як «воскресити» партесний спів

Ви підняли тему історично інформованого виконання партесних творів, максимально наближеного до автентичного звучання. Яка саме освіта потрібна для цього?

Що стосується наявних виконань партесної музики, то тут головна вимога – поінформованість у питаннях виконання старовинної музики. Наприклад, з усіх відомих мені сучасних виконань партесних творів найбільш вдалими вважаю записи львівського ансамблю A cappella Leopolis. І, навпаки, дуже далекими від справжнього звучання – виконання камерного хору «Київ».

Однак досі не існує ансамблів такого ж складу, для якого писалися партесні твори: це мусив бути невеликий ансамбль (по одній-дві людини на партію), де партії дискантів та альтів виконуються хлопчиками, не жінками.

Із близько 800 творів, що збереглися у київській колекції, опубліковано лише до 50-60

Я мріяв колись організувати хор за участю дітей, який би спеціалізувався на виконанні та популяризації саме партесної музики. Проблема у тому, що цей колектив мусив би містити також школу для навчання. Такий проект потребує фінансування для постійного навчання і репетицій.

Ви казали, що партесні твори у досить поганому стані, не оцифровані. Яка зараз ситуація?

Від того часу майже ніщо не змінилося. Колись Юрій Булка пропонував від фонду Вікіпедії кутовий сканер для оцифровки рукописів. Я був готовий приділяти на громадських засадах час на сканування, однак бібліотека відмовилася. Вони не хочуть, щоб відскановане було викладене в Інтернет, а саме такою була умова фонду Вікіпедії.

Наразі вийшло друком львівське видання партесів Перемиської єпархії.

Початок служби Божої Миколая з одного із поголосників (зібрання Софійського собору)

Про видання пам'яток київської колекції я думаю, але навряд чи зусиль однієї людини тут достатньо. Це ще велетенський обсяг роботи, який може зайняти не один рік.