Знати свого ворога

Щоб перемогти у війні, потрібно володіти не тільки технологічною або кількісною перевагою над супротивником. Шлях до перемоги розпочинається із знань. Знань про свого ворога та об’єктивної оцінки самого себе. Така інформація не завжди оптимістична. Але без неї виграти війну фактично неможливо.

Той, хто здатний поставити себе на місце противника, зрозуміти його істинні мотиви, стратегію і плани, значно збільшує власні шанси на успіх. Тож спробуємо поставити себе на місце ворога, щоб зрозуміти, на що сподівається Москва, роблячи ставку на тривалу війну. І чи її сподівання можуть здійснитися.

Поточний момент

На початку п’ятнадцятого місяця повномасштабна російсько-українська війна перейшла у фазу тривалого протистояння з тенденцією до взаємного виснаження обох сторін. Агресору на початку вторгнення не вдалося досягти своїх масштабних цілей. Російський бліцкриг провалився ще в перші місяці великої війни. Окупанти були змушені залишити значну частину раніше загарбаних територій. Подальші контрнаступальні дії російських сил оперативного успіху не мали. Ціною великих втрат у живій силі та техніці ворог за багато місяців зумів захопити лише незначні території на Донбасі, але так і не вийшов на лінію кордону Донецької області.

З іншого боку, український контрнаступ, який мав місце восени, і привів до визволення частини Харківської і Херсонської областей, не набув подальшого розвитку узимку. Погані погодні умови та дефіцит наступального озброєння не дозволили ЗСУ продовжувати визволення українських територій. Протистояння на лінії фронту дедалі більше нагадує виснажливі кровопролитні бої Першої світової війни без виходу на оперативний простір.

Очевидно, що навесні-влітку українська армія спробує провести серію наступальних операцій, результат яких матиме помітний вплив на подальший перебіг війни. Наскільки успішними вони будуть, покаже час. Водночас ворог навіть зараз, можливо по інерції, не полишає спроб наступальних бойових дій на Донбасі, абсолютно не шкодуючи людських ресурсів. А також активно укріплює оборонні рубежі на інших захоплених територіях.

Сигнали, які надходять з Росії, свідчать, що Кремль зараз зацікавлений у заморожуванні війни, щоб зібратися зі силами і потім продовжувати агресію проти України з уже захоплених територій. Втім, стверджувати, що Росія повністю втратила потенціал для ведення тривалих бойових дій, не можна. У Кремлі однозначно побоюються наступу ЗСУ. Але сподіваються його стримати.

Зовнішньополітичний аспект

Роблячи ставку на тривалу війну, Москва керується такою логікою. Кремль усе ще переконаний, що час працює на нього. Тривала затяжна війна – це поле з багатьма невідомими подіями, які можуть відбуватися у світі. Агресор розраховує, що більшість із цих подій будуть вигідні саме для нього. На чому ґрунтується така логіка?

Україну в боротьбі з ворогом підтримує західний світ. Але Захід – це сукупність різних країн. І рівень підтримки у всіх різний. Як і уявлення про українську перемогу та майбутнє Росії. На жаль, навіть на п’ятнадцятому місяці війни багато політиків з Європи та Америки досі бояться рішучої перемоги України. Вони ніби й за нашу перемогу, але так, щоб це було не надто болісно для Росії. Хтось ще й досі плекає ілюзію про те, як зробити Росію частиною Заходу і використати її проти Китаю. Такий хаос і внутрішні протиріччя в думках західних політиків вигідні Кремлю. Путін сподівається, що зможе й надалі грати на цих страхах та ілюзіях, як він це робив раніше.

А ще у країнах вільного світу проводяться вибори. Що буде з підтримкою України з боку США, якщо у 2024 році президентом, наприклад, оберуть Дональда Трампа? Чи буде постачання зброї та боєприпасів для ЗСУ стабільним, а підтримка дефіциту українського бюджету сталою довгий час? Цього ніхто впевнено сказати не може.

Західні політики – не ідеальні. Є там і такі, які й зараз готові займатися умиротворенням агресора ціною втрати українських територій. І їх не так мало, як може здатися на перший погляд. На ці сили й сподівається Путін, роблячи ставку на довгу війну.

Інша тема – Китай. Росія розраховує, що Пекін на певному етапі війни може більш активно включитися на її боці. Обидві країни мають авторитарні режими, які ненавидять Захід. І мріють про новий світ, де живуть за правом сили. Ми не можемо знати точний рівень нинішньої співпраці КНР і РФ. А також як поведеться Пекін у випадку, якщо український контрнаступ буде вдалим і поставить Росію на межу геополітичної поразки. Чи не захочуть тоді китайські друзі Путіна простягнути руку підтримки агресору? Врятувати його від остаточного розгрому? Такий сценарій можливий.

Нарешті не варто забувати про світ, який перебуває за межами впливу західних демократій. Цей світ не надто розбирається в тому, хто агресор, а хто жертва. А там живе зараз більше половини всього населення планети. Росія сподівається, що завдяки країнам Азії, Африки і частково Латинської Америки зможе обходити чи нівелювати санкційний тиск. Арсенал західних санкцій не безмежний. У Кремлі вірять, що основні з них уже були впроваджені, а на нові ЄС та США наважуватимуться щоразу важче. Значить, можна досягти якоїсь точки рівноваги і врятувати російську економіку від повного краху.

Внутрішньополітичний аспект

Основна мета агресора на цей момент полягає в забезпеченні внутрішньої стабільності всередині Росії та деморалізації суспільних настроїв всередині України. Ні значні військові втрати, ні економічний тиск не змусили росіян протестувати проти влади. Хто знає російську історію, цьому не здивується. Жорстока загарбницька війна, навпаки, певною мірою консолідувала росіян навколо путінської диктатури. Така вже імперська російська натура – агресія проти інших країн.

Путін сподівається, що війна, яка триває, не завадить йому утримати владу. Навіть навпаки, зробить її ще міцнішою. Згуртує російське суспільство навколо вождя. Російські пропагандисти в цілому успішно працюють над згодовуванням населенню негативного образу Заходу і НАТО. Багато росіян справді вірять в те, що їм кажуть по телевізору. І впадають в екстаз від брязкання ядерною зброєю, бомбардувань українських міст та агресивного бичування «ворогів Росії». Навіть серійний великий потік партії гробів не вплинув на свідомість пересічного жителя РФ.

Натомість ворог, який схиляється до тривалої війни, розраховує на погіршення соціально-політичної ситуації всередині України. Ставка агресора на колапс української економіки і повний блекаут взимку не спрацювала. Та Кремль не здається. У Путіна розраховують, що можливі невдачі ЗСУ посилять тиск на українську владу і спричинять розчарування серед суспільства. Там досі вірять, що значна частина українців не проти миру за будь-яку ціну. Також останнім часом почастішали спроби використати поширені в Україні проблеми корупції і соціальної несправедливості для маніпулювання настроями суспільства.

У соціальних мережах дедалі частіше можна прочитати критичні висловлювання українців. І це вже не поодинокі випадки чи виключно справа ботів. Серед тем, які викликають значне невдоволення, є і тема мобілізації. Активно просувається теза, що «ця війна – війна простих українців, а еліти далі збагачуються». Інша поширена думка, яка лунає: чому не воюють судді, прокурори, митники, депутати, посадовці та олігархи.

Не бачити цього – це позиція страуса, який заховав голову в пісок. Очевидно, що влада мала б відстежувати такі настрої і звідки вони беруться. І чи не є вони наслідком, зокрема, справжніх проблем? А якщо проблеми є, то їх потрібно розв’язувати. Налагоджувати інформаційну політику. І не забувати: Москва має великий історичний досвід підступної гри на соціальних суперечностях.

Будь-які корупційні скандали в державі, будь-які факти незаконного збагачення чи зловживань у процесі мобілізації – це інструмент у руках нашого ворога. Війна – це привід для посилення боротьби з корупцією, а не виправдання її приховування чи толерування. Війна – це найкращий час для впровадження чесних і справедливих правил гри для всіх. Неефективна робота державних інститутів і правоохоронних органів лише віддаляє українську перемогу. А саме цього і прагне наш стратегічний ворог – Росія.

Сунь-Цзи писав: «Той, хто знає ворога й себе, ніколи не програє війни. Хто не знає ворога, але знає себе, інколи виграє, а інколи програє. Той, хто не знає ні себе, ні ворога, програє кожну баталію». Усі війни спочатку виграють попереднім розрахунком. І розрахунок стосується не лише військового аспекту. Знаючи, що дійсно задумав ворог, можна спробувати завадити його планам. Знаючи власний потенціал, можна уникнути помилкових рішень і посилити його. Незнання, як і ілюзія знань, не здатні привести до перемоги.