17 років без права на захист

Майже сенсацією стали слова очільника МВС Юрія Луценка, який пообіцяв дозволити громадянам вільно придбати пістолети та револьвери, що стріляють гумовими кулями.

Який саме характер прийме глобальна системна криза, зараз навряд чи хтось візьметься спрогнозувати, але щораз більше людей готуються до поганих часів. Не випадково у пострадянському сегменті Інтернету набув популярності набір практичних порад „Смертельне танго: аргентинський досвід виживання", у якому автор, насамперед, радить добре озброїтися („Якщо у вас нема доброго набору зброї для виживання, купуйте його просто зараз, або коли дозволить бюджет. Будь-яка зброя, яку ви зможете дістати (газовий балончик, мачете, сокира, палиця з іржавим цвяхом), знадобиться. Однак головною оборонною зброєю для виживальника є ручна зброя (бажано пістолет, а не револьвер), яка  завжди з ним. Що б ви не обрали, весь час зберігайте близько 500, а ще краще 1000 якісних набоїв для вашої зброї. 100 набоїв не вистачить, якщо криза затягнеться надовго"). Зброя стоїть опісля клопотів про воду та їжу, але перед ліками. Спрогнозувати ріст злочинності у країні, яку охоплює безробіття, скорочення або невиплати зарплат та інші принади економічної депресії, не важко. От уже й рідна міліція почала агітувати громадян бути обережнішими, та, крім іншого, не ходити по одному в темну пору доби, а якщо напали злочинці - голосно кричати і запам'ятовувати їхні прикмети. Єдине, чого міліція аж ніяк не закликає - вчитися опиратись злочинцям. Щоправда, на початку року майже сенсацією стали слова очільника МВС Юрія Луценка, який пообіцяв дозволити  громадянам  вільно придбати  так звані спецзасоби несмертельної дії, тобто пістолети та револьвери, що стріляють гумовими кулями. Нібито вже готуються відповідні погодження з Мінюстом, а далі законопроект буде внесено у Верховну Раду для голосування. Втім ініціативи пана Луценка на посту головного міліціонера якось завжди закінчувалися пшиком, а про результативність роботи нинішньої Ради і мріяти не варто. Тож перед обличчям криміналітету пересічний громадянин України наразі залишається практично беззахисним.  Адже, на відміну від європейських країн, у нашій володіння громадянами бойовою зброєю досі заборонене. Є, звісно, винятки на кшталт мисливців, та навряд чи двостволка проти тварини стане добрим знаряддям для захисту від грабіжника чи ґвалтівника у темному провулку. Крім того, на щастя, не всі обивателі мають пристрасть до вбивства диких тварин задля розваги. От саме їм, до вбивства не схильним, у самозахисті відмовляють у першу чергу.

За  весь час існування парламентаризму у незалежній Україні Верховна Рада так і не прийняла наріжного каменя у стосунках населення та зброї - "Закону про зброю". Законопроекти неодноразово вносили на розгляд депутати різних політичних сил, проте законом жоден з них не став. Наразі весь процес обігу зброї в Україні регламентує спеціальна інструкція, затверджена наказом МВС №622 від 28.08.98 р. Згідно з цією інструкцією, пересічний громадянин України має право купувати: мисливську гладкоствольну зброю, мисливську нарізну або комбіновану зброю, газові пістолети та револьвери, пневматичну та холодну зброю. Деякі категорії громадян (зокрема журналісти) можуть також придбати "пристрої вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії", тобто пістолети, які стріляють "гумовими" кулями (насправді куля не чисто гумова). Власне цю категорію громадян і планує розширити своїми ініціативами Юрій Луценко. Отак у праві на володіння справжньою бойовою зброєю громадянину України відмовлено, а ті, хто відмовляють (і політики, і правоохоронці) аргументують це незрілістю нашого народу, його неспроможністю відповідати за свої вчинки тощо.

От тільки самі можновладці через щілини у законодавстві озброєні добре, хоча щодо їхньої адекватності можна мати великі сумніви. Чого вартують, наприклад, бійки у Верховній Раді на очах усього світу чи, навіть, "чоловічі розбірки" на засіданнях Кабміну?  (До речі, свого часу двічі голова ВР Литвин заявляв, що майже сорок  народних обранців ходять на засідання ВР із пістолетами). Виходить, дароване Конституцією України кожному громадянину "право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань" (ст. 27) надано далеко не кожному. Захищати себе чи своїх близьких держава дозволяє із суттєвими обмеженнями. Проти злочинця можна застосувати кулаки, сокиру, лопату чи підібрану каменюку, а також газовий пістолет (який при зустрічному вітрі може спрацювати проти його власника) чи "гумостріл" (який на кремезного чоловіка у міцній шкірянці  може й не подіяти). А от бойовий пістолет, "великий прирівнювач", що зрівнює шанси тренованого вуличного бійця та пересiчного маленького українця, останньому практично недоступний.

І в цій забороні українська держава цілком солідарна із нібито підданим прокляттю більшовицьким режимом. Адже саме у тоталітарних державах у громадянина передусім відбирають право на зброю. Наведу кілька найяскравіших  прикладів. У 1911 року в Туреччині прийняли закон про заборону зброї, і через рік почався сумновідомий вірменський геноцид. 1957 року продаж зброї забороняє влада Китаю, аби потім 20 років винищувати по мільйону ворогів народу щорічно. 1971 року зброю вилучають у населення Уганди (відразу ж убивають 300 тисяч християн),  1975-го - у Камбоджі (кількість убитих іде на мільйони). У царській Росії зброя була у вільному обігу. Але нова, більшовицька  влада (яка прийшла на багнетах обдуреної армії) такого лібералізму потерпіти не могла. "...Селищам, у яких ховається зброя..., оголошувати вирок про вилучення заручників і розстрілювати таких у випадку нездавання зброї. У випадку знайдення захованої зброї розстрілювати на місці без суду старшого працюючого в сім'ї..." - із постанови повноважної комісії ЦВК 1921 року, коментарі зайві. Під час НЕПу в СРСР ненадовго дозволено продаж зброї, але у вузькому колі товаришів Йосиф Сталін заявив: "Зброю заборонити. Всіх комісарів перестріляють!". Що за цим було - теж без коментарів.

Тож не дивно, що як тільки канув у небуття СРСР, мешканці  нових держав одержали право на бойову зброю. Першими повірили у нормальність своїх громадян Естонія, Латвія, Литва, а з ними невдовзі й Молдова. І, варто зауважити, хоча в цих республіках з острахом очікували протистояння з російськомовним населенням (яке теж одержало право на зброю), все обійшлося без війни. Лише в Україні обиватель змирився і не надто обурюється тим, що йому, законослухняному, й понині відмовляють у праві на зброю. Народ погоджується із тезою, що він до такої речі, як справжня зброя, ще не доріс - наче у моральній зрілості нам не наздогнати не те що поляків, а навіть молдаван. Та що там, навіть у Росії хоча б існує рух на захист прав громадян мати зброю, створено громадські організації на кшталт Російської стрілецької асоціації та спілки "Цивільна зброя", які борються за легалізацію зброї. Під їхнім впливом Державна Дума РФ готує закон, за яким передбачається надання права громадянам країни володіти короткоствольною вогнепальною зброєю (пістолетами та револьверами).

 До речі, людина, мало знайома з темою легалізацію зброї, розуміє її досить примітивно й у похмурих тонах. У свідомості вимальовуються магазини, де "кольти" й "макарови", "калашнікови" й кулемети продають так, як, наприклад, дрилі та сковорідки. На практиці таких магазинів немає ніде у цивілізованому світі, і в такому світі купити собі "ствол" без усяких документів та довідок неможливо. Насправді прибічники легалізації під такою розуміють право повнолітнього громадянина (у різних країнах віковий ценз різноманітний, зазвичай це 21 рік і вище; українські законопроекти пропонують установити його в 25 років), здорового психічно (що має підтверджувати відповідна експертиза), який не скоював раніше кримінальних злочинів, володіти та, що дуже важливо, носити при собі вогнепальну зброю, а також мати право ширше застосовувати її під час реальної небезпеки. Наразі ж законодавство у нас таке, що злочинець має куди більше привілеїв, аніж його жертва, яка, захищаючись, має над усе дбати, аби не перевищити меж самооборони.

Закордонні приклади, тим не менш, яскраво свідчать про прямий зв'язок між озброєністю населення та покращенням кримінальної ситуації. Зокрема в Німеччині, за даними німецької поліції, на руках у населення налічується 10 млн одиниць легальної і 20 млн нелегальної зброї. Попри таку озброєність сучасних німецьких бюргерів,  97,5% жертв насильницьких злочинів, зокрема 80% убитих, не є жертвами застосування вогнепальної зброї. І що більше німці озброюються, то менше у країні стає злочинів. Парадокс? Ні, якраз закономірність, яку підтверджує й інша статистика. Класичним прикладом країни, де зброя була легалізована завжди, є США. Що ж відбувається на Дикому Заході, уявлення про який у нашого обивателя створено під найсильнішим впливом Голівуду? От факти, надані ILA NRA (Інститут законодавства національної збройової асоціації): кількість власників зброї у країні - 65 млн, у яких на руках понад 200 млн одиниць вогнепальної зброї, включаючи 60-70 млн одиниць короткоствольної; при цьому свою зброю застосовували лише 11% власників.  І ще факти: щорічно у США при скоєні злочинів застосовується менше 0,2% легалізованої  зброї, тобто 99,8% усіх зареєстрованих пістолетів, гвинтівок та автоматів ніколи не застосовували у протизаконних діях. За останні 50 років загальна кількість зброї у руках американців збільшилася у півтора рази, і за цей самий час кількість нещасних випадків зі зброєю, що закінчилися смертю, скоротилася на 67% - завдяки кампаніям Національної збройової асоціації. І найцікавіше:  тільки в 1% випадків озброєної самооборони злочинець виявляється пораненим, а в 0,1% випадків - убитим. До того ж, третину американських злочинців поранили чи затримали їхні законослухняні, але озброєні співгромадяни. 

З іншого боку, телебачення щочастіше демонструє жахливі кадри, у яких розлючені підлітки та холоднокровні маніяки розстрілюють своїх співгромадян. На жаль, такі випадки дійсно трапляються. Але їх першопричина - не в озброєності народу, а в ступені агресивності того чи того суспільства.  Винна не зброя, а ті, хто провокує потенційно неврівноважених убивць, насамперед, телебачення із постійним смакуванням убивств. А також ті, хто через легковажність зробив можливим використання домашньої зброї підлітками (не зачинив у сейфі тощо). Зрештою, маніяки і психопати майже завжди вбивають своїх жертв ножами чи мотузками - адже ніхто не стане забороняти ножі та мотузки. У прибічників легалізації зброї з цього приводу є навіть невеселий маніфест-пародія "Чому варто заборонити кухонні ножі?". Серед "вагомих причин" є й такі: кухонними ножами здійснюють більше вбивств, аніж усіма іншими видами зброї разом узятими; ніхто не зберігає кухонних ножів у сейфі, відтак, вони доступні і п'яним, і психічно ненормальним членам сім'ї;  вільний продаж кухонних ножів робить їх найдоступнішою зброєю для потенційного злочинця. 

Якщо ж без жартів, то вперте небажання надати народові право на реальний самозахист вигідне насамперед злочинцям, а також правоохоронцям. І ті, й інші зацікавлені, аби люди жили у стані невпевненості у власній здатності захищатись. (Повторю, тут варто окремо розвити тему пріоритету того, хто захищається, перед злочинцем, адже наразі кримінальне переслідування за перевищення „необхідних меж оборони" захищає саме злочинця, а не його жертву).  Проте у суспільства, яке пережило страшний терор від держави, право на захист мусить колись стати пріоритетним.