Келії, що стали навчальними класами: історія бернардинського монастиря в Ярмолинцях
Маленьке селище Ярмолинці на Поділлі колись славилося своїми ярмарками. Вигідне розташування на роздоріжжі шляхів між Проскуровом та Камʼянцем-Подільським давало свої переваги. Нині звичайна двоповерхова будівля з коридорною системою приміщень у XVIII столітті була центром релігійного життя – монастирем отців бернардинів. Але коли Поділля окупувала Російська імперія, призначення цієї споруди радикально змінилося. Історію монастиря та що від нього залишилося автентичного, розповіли на сторінці Національного історико-архітектурного заповідника «Кам’янець».
У XVIII столітті тодішній власник Ярмолинців Павло Старжинський передав частину своїх земель ордену бернардинів. За його кошти у 1760–1769 роках збудували дерев’яний костел на честь святого Яна Непомука та святого Антонія Падуанського, а поруч – дерев’яний монастир.
У 1790 році вже новий власник Ярмолинців Ян Онуфрій Орловський ініціював будівництво кам’яного костелу та монастиря. Роботи продовжили навіть після його смерті. Близько 1805 року костел освятили. За задумом, він мав бути схожим на бернардинський костел у Варшаві – один з головних осередків ордену.
Сучасний вигляд колишнього монастиря (фото НІАЗ «Кам’янець»)
Втім, на 1824 рік повністю збудували лише східне крило келій монастиря, придатне для проживання. Південна та західна частини, які мали утворювати замкнений внутрішній монастирський двір, залишилися недобудованими.
Дах монастиря спочатку був ґонтовий, келії мали муровані склепіння, дубову підлогу, печі, французькі замки у дверях і мінімальний набір меблів, потрібних ченцям, – стіл, ліжко та стілець. На першому поверсі містилися чотири келії, кухня і спіжарня, на другому – ще п’ять кімнат для монахів. Під частиною будівлі були склепінчасті підвали з окремим входом ззовні.
Давні склепіння в інтерʼєрі колишнього монастиря (фото НІАЗ «Кам’янець»)
Монастирський комплекс був не лише духовним, а й господарським осередком. Навпроти келій звели мурований шпихлір із криницею, поруч – льох, пекарню та броварню, стайню.
Після польського повстання 1831 року доля монастиря різко змінилася. Костел перебудували на православну церкву Святої Трійці, а у 1832 році монастир офіційно закрили. Його планували використати як навчальний заклад для підготовки вчителів, однак за волею царя передали православній церкві.
Після наступного польського повстання 1861 року монастирські будівлі перейшли органам місцевого самоврядування. Знову обговорювали ідею облаштувати там навчальний заклад, однак її не реалізували – ймовірно, через брак фінансової підтримки з боку графа Олександра Орловського.
На літографії Наполеона Орди чи не востаннє зафіксований первісний вигляд костелу з іонічними пілястрами, образом Мадонни на аттику та шестигранною дзвіницею при мурі. Бо вже 1881 року костел повністю перебудували у неоросійському стилі. А через 16 років в колишніх монастирських приміщеннях відкрили школу грамоти для дівчат, згодом – церковно-парафіяльну школу.
Та найбільших втрат колишній релігійний комплекс зазнав у ХХ столітті. У 1930-х роках його частково перебудували і зменшили, а церкву взагалі знесли. У 1970-х тут розмістили райвійськкомат, пізніше – навчально-виробничий комбінат. З 2001 року будівлю передали професійному ліцею, а на першому поверсі західного крила нині працює історико-краєзнавчий музей.
Як повідомив молодший науковий співробітник НІАЗ «Кам’янець» Руслан Нагнибіда, до сьогодні від монастирського комплексу збереглася кам’яна двоповерхова Г-подібна будівля з підвалами. Цікавою деталлю є залишки карнизу у вигляді уробороса – змії, що кусає власний хвіст. Цей символ вічності та безкінечності ніби підсумовує долю споруди, яка змінювала функції, конфесії та держави, але залишилася в історії Ярмолинців.
Карниз у вигляді уробороса-змії (фото НІАЗ «Кам’янець»)
За інформацією польських краєзнавчих сайтів, ще у XVI ст. перші дідичі Ярмолинські збудували у містечку оборонний чотирикутний замок з бастіонами на кутах, вʼїзні ворота та вали були помітні поруч із поштовою станцією ще в XIX ст. А будівничий камʼяного монастиря Ян Онуфрій Орловський був також власником палацу в Маліївцях – нині це відомий і популярний туристичний обʼєкт.
Ми використовуємо