Strawberry Fields Forever

Днями Джону Леннону виповнилося б 70. Газета «Сегодня» помістила з цього приводу короткий текст, де серед іншого є таке речення: «по инициативе мэра-битломана появилась улица имени Джона Леннона во Львове». Насправді, усе було інакше. Про це я писав літом у своїй короткій статі для журналу «Країна» - а оскільки не всі читачі ZAXID.NET’у читають цей журнал, дозволю собі помістити тут скорочену і перероблену версію цього тексту.

Одного з липневих вікендів польська «Єдинка» провела кількагодинний репортаж про святкування «дня Бітлз» у Польщі. Поляки різного віку і з різних місцевостей дзвонили у студію і розказували спогади зі свого життя, пов'язані з Джоном, Полом, Джорджем і Рінґо.

Один із них запам’ятався особливо. Рік після смерті Джона Леннона (грудень 1981 р.) «Солідарність» зорґанізувала  в одному із варшавських костелів  службу за упокій його душі. Коли дійшла черга до проповіді, священик заспівав разом з паствою «Let it be” - благо що слова пісні про «матір Марію» і невідоме «світло», яке променює на нас усіх згори, звучать майже як з Євангелії. Після служби від костелу попрямувала процесія до вулиці, яка мала бути названа іменем Джона Леннона. Тоді з цих планів нічого не вийшло: кілька днів по тому у Польщі було введено воєнний стан, і «Солідарність» заборонено. Але як тільки впав комунізм 1989 р.,  така вулиця все ж з’явилася у Варшаві.

Мало хто знає, як майже тоді з’явилася така сама вулиця у Львові. У 1990 р. перший некомуністичний львівський уряд зайнявся перейменуванням вулиць. Спеціальний комітет істориків приймав пропозиції від публіки – і  ті, які мали сенс, з огляду на минуле міста, подавав далі на затвердження міській раді. Одна з пропозицій вийшла від студентів і викладачів Львівського університету: увіковічнити на карті Львова ім'я Джона Леннона.  Коли  міська рада утвердила цю назву, увечері того ж дня до одного з членів комітету, Івана Сварника, подзвонила відома українська дисидентка. Обурена, вона вимагала негайного з’ясування, хто і чому посмів назвати вулицю іменем «того брудного єврея» (насправді, вона вжила набагато брутальнішого виразу). Сварник на свій спосіб був легендарною особою: у 1970-х його викинули з університету за націоналістичну пропаганду». Але тоді, 1990-го, він дав стурбованій «жидомасонством» пані просту і гідну відповідь: для його покоління Леннон був символом боротьби за свободу. А тому Леннон має безпосереднє відношення до падіння комунізму.

Під рок-н-рол неможливо марширувати. Покійний Зеновій Красівський оповідав жартома, як КДБ схиляв його до сексотства, обіцяючи йому за це жінок і гроші. Комітет, однак, не знав, що понад усе він любив деруни. І якби кадебісти йому їх запропонували, він навряд чи встояв би. Подібно, наші критики звинувачують мене і моїх колеґ  у гнилому лібералізмі, а нашу критику культу Бандери приписують «жидо-масонству» чи «ґрантоїдству». Вони помиляються: наша байдужість до маршів – дарма комуністичних чи націоналістичних – сягає корінням до тої музики, яку ми слухали підлітками. Бо не можна не бути «бітломаном» і не мріяти про ті часи,  коли, як співав Леннон, не буде кордонів, і всі житимуть у вільному світі.

Через Україну пролягають різні цивілізаційні поділи. Один з них відділяє міста, де є вулиці Джона Ленона, від тих, де таких вулиць немає. Поки що він проходить по лінії, яка відділяє Львів від усієї України. У моїй ідеальній країні такого кордону не мало би бути взагалі. Зрештою, так могло би статися, якби позаминулого року харківським активістом вдалася їхня ініціатива перейменувати місцеву вулицю Леніна на Леннона. Але поки у Харкові є молоді люди, які цього добиваються,  маю надію, що мій ідеал не залишиться ідилією. And the world will live as one.