«Авторитарні режими беруть під контроль соціальні медіа, інструменталізуючи їхні можливості»
IQ

«Авторитарні режими беруть під контроль соціальні медіа, інструменталізуючи їхні можливості»

Інтерв’ю з філософом і журналістом Олександром Морозовим

Володимир Молодій, 24 лютого 732 1
фото rtvi

Олександр Морозов – російський політичний філософ і журналіст. З 2011-го по 2014 рік працював шеф-редактором «Русского журнала». Останні шість років живе в Європі, зараз є співдиректором празького Центру російських досліджень Бориса Нємцова, який досліджує російське суспільство. Розмова з паном Олександром про те, чому російські ЗМІ є безнадійними, чому перспективи соціальних медіа в тій країні не світлі і чим для кремлівської пропаганди Україна схожа з Німеччиною.

Війна програє пенсійній реформі

У Росії був момент у 2014-2015 роках, коли військова істерія і залякування суспільства у тамтешніх медіа були дуже помітними. Усе це щораз більше виглядало на пряме залякування російськими ЗМІ власного населення. Але зараз, і це відзначає багато соціологів, у російської медіа-аудиторії виробилася звичка до такого нагнітання. Відбулося те, що називають рутинізацією. Бо коли вперше чуєш про небезпеку ядерного конфлікту – це страшно. Але якщо про це говорять з телевізора кожного дня, мовляв, ми ось-ось вступимо в «останню криваву сутичку» із Заходом, то починаєш потрохи звикати до цього, оскільки нічого не відбувається. І останні соціологічні дослідження показали, що вже два роки увага росіян знову більше спрямована на внутрішні проблеми. Населення, наприклад, дуже болісно сприйняло пенсійну реформу. І люди все більше обговорюють те, що називають проявом соціальної несправедливості, розрив між дуже багатими і дуже бідними.

У 2014 році Путіну вдалося коштом цієї військової істерії відвернути населення від очевидних розбіжностей у внутрішній політиці. Але ці розбіжності дедалі більше загострюються. Ще десять років тому люди дивилися на яхти чи палаци російських багатіїв як на щось виняткове. Але вже до 2010-го, а тим паче до 2015 року, всі побачили, що російський олігархат є системним явищем. Тому це вийшло на передній план у суспільній свідомості. Однак росіяни до всього звикають, тому невідомо, чим це завершиться.

Демократія в Росії неможлива

Є думка, що надалі Путін вже не зможе знайти такої страшної для населення історії чи створити таку масштабну загрозу, щоб знову відвернути населення від внутрішніх проблем. Все ж таки, він не може розпочати нову світову війну, адже її контури поки взагалі не помітні. Маю на увазі, що Путіну добряче не пощастило з Трампом, адже той явно ухиляється від «останньої кривавої сутички». У Трампа свої справи. Відтак російсько-американські відносили набули відверто анекдотичного характеру. На відміну від раніших періодів, коли в них був смисл загрози, зараз у цьому радше анекдоти.

Хочеться сподіватися, що хоча б наступне покоління правителів Росії виявиться миролюбним, менш жадібним і не захоче гратися у це загострення. Хоч я не говорю про демократію. Бо хоч це, можливо, і дуже песимістично, але демократія чи лібералізм в Росії неможливий. Проте головне, щоб не було цієї невмотивованої агресії, якихось абсурдних територіальних претензій і політики, побудованої на страху.

Є така ілюзія, що російське телебачення можна перемкнути, як телевізор, і вони змінять ситуацію в країні. Але ніхто не знає, як це телебачення перемкнути і де ті люди, які можуть це зробити. На сьогодні весь російський журналістський корпус, якщо взяти тих 20 тисяч журналістів, які працюють у федеральних медіа, уже давно інтегрований у цю систему. Вони не просто виконують політичні замовлення за гроші. Вони вже почали відповідно думати, перейнявшись тією патологічною концепцією патріотизму, яку розвиває Кремль. І багато з тих журналістів і далі так мислитимуть. І ще одна обставина: аби перемкнути кнопку, потрібна політична більшість. А наразі це тільки фантазія, бо не видно навіть контурів такої ситуації, за якої ця адекватна більшість могла б в Росії з'явитися.

Російські соціальні медіа – це коротка, але сильна і глибока руйнівна емоція

П'ятнадцять років тому медіа-теоретики говорили, що соціальні медіа – це певна форма демократії. І, мовляв, надалі ці соцмедіа сприятимуть розвитку демократії і лібералізму. А минуло п'ятнадцять років і ми бачимо, що авторитарні режими беруть під контроль соціальні медіа і швидко інструменталізують їхні можливості. Фабрики ботів – це своєрідний феномен такого контролю. При тім у російських соціальних медіа зараз дуже велика частина простору зайнята моторошними й агресивними, ультрапатріотичними спільнотами. І кількість їхніх підписників значно перевищує кількість підписників ліберальних чи культурних спільнот. Ця проблема складна і не вирішиться просто, адже соціальні мережі працюють з емоцією – короткою, але дуже сильною і руйнівною. Ця емоція швидко охоплює і глибоко проникає. Відтак соціальні мережі в цьому напрямку дуже небезпечні. Політика заплутування, що правди не існує, натомість є альтернативною думкою. І вона особливо надається до впровадження в соціальні медіа. Розв’язання проблеми, звісно, не в законодавчих обмеженнях, а радше у розвитку і підсиленні здорових, локальних спільнот, які стоять на консервативних позиціях: моє життя, життя моєї сім'ї, життя моєї території, добробут, здорове ставлення до історії. І водночас потрібно відмовляти собі у підживленні якихось глобальних претензій. Бо головна проблема, що Кремль втягнув росіян у якісь глобальні претензії до світу. І вся машина Кремля працює так, аби всіх засмоктати в цю глобальну претензію, мовляв, ми щось втратили і хочемо це повернути.

Інтелектуальна корупція у ЗМІ

Очевидно, що ті журналісти, котрі працюють в медіа, які в Росії називають ліберальними, є людьми щирими. Часто це люди, які серйозно ризикують. Особливо ті, які працюють у редакціях правозахисних сайтів. При тім, безсумнівно, сам Кремль випрацював таку позицію, при якій він залишає гетто для цих ліберальних медіа. Він весь час потроху тисне на них. А ці медіа змушені притискати вуха і, як вони вважають, торгуватися з Кремлем: от ми візьмемо в ефір не дуже приємного спікера, але зате отримаємо можливість відстоювати якісь наші інтереси. Найгірше, що це така інтелектуальна корупція. Тому я гадаю, що це хороші, чесні журналісти, але вони втягнуті у щось геть погане.

У російських регіонах немає вільних медіа

Проблема не тільки в тому, що Кремль виділяє впродовж десяти років дуже великі кошти на пропаганду. Так, на RT виділяють величезні суми, плюс гроші були виділені на розвиток «ТАСС» і, відповідно, іноземних редакцій при «ТАСС» – так званий «Спутник». І Кремль намагався, зрештою, й намагається далі, у пострадянських країнах підтримувати свої інформаційні ресурси, фінансуючи їх. Особливо у країнах Балтії. Знаємо, що до 2014 року на південному сході України також були такі інтернет-ресурси. Чи відповідні сайти в Криму. Але картина значно складніша, бо попри те, що це гроші, які прямо виділяють на пропаганду, у руках Путіна зараз є всі державні медіа, які є в Росії. Якщо ми увімкнемо будь-який федеральний канал, чи перші з п'ять таких каналів, то побачимо там те саме, що і на RT. Крім того, за останні десять років путіністи трансформували для своїх вигод і регіональні медіа. Практично всі медіа в російських регіонах втратили свою свободу. Вони всі залежні від губернаторської повістки. Відповідно, там уже не залишилося самостійних журналістів, які можуть критично мислити. Ну, можливо, одне медіа на регіон, яке здатне на таку-сяку сміливість, не більше. Тому найбільша проблема в тому, що в руках Кремля зараз абсолютно всі ЗМІ, і це справді гігантська машина.

Чебурашка і Штірліц як закваска «руского міра»

Що стосується протидії російській пропаганді в Європі, то там цю тему активно обговорюють ще з 2014 року. Спеціально створено і стратегічний комітет при Єврокомісії, який обговорює проблему кремлівської дезінформації й інформаційних отруйних домішок. Про це видають дуже багато наукових доповідей, і треба сказати, досить успішно. Бо відразу фіксують усі спроби токсичного інформаційного проникнення Кремля. Національні влади і національні розвідки, коли це бачать, одразу повідомляють публічно, публікуючи доповіді. Усі скандали на поверхні, у Греції, в Нідерландах, Італії, і так далі.

Та якщо мова про Україну, то тут не можна бути наївними. Бо протидіяти інформаційній російській отруті в Нідерландах чи навіть в Італії, де немає великого контингенту, який розуміє російську, значно легше, ніж, наприклад, у Німеччині. Є певна спорідненість між Німеччиною й Україною у тому, що в Німеччині багато російських переселенців і їхніх дітей. За офіційними даними, тих, хто може порозумітися російською мовою, у Німеччині – два мільйони, за неофіційними – до шести. Ці люди добре інтегровані, вони живуть в цій країні своїм життям і зовсім не є ніякою п'ятою колоною, але проблема в тому, що в них спільний словник. Вони всі пам'ятають Чебурашку, всі пам'ятають Штірліца, всі пам'ятають якісь цукерки зі свого дитинства з якоїсь-там фабрики «Красний октябрь», і тому, коли дивляться федеральні канали, навіть ті програми, на яких немає політики, вони споживають весь цей культурний бекґраунд. І це діє як дріжджі, як своєрідна закваска. Ось наші солені огірки радянські, а ось наша Чебурашка, і це все хороше і правильне, а весь світ натомість якийсь неправильний. І це працює, цьому дуже складно протидіяти. Це головна проблема для тих, хто займається інформаційною політикою. Це дуже важко побороти, тому що це заторкує дуже глибокі біографічні міти...

Щодо України. Оскільки я в Європі вже шість років (у Німеччині, Литві, тепер – у Чехії), то добре бачу, що останні шість років, з 2014-го, українська влада не так і погано працювала в Європі.

Це помітно по тому, що українська культурна присутність стала сильнішою. У Чехії, у Празі, прямо безперервним колесом відбуваються українські події. Приїжджають письменники, показують документальне кіно, це приваблює чеських громадян, бо показують на хороших майданчиках. В Австрії видають досить пристойний журнал англійською мовою. Хоча зрозуміло, що такі зусилля не можуть дістати все суспільство, лише освічених кругів. Другий важливий момент полягає в тому, що зараз простежується дуже великий приплив українців в Європу. І треба сказати, що в українців хороша репутація. Це видно з розмов і дискусій – є претензії навіть до тих країн, які недавно прийняли в ЄС, але щодо українців не виникає жодних претензій.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук