АлкоЛьвів

«Картинка з натури». Центр Львова, вітрина міста – Оперний. Виходите з театру і на проспекті Свободи заходите в «Пінгвін». «Морозиво, кава, соки»… і море дешевої горілки.

На розлив... Сто грам – 3.60. Ще два кроки - і перед вами «Криниченька», де води, соки і пиво на розлив. Горілку приносять з собою. П'ють стоячи. На протилежному боці знову кафе - «Смак плюс», де є широкий вибір горілки на розлив, плюс, звичайно, їжа. Далі є стіна з «Княжим Келихом», де випивки в асортименті також не бракує. До чого це все?

Деколи складається враження, що під час дискусій про Львів (наш, мій, не мій, культурний, рустикальний, націоналістичний, радянський, релігійний, гуманітарний, історичний, Львів як міф, Львів, якого нікого не було) мова йде про якесь абстрактне місто. Ми забуваємо, що місто створюють люди. Сучасний Львів - це не тільки центр, спальні райони, це не тільки храми, палаци і пам'ятники. Це й місця, де «горілка на розлив». Якщо вони існують, значить це комусь вигідно. Але чому їх так багато?

Відповідь мають знати теперішні львів'яни. Ті, хто живе зараз, у 2008 році. Сучасні львів'яни, разом з іншими жителями України, забезпечують нам, українцям, світове лідерство щодо підліткового алкоголізму. Але це мертві цифри. Хочете образів? Хто з нас не бачив п'яних підлітків в самому центрі Львова, на проспекті Свободи під час святкування днів міста чи незалежності, нового року чи й Різдва? Гості міста не надто вражені виглядом школярів з пляшками пива в руках. Далі? Тролейбус, трамвай, маршрутка, будь-який вид громадського транспорту, в якому купа п'яних підлітків, що голосно горланять на весь салон.

В Україні офіційно зареєстровано близько одного мільйона алкоголіків. Особисто я вважаю, що їх раз в п'ять більше. 70% з цих людей не доживають до 35 років. Та мене інше непокоїть. Якщо я правильно рахую, то років через п'ять, якраз тоді, коли Львів прийматиме Євро-2012, ці алкоголіки, це спите покоління увійде в фазу активного життя. В цьому мало смішного і високого. Скоріше навпаки - калюжі крові, сліз і покалічених тіл, душ і архітектурних пам'ятників. Це не суперечка навколо європейськості, релігійності, мультикультурності, багатовекторності, фемінізму чи історичної спадщини. Алкоголізм - це зло, на якому заробляють фантастичні гроші. Як відомо з теорії, люди - це найбільш непрогнозована ланка в будь-якій системі, найбільш слабка. У Львові не тільки балкони падають, у Львові люди падають. Буквально, на асфальт.

Питання, чому сучасні львів'яни так багато п'ють (навіть неозброєним оком це нагадує епідемію) і будуть й далі пити, не академічне. Комісари Інтернету, які так полюбляють стрункий ряд прямих запитань і відповідей, будуть розчаровані. Тут, як із садочками та школами: більше запитань ніж відповідей.

Патріоти-націоналісти, які заявляють, що так пити нас навчила радянська влада і сусіди з півночі, будуть почасти праві.

Раніше, до приходу совітів, у Львові так не «квасили». Традиція «пити по-чорному» у нас прижилася в радянські часи. Імперія спивалась. Але сучасні юніори великого алкогольного братства народилися тоді, коли на Ратуші вже майорів український прапор. На кого тут «звалити» вину? На рекламу алкоголю, яка буквально лізе зі всіх щілин? Реклама частково винна, але специ кажуть, що вона впливає тільки на вибір марки алкоголю. Що пити, а не: пити - чи не пити... Купи «найкращу в Україні «Хортицю», бренд року «Медофф» чи найкращий вітчизняний товар «Цісарська» - «чотко» пояснює реклама. Професіонали й ті, що регулярно випивають, знають, що реклама діє до першого ковтка. А далі головний критерій - власний смак і розміри кишені.

Мають рацію й ті, хто заявляє: п'ють через те, що їм немає до чого прикласти руки і голову.

Була б робота, народ би так не закладав. Правда, вони не пояснюють, чому коли немає куди себе подіти, рука тягнеться до пляшки. Жив я колись в «робочих гуртожитках» з народом «село - терті пляцки», коли зранку молитва, а ввечері - п'янка. Гегемони приходили зі зміни і що їм було придумати, щоб не зійти з розуму? Насмажили пательню бульби і принесли літр спирту. Є забава. Парадокс, але на жодному плакаті, в жодному рекламному ролику не показують цих змучених і зламаних зеленим змієм людей. Хтось скаже, що у вигляді людині, яка лежить посередині тротуару, мало естетики... Але це правда життя, часто остання, фінальна частина знайомства з оковитою.

Ті, хто говорить, що немає закону і «німця би на вас», також праві.

Чому в Америці дітям заборонено купувати навіть пиво, в Англії можна купувати, але не можна пити, а в нас - «любе». У часи мого дитинства діти, які публічно п'ють чи курять, було явищем з передачі «очевидно, але неймовірно». Звичайно, були винятки, була дитяча кімната міліції, були цигани, але це були випадки, а не тенденція. Цікаво, а хто продав 12-річним дітям пиво? Дорослі. Вони, мабуть, думають, що їхнім дітям ніхто не продасть спиртне. Додайте до цього той факт, що продавці, як правило, жінки. Вони, мабуть, також думають, що то не їхні діти будуть «поганими», їхні не такі, не по цих вулицях ходять. А хто навчив їх говорити матом? Напевно марсіяни або американські волонтери з корпусу миру. Як правило, в дитячому садочку таких слів ще не вживають. А хто дав дозвіл поставити будку, де продають пиво і куриво, напроти школи? Так, щоб на шкільній перерві можна було сходити і купити. Напевно, якийсь шестикласник, чи може москаль?

Парадокс, але ми не можемо обійтися без алкоголю.

Так, спроба його заборони в Америці, так звана ера сухого закону 1919-1933 років, з тріском провалившись, вивела на авансцену мафію, дала поштовх контрабанді, перетворила алкоголізм на модну і престижну хворобу. Часи горбачовського сухого закону 1985 року не менш трагічні. Це і введення в реєстр статистики 400 тисяч смертей на рік, і пафосне вирубування виноградників, закриття пивоварень, показові суди, і, найгірше, - неймовірний ріст народної творчості у царині створення алкозамінників. Результат - лавина смертельних випадків через вживання неякісного алкоголю. В шлунках небіжчиків знаходили все - від пасти до отрути проти тарганів. Цукор, як основа самогону, миттєво зникав з прилавків.

Є ще й інші традиції. Три головні світові релігії використовують вино у своїх відправах.

Хто з українців може уявити собі процедуру народження, хрестин, одруження і, очевидно, смерті без шампанського, горілки, вина, пива, в крайньому випадку - самогону. А такі тривіальні речі, як захист диплому, дисертації, отримання атестату... Про традиційний хабар у вигляді пляшки коньяку чи вина якомусь задрипаному чиновнику навіть мова не йде. Одним словом, ми пили, п'ємо і будемо пити, і не тільки на халяву, а й за великі гроші. Чому? Бо нам погано, бо нам добре, бо нам весело, бо нам сумно... Як кажуть, коли хочеш випити, то причина завжди знайдеться.

Проблема, зауважу, не лише в тому, що львів'яни, як і більшість українців, спиваються (30% чоловіків у віці 20-35 є «живими небіжчиками»), а й як з цим боротись.

Не знаю, чи буду оригінальним, але низка заходів, з яких варто розпочати, дуже проста. Передусім, ввести кримінальну відповідальність за продаж алкоголю дітям. Відновити витверезники і ЛТП (лікувально-трудовий профілакторій у Львові був на Артема, 18). Потрібно підняти ціни на алкоголь. Обмежити рекламу. Про зайнятість населення, тобто безробіття, та морально-етичні речі вже не говорю. Магазини, кнайпи, забігайлівки і п'яниці самі не зникнуть. Алкобізнес занадто прибутковий, щоб сам по собі раптом скинув оберти.

У мене росте син, і я розумію, що на завтра відкладати вирішення цієї проблеми не можна. Якщо стояти на місці, то скоро ні історичного, ні індустріального, навіть рустикального Львова не буде.

Фото з сайту www.newsland.ru