МИ ПАМ’ЯТАЄМО. Казимир Бартель

Колись давно прочитав про зустріч зі Сталіним колишнього польського прем’єр-міністра Казимира Бартеля. Вже тоді був вражений тим, що Бартель відхилив пропозицію "вождя" про співробітництво, залишився живим і повернувся до свого читання лекцій у Львівській політехніці.

Давно хотілося дати текст про видатного громадянина польського Львова Казимира Бартеля. Готуючи його, почав шукати джерела, але про цікаву для мене зустріч у Кремлі майже нічого не знайшов, хоча і складно повірити свідченням дружини Бартеля, що він 1941 року пустився в далеку подорож сумнівної приємності заради видання російського перекладу власної книги.

Серед кількох доступних матеріалів зупинився на змістовній статті у польській Вікіпедії, вільний переказ якої українською пропоную увазі читачів. Всі фотографії так само походять з тої ж Вікіпедії. Черговий раз коливався з написанням імені, але зупинився на українському варіанті Казимир, а не Казімєж, хоча це часами дратує наших польських друзів. Окремі положення статті дуже хотілося прокоментувати, але оскільки мої коментарі дратують уже українських читачів – обмежуся цією передмовою.

Дозволив собі опустити кілька фрагментів статті з описанням малоцікавих нашому читачу чвар, суперечок і конфліктів у польському міжвоєнному керівництві. Хоча під час роботи над матеріалом не залишало відчуття дежавю – настільки метушня і дріб’язкові бої в уряді і парламенті молодої польської держави нагадують наше прикре українське сьогодення. Теза Бартеля про депутатів, які живуть приспівуючи не за результатами праці, а виключно завдяки титулу народного слуги, наполегливо проситься на великий транспарант у зал засідань нашої Верховної Ради.

Зрозуміло, що у польській статті, присвяченій колишньому прем’єру, підкреслюються його заслуги перед державою, зокрема зусилля зі забезпечення прав національних меншин. Але ми пам’ятаємо основний зміст польської Санації і сьогодні знаємо зокрема, що принципова неспроможність численних урядів міжвоєнної Польщі вирішити принаймні найболючіші проблеми національних меншин була однією з причин майбутньої національної катастрофи. Українців у статті не згадано.

Втім, прорахунки поляків у 1919-1939 роках не є нашою темою, а непересічність постаті Казимира Бартеля не викликає сумнівів. Висока непідробна освіченість, інтелігентність, видатні організаторські здібності, яскравий талант політика, непохитні моральні принципи і тверді переконання створюють образ цілісної видатної особистості. А факт, що від перших і до останніх днів життя він залишався львів’янином, тільки підсилює наш інтерес до людини, про яку сьогодні ми знаємо рішучо замало.

Казимир Владислав Бартель (нар. 3 березня 1882 у Львові, загинув 26 липня 1941 у Львові) - польський політичний діяч, професор, математик (його робота була зосереджена в царині геометрії), ректор Львівської політехніки. Депутат сейму, перший прем'єр-міністр Польщі після травневого перевороту, прем'єр-міністр п'ять урядів Речі Посполитої, сенатор, у 1919-1920 - глава міністерства залізниць, заступник прем'єр-міністра і міністра у справах релігії і народної освіти в першому уряді Юзефа Пілсудського, масон. Після нападу Німеччини на Радянський Союз під час Другої світової війни і окупації Львова вермахтом відмовився співпрацювати з нацистами, через що був убитий ними.

Раннє життя і наукова кар'єра

Народився 13 березня 1882 в Львові. Спочатку він був учнем слюсаря. Лише в 16 років розпочав навчання в гімназії, яку закінчив заочно. Пізніше він вступив до Львівського політехнічного інституту на інженерне відділення. Він закінчив навчання з відзнакою 1907 року. Залишився в інституті асистентом з нарисної геометрії. Він був одним із перших в Австрії доктором технічних наук. У 1913 році став професором геометрії у Львівській політехніці.

Політична діяльність

У роки Першої світової війни був мобілізований в армію Австро-Угорщини. Повернувся до Львова 1918 року. У 1919 році він брав участь у польсько-українських боях як командувач залізничних військ і керівник оборони головного вокзалу Львова. Його успішні дії призвели до того, що після закінчення боїв та розблокування міста був призначений прем'єр-міністром Леопольдом Скульським на пост міністра залізниць. Обіймав цю посаду також в урядах Вінсента Вітоса і Владислава Грабського. У 1922 році обраний до Сейму і був депутатом до 1929 року. Спочатку вступив до партії PSL "Визволення", але був незадоволений радикалізацією цієї політичної сили. У березні 1925 року з'їзд PSL виступив за аграрну реформу без компенсації, після чого Бартель вийшов з партії і заснував разом з іншими Клуб Праці - Лейбористську партію. Ця організація скоро опинилася під впливом Пілсудського. Незадовго до травневого перевороту, який привів до влади Юзефа Пілсудського, Бартель одержав  від нього доручення готувати себе до посади  прем'єр-міністра. 

Казимир Бартель (праворуч) з Юзефом Пілсудським та Ігнаци Мосціцьким в Королівському замку у Варшаві після виборів другого президента в 1926 році

15 травня 1926 року Бартель був призначений на посаду прем'єр-міністра. Він заявив, що буде главою уряду тільки  до виборів нового президента.

Бартелю було тільки 44 роки, але він мав проблеми з нирками і хворів майже постійно. Хоча був людиною веселою і приємною. Навіть його парламентські противники визнавали, що в особистих стосунках його складно було не любити. Будучи прем'єр-міністром, він намагався надавати депутатам різні дрібні послуги і не бачив причин, щоби без рішучої потреби робити комусь прикрощі. Через короткий час багато депутатів підтримували прем'єр-міністра у численних випадках, в яких зазвичай цього не відбувалося. Тобто піддавалися його незвично примирливому стилю. Що зовсім не означало, що у Бартеля не було цілком конкретних поглядів. Коли він очолював уряд, то прийняв положення унікальне в польській політиці: що депутати і сенатори мають лише одне право – ухвалювати закони. Уряд має право і обов'язок втілювати цей закон, без втручання з боку парламенту.

Уряд Бартеля складався в основному з людей, не пов'язаних ні з якими політичними партіями (4 з них вже обіймали міністерські пости). Його називали центристським. Прем'єр-міністр виключив при створенні кабінету лідерів "правиці" і "лівиці". Сам Бартель зайняв пост міністра залізниць, а Пілсудський був міністром з військових питань. Такою системою передусім була обурена Польська соціалістична партія, яка підтримала переворот.

16 травня 1926 прем'єр Бартель виступив із заявою, в якій сформулював основні положення своєї політики. Він сказав, що кабінет прийшов до влади, відповідно до закону, без шкоди для конституційного порядку. Він також закликав до збереження миру, працьовитості й відданості батьківщині. Водночас обіцяв зняти з посад в політичному і громадському житті людей некомпетентних і корумпованих. У якості морального зразка Бартель вибрав особу Юзефа Пілсудського, який мав давати прем'єр-міністру керівні вказівки щодо скерування політичної лінії.

Саме Бартель запропонував Пілсудському кандидатуру Ігнаци Мосціцького, який також був професором Львівської політехніки, на пост глави держави. Уряд Бартеля був дуже активним, збираючись що два дні, а іноді кожен день. 

Пілсудський і Бартель 1926

Другий і третій уряди Бартеля

8 червня 1926 року - через три дні після пропозиції Бартеля про Мосціцького – було сформовано другий уряд цього політика. Того ж дня Пілсудський відправив листа голові кабінету, в якому виклав умови, за яких прийме рішення про повернення в уряд. Він запропонував відновити декрет про організацію вищих військових властей від 7 січня 1921 року (який давав можливість управління військовим відомствам без контролю з боку уряду і сейму). 9 червня 1926 Кабінет відновив декрет на своєму першому засіданні, водночас ухваливши резолюцію про розширення повноважень президента. Бартель зустрівся з представниками парламентських клубів, заявивши про свою відданість парламентаризму, але підкресливши, на його думку, більш важливе питання - економічний розвиток країни. На зустрічі з сенаторами наполягав на боротьбі з бюрократією, аполітичності армії та ліквідації Міністерства громадських робіт.

Прихильники Бартеля підкреслювали ефективність, з якою він залагоджував суперечки та керував державою. Хоча його супротивники бачили його як інструмент для зниження ролі парламенту ("бартльованє сейму"). Казимир Бартель був призначений прем'єр-міністром тоді, коли маршал Пілсудський робив спроби налагодити стосунки зі сеймом. Сам Бартель вважався представником ліберальних тенденції у санаційному таборі й прихильником співробітництва з Сеймом.

Уряди Бартеля сприяли помітному поліпшенню діяльності державної адміністрації. Це було головним чином заслугою прем'єр-міністра, який відзначався як вправний організатор. Він зумів створити ефективну систему управління в поєднанні з сеймом та посадовими особами нижчого порядку. 

Міністри попередніх урядів як правило були автономними керівниками міністерств, які дуже часто використовували їх в приватних інтересах членів своєї партії. Міністри Кабінету міністрів Бартеля мусили добре працювати і не дивитися на будь-які політичні зв’язки й прихильності. Чиновники прем'єр-міністра розглядали і затверджували бюджети кожного міністерства. Кожен міністр був відповідальний перед прем'єр-міністром за діяльність свого міністерства. Міністри не могли займатися політичною діяльністю. Перш ніж виголосити будь-яку промову в парламенті, вони були зобов’язані представити текст прем'єр-міністру для затвердження. Бартель зажадав від кожного міністра перед вступом на посаду дати заяву про відставку, яку давали йому підписати без зазначення дати. Прем'єр-міністр мав можливість у будь-який час вписати дату і "прийняти" прохання про відставку. Цікаво, що навіть Пілсудський дав йому такого листа. Бартель особисто готував порядок денний для кожного засідання уряду і не дозволяв порушити будь-яке питання  без попереднього узгодження.

Пілсудський був задоволений цією системою, яка надавала йому можливість піклуватися армією, знижуючи активність у питаннях суто політичних.

Бартель також намагався поліпшити становище польських євреїв. Його уряди розробили такі внесення змін до законодавства для усунення обмежень, утворених за часів царя, метою яких було переслідування цієї меншості. Кабінет Бартеля оголосив, що він проти Numerus clausus, а 1927 року прем'єр-міністр домігся прийняття закону про офіційне визнання єврейської громади. Крім того, він подбав, щоб не нав'язувати певні закони, які мали характер економічних санкцій щодо євреїв, наприклад, про закриття магазинів по неділях.

2 серпня 1926 парламент прийняв поправку до Конституції, що істотно посилювала роль президента – його розпорядження набували сили Закону і він міг розпустити обидві палати парламенту на прохання уряду. 20 вересня 1926 Християнські демократи оголосили вотум недовіри щодо двох міністрів в уряді Бартеля. Вони були звинувачені в проведенні політичних репресій в державній адміністрації. Бартель поїхав до Пілсудського, щоб дізнатися, що робити далі. І нарешті, пропозицію про винесення вотуму недовіри було ухвалено Сеймом, Бартель пішов у відставку, але Пілсудський рекомендував президентові призначити кабінет у тому ж складі. Проте черговий уряд Бартеля, протримався всього 4 дні.

Уряд Пілсудського

У Кабінеті Пілсудського Бартель був заступником прем'єр-міністра та міністра віросповідання і народної освіти. Маршал не звертав занадто багато уваги на поточну роботу свого уряду, приділяючи особливу увагу головним чином військовій і зовнішній політиці.  Переважно його заміняв  Казимир Бартель, який також виконував роль посередника між Пілсудським і спікером Сейму.

Після виборів у березні 1928 року Пілсудський вирішив висунути Казимира Бартеля на посаду спікера Сейму, але Сейм обрав спікером Ігнаци Дашинського з Польської соціалістичної партії. 

 Бартель (праворуч) і голова Сейму Ігнаци Дашинський,  1929 рік

Четвертий уряд Бартеля

З початком роботи нового парламенту прем'єр-міністр Юзеф Пілсудський подав у відставку, водночас вирішивши, що на його місці буде Казимир Бартель. Ця зміна була лише формальною – Бартель і так керував поточною роботи Ради міністрів, навіть якщо він не обіймав посаду начальника Канцелярії.

13 квітня 1929 уряд Бартеля пішов у відставку. Він був замінений Казимиром Світальським, але вже у листопаді парламент прийняв пропозицію осуду щодо Кабінету Світальського. Його наступником був знову Казимир Бартель.

П’ятий уряд Бартеля

29 грудня 1929 року Казимир Бартель став  прем'єр-міністром вп'яте. Приймав цю посаду з великими сумнівами, в основному через поганий стан здоров'я (хворі нирки). Він також втомився від суперечок з сеймом. 10 січня з'явився на засіданні палати, заявив про свою готовність співпрацювати з парламентом, сказавши: " Я прийшов з доброю волею". Спочатку Бартелю вдалося налагодити співпрацю з Сеймом, що дозволило прийняти бюджет. Пізніше, однак, відносини уряду з парламентом знову погіршились. 12 березня Бартель виступив в Сенаті з промовою, в який стверджував, що Сейм  не в змозі виконати завдання, які життя сучасної держави покладає на нього.  Бартель також сказав тоді, що депутат парламенту з людини, яка живе з своєї праці, часто перетворюється на людину, яка живе з посади, що тягне за собою далекі політичні наслідки.

15 березня 1930 Казимир Бартель пішов у відставку, яку прийняв президент. Незабаром після цього він склав повноваження депутата парламенту. 

П’ятий уряд К.Бартеля

Останні роки

Ставши пенсіонером у політичному житті, він повернувся в дослідницьку кар'єру до Львівської політехніки. У тому ж році був обраний її ректором. Він отримав звання доктора Honoris Causa, був обраний членом Польської академії наук, у 1930-1932 роках був президентом польського математичного товариства. За цей час він опублікував свої найбільш важливі праці, зокрема лекцій про перспективу у європейському малярстві. Це було перше подібне видання в світі.

У 1937 році він був призначений президентом-сенатором і виконував ці функції до початку війни. У вересні 1939 року у Львові під час оборони проти наступу німецьких військ, Казимир Бартель очолював громадянський комітет. Після окупації Львова Радянським Союзом йому було дозволено продовжувати свої лекції в Політехнічному. У 1940 році він з кількома іншими політиками та професорами побував у Москві, де йому було запропоновано політичну співпрацю. Пропозицію Бартель відхилив.

Ян Вайнштейн в одному з видань паризьких "Історичних Зошитів" описав зміст листа, спрямованого до німецького Міністерства закордонних справ, в якому Мюллер, заступник начальника поліції безпеки та служби безпеки (Райнгард Гайдріха), повідомляв, що Бартель на початку 1941 року мав переговори з радянськими керівниками про створення національного уряду, який разом з Радянським Союзом мав оголосити війну Райху. Тим часом Марія Бартель, дружина колишнього прем'єр-міністра, стверджувала, що чоловік говорив з росіянами виключно про видання своєї книги "Перспектива у живописі" російською мовою.

Крім того, в Лондоні прем'єр-міністр польського уряду у вигнанні генерал Владислав Сікорський хотів співпрацювати з Казимиром Бартелем. Він мав намір призначити його польським послом у Радянському Союзі, позитивно оцінюючи позицію Бартеля в 1939-1941 роках. Сікорський вважав його одним  з небагатьох людей з колишніх санаційних кіл, з ким можна було співпрацювати. Він не зміг, однак, знайти його в СРСР і послом призначили Станіслава Кота.  

Вілла на вул Гербуртів (Глінки) у Львові, в який до арешту нацистами жив проф. Казимир Бартель

В'язниця і смерть

Незабаром після німецької окупації Львова 30 червня 1941 року Бартель був заарештований (2 липня) і доставлений спочатку  у в'язницю гестапо на вул. Пелчинську. Там, як згадує Антоній Стефанович, що знаходився поруч, ставлення до Бартеля було досить добре. Зокрема колишній прем'єр-міністр міг отримувати і відсилати листи своїй дружини і одержувати обіди з дому. Тоді Бартеля не викликали на допити і не висували жодних звинувачень проти нього. Але 21 липня його перевели до тюрми на Лонцького, де почали ставитися до нього дуже жорстоко.

Називали його прислужником жидо-комуни, а один раз, як свідчить Стефанович, гестапівець наказав Бартелю чистити чоботи українцеві з гільфсгестапо, "щоб польський професор і міністр чистив чоботи українському конюхові". Бартель був психічно надломлений і не міг зрозуміти, в чому суть всієї трагедії.

Гітлерівці запропонували йому створити маріонетковий уряд окупованої Польщі. Бартель відмовився і, за особистою вказівкою Гіммлера, був розстріляний 26 липня 1941 року на світанку. Напевно, розстріляли його на Янівських Пісках, або на Вулецькій. Як випливає з одного свідчення, у ніч з 7 на 8 жовтня 1943 року зондеркоманда з євреїв за німецьким розпорядженням розкопала тіла убитих польських професорів у колективній могилі.

У суботу 9 жовтня 1943 року, як описують очевидці, тіла склали у штабель. Люди знайшли в одязі документи і виявили, що серед убитих були проф. Бартель і Островський. Складені в штабель тіла спалили. У наступні дні зондеркомандою попіл був просіяний і розсіяний по навколишніх полях.

У 1966 році у 25-ту річницю розстрілу львівських професорів у краківському костелі Франциска Ассізького  була відкрита меморіальна таблиця з іменами жертв нацизму. Поруч з нею також окремий напис на честь Казимира Бартеля.