17 вересня: pro et contra

Відверто кажучи, мені хотілося б почати не з 17 вересня 1939 року, а з другої половини 18 століття, коли Російська імперія вела війну з Оттоманською імперією за ту територію, яка нині є півднем України. Звичайно, ми можемо проклинати Катерину ІІ.

А також генерал-губернатора Новоросії Григорія Потьомкіна, і генерала Текелія, який зруйнував Запорізьку Січ; можна облаштовувати відповідні дійства навколо пам’ятника імператриці Катерині в Одесі – і це буде загалом цілком справедливо… Але давайте подумаємо про інше. Про зусилля тисяч і тисяч українців, і не тільки українців, які, власне, і колонізували цю саму територію задля майбутньої України у другій половині 18 століття. У великому часі історії до складу України зрештою ввійшли ті території, які, починаючи десь з 11 століття, належали слов'янським князівствам. І в цьому є певна абсолютна справедливість.

Те ж саме ми можемо говорити про вересень 1939 року. З одного боку - це грандіозна сталінська інтрига, союзна страшним агресіям ІІІ Рейху, і спрямована проти тогочасної Польщі, з іншого боку - Україна чи не вперше в своїй історії за останні століття стає цілісною територію. Як співається у нашому гімні - «від Сяну до Дону». І це має величезне значення для нас з вами.

Якщо уявити собі, що не було б вересня 1939 року, то можемо пригадати сюжети навколо острова Зміїного у зв'язку з територіальними претензіями сусідньої Румунії, пригадати ті чи інші сюжети довкола пам'ятного знака великому румунському поету Емінеску в Чернівцях... Я колись особисто побачив там певні політичні румунські знаки. Тобто, і сьогодні хтось не може змиритися з тим, що Чернівці українські, а не «столиця підрумунської Буковини».

17 вересня 1939 року відбулася подія надзвичайно важлива. Чому ми говоримо про інтриги Сталіна, а не говоримо про мільйони наших бійців, які зробили це у вересні 1939 року, на рівні інстинкту, на рівні віддаленого майбутнього? Зробили те, що потрібно для нашої національної історії. Ось так ми повинні дивитись на цю дату сьогодні.

Спочатку населення Галичини, Волині і Полісся поставилося до приходу Червоної Армії позитивно. Бо ці люди думали саме про цілісність України. Згодом Галичина за все це розплатилася. Але сьогодні ми маємо цілісну Україну, яка може бути основою для нашого подальшого історичного розгортання, ба, навіть майбутнього злету. Чесно кажучи, ми більше нічого не маємо.

Чи можемо ми мати територіальні претензії до наших сусідів? Ні, в жодному разі! Ця гра закінчилася! Виникла переконлива територіальна Україна. Звичайно, при бажанні і деяких фантазмах можна мати претензії до суміжних країн. Якби це була перша половина минулого століття, то можна було б всерйоз розпочинати цю тему.

Знаєте, колись ентузіасти української національної ідеї мріяли про те, що «Зелений клин» на Далекому Сході є ніби якимось анклавом політичної України. Так само - в стосунку до Кубані. На превеликий жаль, історія розправилася з цими так званими анклавами на повну силу. В сьогоднішній ситуації залишається лише одне - на відповідному рівні культурно патронувати ті чи інші анклави українців поза межами України. Претензій вже не може бути жодних. Нічого, крім скандалу, це уже не дасть. Так само це стосується претензій наших сусідів до України. Світ став за цей час іншим.

Ми можемо говорити, що Україна, в тому числі завдяки 17 вересню 1939 року, стала цілісною в етнографічно-географічному відношенні. В цьому позитив цієї дати.

А щодо непримиримості оцінки галичанами вересня 1939 року, то покоління, яке пройшло через неймовірну кількість принижень і брехні, має на це право. Потрібно спокійно ставитися до таких настроїв та оцінок в Західній Україні. Тому що колись вони закінчаться. А Львів остаточно зрозуміє, що він разом з Донецьком, Києвом, Одесою і Сімферополем творить єдину геополітичну цілісність - незалежну Україну.