Білоруська проблема Європи

Роман Ігара Бабкова «Адам Клокоцький і його тіні» 2001 року розповідає, зокрема, про доктора Стефана Д. – білоруського філософа та публічного інтелектуала з тюремним досвідом, який приїжджає до Лондона 1994 року, щоб викладати курс в університеті (з контексту можна зробити висновок, що це Лондонська школа економіки) під назвою «Східна Європа: історія і метафізика регіону».

Його контракт з університетом розрахований на один рік з автоматичним продовженням, якщо жодна зі сторін не заперечує. Щойно Стефан Д. починає семестр, як російські війська окуповують Білорусь. На екрані телевізора він спостерігає, як п'ятий танковий корпус російської армії входить у Мінськ і коментує: «Починався четвертий поділ Східної Європи». Спочатку білоруський інтелектуал викликає обережне співчуття, але невдовзі один із колег повідомляє йому, що «контракт навряд чи буде продовжено ще на рік: нікому не було цікаво фінансувати привиди чи сни – особливо давні сни про існування».

Мапа і територія

«Адам Клокоцький і його тіні», як справедливо зауважує літературознавець Ян Максимюк, – перший постмодерністський роман білоруською мовою, що тим більше цікавий, що білоруській культурі не пощастило побачити жодного модерністського роману (хоча б тому, що більшість авторів, здатних на це, були морально і фізично знищені під час сталінських репресій). Враховуючи, що Ігар Бабков, 1964 р. н., є піонером постколоніальної теорії в Білорусі, не дивно, що його роман сповнений міркувань і зауважень щодо проблематичної суб’єктності білоруських земель, їхньої підпорядкованості та належності до різних символічних орденів (чи то Великого князівства Литовського, чи то Речі Посполитої, чи то Російської імперії, чи то Радянського Союзу) та вічне існування у просторі між Сходом і Заходом, які самі собою є досить сумнівними інтелектуальними конструктами.

Трохи перефразовуючи вислів семіотика Альфреда Коржибського, можна сказати, що карта Європи не збігається з її територією. Інакше кажучи, існує значна розбіжність між графічним зображенням Європи та її сприйняттям як цілісного простору, з яким асоціюється певний тип культури чи системи цінностей. Своєю чергою питання Європи особливо гостро постає на її східній периферії, де належність до неї не є очевидною. На це, зокрема, звернув увагу білоруський соціолог Олексій Ластовський у критичному есе «Контури символічної географії: Чехія + Білорусь = Європа?» 2011 року, в якому він порівнював досвід посткомуністичної Чехії та Білорусі в їхній боротьбі за свою «європейськість». Справедливо зазначаючи, що Європа є символічним конструктом, кордони якого історично та політично визначені, соціолог підкреслив, що дискусії про Європу та європейськість не є абстрактними й порожніми розмовами, а «зачіпають самий нерв геополітичного статусу наших країн, чия “європейськість” аж ніяк не є вродженою і невіддільною – її потрібно захищати, за неї боротися».

Якщо чеський досвід боротьби за Європу був успішним, то білоруський виявився провальним. Будучи географічно частиною Європи (що також є спірним), Білорусь, з одного боку, майже завжди символічно з неї випадає, а з іншого – намаганнями місцевих інтелектуалів постійно змушена декларувати належність до Європи як до важливого Іншого.

Скасований бунт

Придумана Ігорем Бабковим історія білоруського інтелектуала Стефана Д. із 1990-х років, у якій можна прочитати і про страхи Білорусі перед Росією та її імперіалізмом, і про ігнорування Європою своїх околиць, ожила у 2022 році, але з однією важливою особливістю. У лютому 2022 року російські танки вторглися в Україну з Білорусі, а Білорусь стала співучасником російської агресії проти України. Хоча без перебільшення можна сказати, що після подій 2020 року, коли Росія доклала величезних зусиль для забезпечення подальшого існування режиму Лукашенка (а Захід мало зробив, щоб цьому запобігти), Білорусь була майже повністю підкорена Росії, це не змінює факту, що перспективи європейського майбутнього Білорусі стали ще віддаленішими.

Події 2020 року можна описати як якщо не постколоніальну революцію, то принаймні постколоніальний бунт із наслідками у вигляді 1425 політичних в’язнів, понад 40 тисяч осіб, затриманих за останні два роки, і кількох сотень тисяч білорусів, змушених покинути країну. Цей бунт дозволив нарешті відійти від сприйняття білорусів як майже росіян чи якоїсь незрозумілої маси людей, позбавлених суб’єктності, але вторгнення в Україну, схоже, повернуло все до первісного стану.

Білоруси, чиєю боротьбою за свободу всі донедавна захоплювалися, почали сприйматися як пасивні учасники війни, нічим не кращі за росіян. Тому не дивно, наприклад, що письменник Альгерд Бахаревич відчуває гнів і розчарування, коментуючи дедалі частіші випадки дискримінації білорусів за кордоном. Бахаревич, імовірно, один із найвідоміших сучасних білоруських письменників у світі (чий 900-сторінковий роман-антиутопія «Пси Європи», опублікований 2017 року, був визнаний на початку цього року екстремістським матеріалом у Білорусі), змушений був виїхати з країни восени 2020 року. Він не втомлюється повторювати, звертаючись до західної аудиторії, що Білорусь – це Європа, й іншого шляху немає:

«Або ми будемо бачити себе невід’ємною частиною Європи, до якої намагаємося повернутися, або Білорусь перестане існувати. Я намагаюся довести європейську ідентичність білорусів і звертаюся до закордону: Європа має підтримувати нас як своїх європейських сусідів. Білорусь і Україна – це трагедія Європи, її біль і ганьба. Сьогодні Білорусь – це зґвалтована і покинута, розтоптана і принижена Європа. І Захід не має права відвертатися, не має права про це забувати, не має права створювати примітивні образи нібито «пропутінської», «безликої», «пасивної» Білорусі.

Поганий сценарій для білорусів

Те, що виглядає ефектно в романі, часто має трагічні наслідки насправді. Історія білоруського філософа Стефана Д. закінчується його поверненням додому. Без будь-якої надії, до держави-привида, де над головою кружляє російський патрульний гелікоптер. Якщо твердження, що життя наслідує мистецтво, правдиве, то для білорусів це не найкращий сценарій. І його реалізація залежить не тільки від кількості та гучності білоруських голосів, які підкреслюють свою європейськість, а й від кількості європейців, які знайдуть у собі відвагу це визнати.

Переклад з польської

Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.

Попередні статті проєкту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорів, Україна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі, Зневажені, Лукашенко йде на війну з Путіним, Між Москвою й Києвом, Ковбаса є ковбаса, Мій Львів, Путін на галерах, Півострів страху, Україну придумали на Сході, Нове старе відкриття, А мало бути так красиво, Новорічний подарунок для Росії, Чи дискутувати про історію, Мінський глухий кут

Оригінальна назва статті: Europa ma problem z Białorusią