«Я тут не вимушено, а по любові»

Бакота на Дністрі приваблює туристів своїми красивими краєвидами. У довколишніх селах живуть люди, яких у радянські часи виселили з цієї затопленої місцевості. Тепер туди приїжджають і сучасні переселенці. Разом вони зберігають спадщину цього регіону і розвивають туризм.

Харків’янка Аліна Олійник раніше навідувалася на сонячне Поділля здебільшого у літній період, організовувала мистецькі резиденції, пленери, фестивалі. Разом з колегами потрохи переоблаштовували стару школу у селі Гораївка на культурний центр. На літо 2022 року Аліна також мала плани, але того року довелося приїхати на Хмельниччину набагато раніше, а приміщення, призначене для мистецької резиденції, стало прихистком для воєнних біженців.

ZAXID.NET розповідає, як переселенці у співпраці з місцевими розвивають села Староушицької громади біля Бакоти. Тепер «Бакота хаб» – це комплексний центр: мистецька резиденція, культурний центр, хостел та місце для відпочинку туристів та розвитку громади.

Переселенці у школі

Аліна Олійник за освітою піаністка, працювала у Харківській музичній консерваторії та університеті мистецтв. У 2019 році почала цікавитися культурним менеджментом і часто навідувалася на Поділля – знімати кліпи для музичних гуртів, організовувати фестивалі, культурні проекти. Разом із засновником фестивалю Respublica Андрієм Зоіним вони створили ГО «Територія» і «Бакота Хаб».

«Ми знімаємо кліпи митцям, наприклад, в невідомих, але цікавих туристичних локаціях. Робили проекти для розвитку локального населення. До того, як почалася війна, від фестивалю Respublica ми робили на Бакоті пленери, резиденції. А з 2021 року вирішили облаштувати своє місце для того, щоб привозити туди художників і музикантів», – пригадує харків’янка.

Мистецьким центром мала стати покинута сільська школа у Гораївці, яка чотири роки пустувала і її культурні менеджери взяли в оренду. У лютому 2022 ця резиденція, ще не повністю відремонтована, стала прихистком для переселенців. До масштабніших ремонтів залучали волонтерів «Будуємо Україну разом», з якими за два роки організували чотири табори.

Колишню школу переобладнують на мистецьку резиденцію (фото Бакота хаб)

«Я виїхала з Харкова 24 лютого. І з перших днів ми відкрили на Бакоті простір для того, щоб сюди могли приїжджати люди. На той момент це приміщення ще не було достатньо облаштоване для зимових умов. Тому ми активно включилися і почали шукати якусь допомогу для того, щоб замінити розбиті вікна, двері, обігріти приміщення», – каже Аліна.

Жінка розповідає, що за підтримки благодійників та донорів через імпровізований прихисток у Гораївці пройшло близько ста переселенців. Хтось залишався на нетривалий час, хтось на довше. Декотрим настільки сподобався регіон, що вони вирішили тут осісти: у Гораївці і сусідніх селах за цей час купили близько 10 хат.

Одночасно у старій школі-прихистку максимально могли розміститися 25 людей. Їм не лише створювали комфортні умови, але й організовували дозвілля.

«Вони живуть в селі, далеко від міста, їх треба якось розважати. Ми робили проекти для їхньої інтеграції: запрошували митців, бізнесменів, підприємців, успішних людей, які розповідали їм про те, як можна започаткувати бізнес на новій території або як знайти роботу. Проводили такі заходи як для переселенців, так і для локальної молоді, тому що вона теж мігрує з маленьких містечок і сіл», – каже Аліна.

Резиденція для релокованих митців

Зараз, розповідає Аліна, переселенці інтегрувалися, повернулися додому або поїхали далі, тому адаптоване приміщення школи використовують, як і планувалося на самому початку, – як мистецьку резиденцію. Сюди приїжджають художники, музиканти, які потребують підтримки, безпечного житла чи психологічної допомоги для того, щоб продовжувати свою творчість.

«Ми зі свого боку є партнером міжнародної інституції Artist at Risk і є хостинговою приймаючою резиденцією, яка надає простір для того, щоб вони могли жити і творити, а також стипендію на продовження їхньої культурно-мистецької діяльності», – каже харків’янка.

У Гораївці та інших селах організовують культурні події для гостей та мешканців

Влітку у «Бакота Хабі» вперше після початку війни організували масштабну програмну резиденцію, куди одночасно з’їхалися 20 учасників. Завдяки масовим мистецьким подіям Гораївка перетворилася на арт-село. У населеному пункті з 500 жителями і трьома вулицями намальовано близько десяти муралів, розписано з десяток хат та криниць, створено інші арт-об’єкти.

«До нас приїжджали художники, музиканти, вони розмалювали мурали, писали треки, записували спільні кліпи, трошки відновлювалися від пережитого і відпочивали на Бакоті. Ми створили за цей час близько 20 робіт, 10 муралів, 7 відеокліпів», – зазначає мисткиня.

Киянка Юлія Абрамова створила мурал біля дитсадка у Гораївці

Коли у Хабі не проводять мистецькі проекти, вільний простір функціонує як хостел, куди можуть приїхати туристи.

Розвиток громади через туризм

У Староушицькій громаді, до якої входить і Гораївка, є щонайменше п’ять сіл на Дністровському каньйоні з туристичним потенціалом. Тісна співпраця із місцевою владою є одним із вирішальних факторів, чому Аліна та Андрій приїхали саме сюди. Вони одразу відчули підтримку для реалізації культурно-мистецьких проектів, отримали свободу дій і допомогу.

«Коли ми познайомилися з локальною спільнотою, владою, зрозуміли, що тут все адекватно, тому що це важливий фактор. Бачили, що люди починають цікавитись цим регіоном і тут потрохи починає розвиватися туризм, але не зовсім: туристи починають приїжджати, але туризм ще не зовсім працює. І це, власне, стало причиною, чому ми тут створили туристично-інформаційний центр», – пояснює Аліна Олійник.

Раніше до Бакоти побудували нову дорогу, проклали шлях до Чабанівки, де є овеча ферма і гарні краєвиди. Цього року у Гораївці відкрилося перше кафе, з’явилися охочі готувати комплексні обіди на замовлення. Це поки що тільки початок, каже Аліна, але за ці останні два роки це позитивна динаміка. І додає: коли турист приїжджає в громаду, він там хоче щось купити, десь заночувати, взяти таксі – і всі ці послуги можуть надати місцеві мешканці. Це гроші, які вони заробляють і які йдуть в громаду.

Бізнес-пікнік з місцевими мешканцями, підприємцями

«Ми періодично проводимо якісь заходи для локальної спільноти, на яких пояснюємо, розповідаємо про суспільний і культурний простір, для чого це створюється. Село стає більш привабливим і для туриста, і для громади. Ми пояснюємо, що від розвитку туризму виграє місцева економіка. Якщо туризм буде розвиватися, а культурний туризм – це одна із його складових, то локальна спільнота і локальна економіка буде зростати», – зазначає менеджерка.

Туристично-інформаційний центр є комунальним підприємством Староушицької громади і розташований на оглядовому майданчику біля села Гораївка, де найгарніші краєвиди на Бакоту. Створений цього року ТІЦ очолив Андрій Зоін. На сторінці «Бакота.Інфо» зібрана необхідна для туристів інформація.

Села на Дністрі мають великий туристичний потенціал (фото Андрія Горба)

«Ми охоплюємо декілька ближніх сіл, це один берег Бакотської затоки. Напроти нього, на протилежному березі, розміщені глемпінги. Є пляжі, наприклад, в Старій Ушиці. Найгарніші краєвиди на схилах Дністровського каньйону тут, у Гораївці. З боку Каштанівки є теж гора і кар’єр. Тобто це все не одне село, це територія Староушицької громади, що налічує 6 тис. мешканців», – перелічує туристична менеджерка.

У Гораївці є Дім мандрівника, який приймає туристів. У сусідній Грушці Адріана Вітер з родиною створили «Мальоване село», де відроджують подільську культуру – розмальовують хати і криниці місцевим розписом, створили етнографічний музей, відновлюють традиційні ремесла.

У селі Грушці Адріана Вітер створила майстерню гончарства і травництва – традиційних занять для цієї місцевості

«Ми всіх людей, які тут займаються розвитком туризму, знаємо, їх не так багато, тому з усіма ми в хороших стосунках. Але все ж таки переважно це люди немісцеві, які приїхали сюди. Проте вже і місцеві теж потрохи починають долучатися. Наприклад, хтось готує, хтось прибирає, коли нам треба відвезти людей кудись – залучаємо маршрутне таксі. Вони отримують заробіток від того, що у нас є туристи», – пояснює Аліна.

Один хостел сплатив половину туристичного збору громади

Сама Аліна вирішила провести експеримент, щоб переконатися, що громада може заробити і на туризмі. Дівчина взяла в оренду приміщення хостелу у дуже вигідному місці, на березі Дністра з пляжем, яке не було дуже популярним, інформації про нього майже не було.

«Цей хостел ми винайняли як експеримент на одне літо у Старій Ушиці. Ми побачили, що на тому місці є пляж і дуже гарні краєвиди. Але при тому він стоїть зачинений, нікому не потрібний. Ми домовилися з власницею, що я плачу орендну плату і сама буду ним займатися – і їй вигідно, і мені. Капітальних ремонтів там не робили, лише мінімальні покращення», – розповідає Аліна.

База «Подолянка» у Старій Ушиці, яку на сезон орендувала Аліна Олійник

Роботу хостела запустили на сезон – від червня до жовтня. Аліна почала рекламувати його через соцмережі, додала оголошення на OLX та інші майданчики. І туристи зацікавилися.

«Як результат, 20 дзвінків на день та заповнені номери на 100%. Успіх був такий, що навіть після закінчення сезону у хостелі були відвідувачі. У підсумку Аліна сплатила 20 тис. грн туристичного збору до бюджету громади. Для порівняння: туристичний збір усієї громади становив 40 тис. грн. Тобто одна підприємиця, яка працювала чесно і прозоро, сплатила 50% туристичного збору усієї Староушинської громади (у 2022 році турзбір становив 16 тис.)», – розповів представник Державного агентства розвитку туризму Ігор Чава.

Аліна пояснює успіх цього проекту детальним описом місця з фотографіями і поширення інформації про нього в інтернеті: «Нам було цікаво провести такий експеримент, чому туристів на Бакоті багато, а туристичного збору мало. І от ми вирішили на власному досвіді спробувати таке. І показати, що одна садиба може сплачувати вдвічі більше, ніж минулого року уся громада».

Пам’ять про затоплені села

Для відродження місцевої дністровської спадщини туристичні менеджери Староушицької громади спільно реалізували проект «Затоплена культура. Реабілітація українськими традиціями». У ньому розповідають про історію Бакоти та інших 30 затоплених сіл в долині Дністра, створили низку арт-об’єктів. До прикладу, створили мурал за мотивами творчості місцевого художника 1920-х Олександра Грена, який мав унікальний графічний стиль.

«Бакота асоціюється переважно з гарними краєвидами, а культурної складової тут немає. Проте раніше, до затоплення, Бакота було столицею дністровського Пониззя і взагалі великим портовим містом, там багато цікавого відбулось. Ми зробили інформаційну кампанію про культуру, історію цих сіл», – зазначає Аліна Олійник.

Нині красиві краєвиди Бакоти насправді є затопленими селами і трагедією цілих поколінь (фото Андрія Горба)

Автори проекту створили цифровий архів бакотських пісень, які ще пам’ятають місцеві жінки. Досі вони не були ніде записані і могли зникнути. Їх оцифрували, заархівували разом з текстами, щоб їх можна було послухати онлайн.

Також створено мапу культурних об’єктів регіону, пам’ятник затопленим селам, де кожна з кам’яних брил символізує окреме село. На цьому пам’ятнику є QR-код з інформацією про них. А 3D-тур дозволяє з дому оглянути Бакотський скельний монастир. Всі матеріали можна подивитися онлайн на сайті «Бакота. У пошуках затопленої спадщини».

«Більшість людей, які живуть в тих селах, в Гораївці та інших, це люди, які переселилися з самої Бакоти. Тоді у селі була лише одна вулиця, а зараз – три. Їх заселили мешканці затоплених сіл. Вони пам’ятають цю історію і дуже трагічно її згадують, зі сльозами на очах, тому що це їхня молодість, могили їхніх прадідів, які вони мали власноруч знищити і перенести. Вони не можуть цього забути», – пояснює Аліна.

Інтерактивний пам’ятник затопленим селам з інформацією на QR-коді

А ще Бакоту часто порівнюють з Кримом.

«Тут клімат на 5 градусів тепліший, ніж в інших регіонах України. Через це тут досить багато червонокнижних рослин, тварин, птахів, як в Криму, і природа дійсно в деяких місцях дуже нагадує півострів. Тим, хто встиг там побувати, дуже схожі деякі краєвиди. Кримчани теж так кажуть, вони у нас під час резиденції створювали тут свої роботи про півострів. Тобто є такий момент ностальгії», – каже Аліна Олійник.

«Розвивати менші місця набагато цікавіше»

На майбутнє Аліна планує розвивати туристичні проекти та «Бакота хаб», щоб села не занепадали і покращували свою економічну стабільність.

«Це, власне, одна з причин, для чого я приїхала, тому що я розумію, що в Харкові, Києві чи Львові я точно можу мати багато роботи. Але набагато цікавіше з соціальної точки зору розвивати місця менші там, де людям це дійсно потрібно, і там, де у них немає такої підтримки. І сама займаюся такою місією», – пояснює менеджерка.

Аліна Олійник (фото Андрія Горба)

Окрім розвитку туризму і культури, створення середовища, яке сприяє інтеграції, на Бакоті працюють з місцевою молоддю, щоб вона не виїжджала. Найближчим часом організатори «Бакота хабу» проведуть лекції з підприємництва для молоді.

«Я планую тут залишатися до тих пір, поки тут буде чим займатися, тому що роботи тут купа і вона цікава. У мене поки що немає бажання їхати кудись в інший регіон. Я кажу, що я – не вимушена переселенка, а по любові. Я тут, тому що мені це подобається», – каже Аліна Олійник.