Арабські революції та український контекст

Географічна і соціокультурна відстань, яка пролягає між Україною та арабським світом, зовсім не означає, що в неї немає шансів підхопити закордонний революційний вірус. Звісно, українські реалії накладуть свій відбиток на гостру форму політичної хвороби.

Революційні події в низці країн арабського світу та їх можливі наслідки ще потребують прискіпливого дослідження експертів. Однак очевидним є те, що ми переживаємо епоху серйозних геополітичних та соціально-економічних катаклізмів, які можуть серйозно вплинути на подальший розвиток цивілізації.

Хід історії ХХІ ст. значно прискорився. Стабільні десятиліттями суспільні організми та системи державної влади продемонстрували здатність до падіння за кілька днів чи тижнів. Світова економіка, а з нею і глобальна політика, повною мірою відчувають на собі шквальні вітри соціальних потрясінь. Світ стрімко змінюється, а ті, хто намагається зберегти статус-кво і ігнорувати цей факт, стають їх жертвами. Дотепер остаточно невідомо, до чого призведуть такі трансформації у глобальному вимірі. Проте, схоже, що наявна досі геополітична модель вичерпує себе та не відповідає реаліям часу.

Причини арабських революцій

Більшість аналітиків сходяться на думці, що причиною арабських революцій стала суміш із політичних та економічних чинників, які в сумі привели до масштабних громадянських заворушень в країнах Північної Африки та Близького Сходу.

Для всіх країн, які зазнали бунтівного удару народних мас, існує один об’єднавчий момент: довготривале панування авторитарних (і тоталітарних) режимів. За формою правління це можуть бути і абсолютні монархії, і республіки, в яких владу узурпували певні політичні групи. Серед них є країни з відносно високим рівнем економічного добробуту (видобувають енергоносії). А є і ті, де спостерігається досить низький рівень життя, якщо виходити з даних ВВП на душу населення. Але і в тому, і в іншому випадку керівники держав довгий час перебували при владі і готувались до передачі її у спадок. Хосні Мубарак, Муаммар Каддафі, Бен Алі та інші правителі арабських країн десятиліттями керували своїми громадянами. Світ і суспільство довкола них змінювалися, але вони вирішили, що їх це не стосується.

Панівні режими в країнах арабського світу давно морально застаріли і не відповідають викликам сучасності. Навіть потік нафтодоларів нездатний ефективно вирішити наявні соціальні проблеми, оскільки він осідає в кишенях корумпованої влади. Соціальні ліфти, які дозволяють здібнішим, ініціативнішим та інтелектуальнішим представникам суспільства рухатись на вершину, виявились закритими в умовах авторитаризму. Відсутність політичних свобод не дозволяла змінити такої ситуації шляхом виборів та мирного приходу до влади рішучих реформаторів. Водночас, поява Інтернету відкрила для багатьох можливість ознайомитись із здобутками вільних країн, де влада відповідальна перед народом. Також всесвітня глобальна мережа дозволила налагодити обмін інформацією та встановити контакти між носіями соціального невдоволення. У багатьох освічених верств, особливо арабської молоді, викликало обурення те, що невелика частина населення - влада та наближені до неї особи, члени їх сімей - сконцентрувала в себе величезні багатства. Натомість значна частина громадян нездатна себе забезпечити навіть продуктами харчування. Нові знання стали спочатку детонатором змін у свідомості, а потім - рушієм суспільних виступів.

Багато дослідників вказують на рушійну роль молоді, яка стала основою революційних подій в ряді арабських країн. Наприклад, якщо в Україні до молоді належить 14% населення, то в Тунісі – 22%, в Єгипті – 33%. І серед цих молодих людей приблизно третина є безробітними.

Крім того, у всіх країнах, де відбулись та відбуваються соціальні заворушення, останні роки характеризувались серйозним подорожчанням продуктів. Так, в Єгипті ціни на продукти харчування за рік зросли на 17%. А за весь період від початку глобальної економічної кризи зростання перевищило 50%.

Деякі аналітики шукають в подіях, якими охоплений арабський світ, руку Америки та Заходу. Однак нервова і поспішна реакція керівництва США показує, що революції заскочили їх зненацька. Демократичній Америці певною мірою були вигідні авторитарні режими в арабських країнах, які тим не менше були лояльними до Вашингтону. Їх крах несе в собі ризики приходу до влади ворожих Заходу ісламістів. Соціальні бунти вже спровокували ріст цін на нафту на 15 – 20%. Для ослабленої американської економіки подальше подорожчання енергоносіїв загрожує стагнацією економіки.

Наслідки арабських революцій

Достовірно прорахувати всі можливі наслідки подій, які відбулись і відбуваються в арабському світі, є нелегкою справою. Більш очевидно вони вимальовуються для держав, які опинилися в епіцентрі соціальних потрясінь. Для них існує два варіанти розвитку подій. У першому випадку рушійні сили революції поступово вичерпають себе, і в країнах знову встановиться авторитарний чи напівавторитарний режим з політичною монополією однієї партії чи військових. За іншим сценарієм, сили революції виявляться більш потужними за намагання старої контреліти відродити дореволюційні порядки. В останньому випадку в державах арабського світу може сформуватись відносно вільна політична система та відбудуться реформи в соціально-економічній структурі.

Особливі ризики для світу приховує громадянське протистояння в країнах, які є серйозними гравцями на ринку нафти і газу. Сучасна економіка надзвичайно залежна від енергоносіїв. А розхитана під ударами світової економічної кризи глобальна господарська система дуже чутлива до будь-яких коливань на цьому ринку.

Короткострокові наслідки подій в арабському світі відчуваються вже зараз. Через громадянську війну у Лівії та побоювання, що народні бунти  перекинуться на інші нафтодобувні країни, спостерігається прискорене зростання вартості «чорного золота». Вже тепер у Лондоні нафта марки Brent коштує майже 115 доларів за барель. Ціни на основний енергоносій з великою ймовірністю можуть зростати надалі, особливо якщо нестабільність перекинеться на країни Перської затоки. Такий розвиток подій вигідний Росії. Проте в довгостроковій перспективі світова економіка отримує непогані шанси назавжди покінчити з нафтовою залежністю. Справа в тому, що ціна нафти, яка перевищує 80 доларів, стимулює активні дослідження та інвестиції у сферу нетрадиційної енергетики. Що вища вартість «чорного золота», то швидше і наполегливіше уряди та компанії шукатимуть шляхи звільнення від вуглеводнів. Вже зараз відбувається активна розробка покладів сланцевого газу. Великі інвестиції спрямовують в ринок електромобілів. Якщо раніше відносно дешева нафта робила надто затратними фінансові вливання в інші джерела енергії, то тепер вони стали цілком виправданими та рентабельними.

Прямим наслідком революційних виступів стануть потоки біженців і нелегальних мігрантів в країни ЄС, що завдасть нового удару по ідеях мультикультурного суспільства. Крім того, це загострить економічну ситуацію в Європі, де вже зараз спостерігається зростання соціального невдоволення (останні мітинги в Португалії, Греції, Хорватії). Ситуація може ускладнитись можливим розпадом окремих держав арабського світу та громадянськими війнами. Зовнішнє втручання у подібні процеси викличе новий виток міжнародної напруги.

Вірус громадянської непокори загрожує перекинутись на інші країни світу. Мова йде не лише про регіони, де панує іслам, а й про території за їх межами. Окремі ознаки цього виявляються у державах Африки на південь від Сахари. Певні ризики існують навіть для авторитарних режимів Китаю та Росії. Несприйняття непрозорих авторитарних і корумпованих політичних еліт, великих соціальних антагонізмів в суспільстві наростатиме паралельно з поширенням засобів комунікації та інформації. Усвідомлення того, що великі соціальні проблеми є передусім наслідком внутрішніх проблем панівних політичних режимів, несе загрозу їх краху. Відсутність таких знань гарантує корумпованим системам та авторитарним псевдоелітам стабільне і заможне існування.

Український контекст

Географічна та соціокультурна відстань, яка пролягає між Україною та арабським світом, зовсім не означає, що в неї немає шансів підхопити закордонний революційний вірус. Звісно, українські реалії накладуть свій відбиток на гостру форму політичної хвороби. Але стверджувати, що будь-яка країна, а тим більше наша, застрахована від подібних соціальних потрясінь, означає виявити надмірну самовпевненість.

Насправді Україну пов’язує чимало спільного з країнами, громадяни яких наважились на соціальний протест. Мова йде про цілу сукупність політичних, громадянських та економічних чинників, які є вибухонебезпечною сумішшю в умовах інформаційного та мобільного ХХІ ст. Країни, які на собі відчули потужність акцій суспільного протесту, за низкою індикаторів політичного та економічного характеру схожі на Україну. І питання полягає лише в тому, чи спрацюють ці критичні показники стану суспільства в українських умовах.

Так, ВВП на душу населення в Україні 2010 року за оцінкою МВФ склав 6665 доларів. В Єгипті цей показник становив 6367 доларів, в Тунісі – 9488, а в Лівії – 14878 доларів. Наша держава поступається арабським країнам за середньою тривалістю життя: 68 років проти 72 в Тунісі та Єгипті і майже 76 років у Лівії.

У рейтингу рівня життя, оприлюдненому журналом International Living, куди входять стан економіки, екології, комфортність умов проживання, якість охорони здоров’я, освіти, прав і свобод, вільного підприємництва, Україна посіла 62 місце. Для порівняння, країни, в яких відбулись революції, отримали ненабагато нижчі оцінки: 68 місце в Тунісу і 88 в Єгипту.

Трохи кращі позиції України на тлі арабських колег у рейтингу свобод, опублікованому організацією Freedom House, «Свобода у світі». Але в період правління Віктора Януковича наша держава перейшла із розряду «вільних» у категорію «частково вільних». Що ж стосується держав, де мали місце соціальні повстання, то вони належать до «невільних» країн.

За даними організації «Репортери без кордонів», минулого року в Україні помітне було різке падіння свободи преси. Від часу перебування при владі Партії регіонів та її союзників держава втратила 42 позиції і опустилась на 131 місце. Ми змогли обігнати за цим показником навіть Єгипет, який посідає 127 місце. В Тунісі до революції ситуація зі свободою преси була ще гіршою: 164 місце.

Непогані темпи наша держава демонструє у сфері згортання демократії. Якщо вірити журналу Economist, 2010 року Україна посіла 67 місце у світі, впавши зразу на 14 позицій. Такий регрес у демократичних свободах є найбільшим серед країн Європи та сьомим у світі. Щоправда, до Єгипту і Тунісу Україні ще далеко. Арабські країни займають 138 та 144 місця відповідно. Але якщо динаміка збережеться, то в найближчі роки є непогані  шанси наздогнати автократичні режими Північної Африки.

Справи у сфері економічних свобод та боротьби з корупцією в Україні також дуже нагадують арабські реалії. За даними фонду Heritage Foundation та газети «The Wall Street Journal», рівень економічної свободи в Україні катастрофічно низький. За цим індикатором наша держава 164 у світі із 179, тоді як у Єгипту позиції кращі – 96 місце. Погано в Україні і з простотою ведення бізнесу. Доклад Всесвітнього банку говорить, що наша країна займає аж 145 місце в рейтингу. Для порівняння, у Єгипті та Тунісі ці показники суттєво кращі: 94 та 55 позиції. А Бахрейн взагалі може похвалитись 28 місцем.

Аналогічно невеселі справи в Україні з індексом сприйняття корупції. За оцінкою недержавної організації Transparency International, ми займаємо 134 позицію серед 178 держав світу. У Єгипті ситуація трохи краща – 98 місце. А в Тунісу взагалі – 59. І тим не менше, це не врятувало арабські країни від соціального вибуху.

Нещодавно в газеті «The Wall Street Journal» було опубліковане дослідження, присвячене можливості спалахів соціального невдоволення у різних країнах світу. Перше місце в списку посіла Кенія, індекс протестних настроїв в якій прирівняли до 100. Росія отримала 40 місце та 58 балів. А ось Україна посіла 22 позицію з 68,2 балами. Це означає, що небезпека соціальних потрясінь у державі є досить високою.

Якщо вірити даним опитування компанії Reseach & Branding Group, 40% українців допускають можливість проведення акцій, схожих на єгипетські, а 48% вважають, що вони неможливі. Інше дослідження від центру Разумкова показало, що 66% українців сьогодні вже готові до акцій протесту, причому третина з них допускає свою участь в незаконних виступах проти влади.

Соціальні виступи, аналогічні тим, що відбуваються в арабському світі, можуть спалахнути і в Україні. Тим більше, що влада взяла курс на прискорене наближення держави до передреволюційних стандартів. За економічними параметрами, які можуть свідчити про високу загрозу соціального вибуху, ми вже наздогнали і перегнали арабський світ. У нас для цього є все необхідне: тотальна корупція, непрозора економічна політика та панування олігархічних кланів на тлі великої соціальної нерівності. Політичні індикатори (свобода слова, рівень демократії), завдяки зусиллям нинішньої влади, також поступово наближаються до небезпечних цифр, за якими відкривається революційна перспектива. Тоді як загальносвітова тенденція в епоху інформаційного суспільства полягає у максимальній відкритості та прозорості державного управління й контролю громадян, нас наполегливо ведуть в авторитарне минуле. Туди, де народжуються революції.