Наступним завданням є – наповнення змістом 5 статті Конституції України та легалізація протестів

Влада в Україні стрімко втрачає свою легітимність. Виникає вакуум влади. Тобто безвладдя.

Влада в Україні стрімко втрачає свою легітимність.

Виникає вакуум влади. Тобто безвладдя.

Гіперконсолідована Партією регіонів та Януковичем влада на значній частині території України втратила свою будь-яку довіру.

Логічним мав би бути ріст довіри до влади, яка є в опозиції. І вона зросла. Але частині території.

Однак не достатньо, щоб перейняти владні повноваження у банкрутуючої офіційної влади.

Коли лідери об’єднаної опозиції, не змігши привести на переговорах до тями своїх візаві, повернулися до Майдану, то вони це відчули. Нарешті почали трохи відчувати настрої Майдану як репрезентанта народу.

Такий вакуум влади призвів до трьох наслідків.

1. Політичну ініціативу почав брати на себе народ. Його можна називати героями чи екстремістами, але це саме народ. Коли нема віри владі і опозиція не репрезентує його бачення на даний момент того, що потрібно робити – він робить це сам. Робить, як вміє. Це є причиною протестів і повалень цілого ряду обласних державних адміністрацій. Звісно, у різних областях це відбувається по-різному – від козацької вольниці, як у Черкасах, до Львівської організованості.
2. Це переймання влади з напругою спостерігає друга половина України, яка з різних причин не примкнула до Майдану. Вже третій місяць лише спостерігає. Чим обов’язково скористається офіційна влада вже не кокетуючи сепаратизмом, а реально до нього переходячи – не вдалося у Києві, то зробимо у Донецьку. І вже є відозви з цього приводу.
3. Реалізація проекту розколу України цілком лягає у плани Путіна. Тому наша неохайність у перейманні влади йому на руку.

А тому на цій стадії конфлікту попри все потрібно не скотитися до козацької вольниці. Різного роду підпали адміністрацій потрібні не повстанцям – а вже йдеться не про протестантів, а саме про повстанців проти дискредитованої влади.

Має йти не захоплення чи повалення влади, а її переймання. Переймання у кого? У обласних адміністрацій.

Яким чином? І чи легально?

Очевидно, що напрацювання конкретних механізмів переймання влади чи встановлення контролю з боку легальних! територіальних рад (обласних, районних, міських) над виконавчими органами, якими і є різного рівня адміністрації повинні підказати правники.

Але вже є певний досвід у Львівській обласній раді, яка ще літом 2010 року напрацювала перший шкіц відкликання здійснення певних делегованих функцій, які раніше належали раді, від управлінь облдержадміністрації. Це відкликання тягне за собою і врегулювання фінансових аспектів, які тоді не розв’язалися. Ці функції після того логічно було б віддати створюваним тією ж обласною радою Виконавчим комітетам. Багато хто чудово пам’ятає, що для України така система влади не новинка.

Разом з тим це відкликання є реалізацією і наповненням змістом 5 статті Конституції України.

Таке відкликання функцій легалізує процес переймання влади принаймні в значній його частині.

Отже кроки легалізації сплесків народного обурення мали б легалізовувати відповідні обласні ради (де вони функціональні, а не так само девальвовані) в кілька етапів:

Скликання позачергових сесій (з огляду на екстраординарні обставини)

Відкликання делегованих адміністраціям функцій

Відкликання делегованих адміністраціями коштів на виконання цих функцій

Створення Виконавчих комітетів

Передача цих функцій Виконавчим комітетам.

А як подолати бар’єр казначейств, запитаєте ви? Складно. Це проблема.

Тому на перехідний період, коли де факто повстанці вигнали голів облдержадміністрацій чи вони втекли і не здатні здійснювати свої функції варто пригадати досвід успішних революціонерів з огидною репутацією. Варто згадати про інститут комісарів.

Підрозділи адміністрацій мають працювати. Однак нічого особливого не було б у тому, якщо б депутати відповідних рад і відповідних депутатських комісій курували їхню діяльність. І так нагляд за освоєнням делегованих ними коштів є їхнім обов’язком.

Звісно, що вигнані голови держадміністрацій та їхні заступники, які вигнані народом не можуть брати у цьому участі. Однак решта управлінців, як на мене, мають все ж працювати.

Звісно, якщо повне блокування роботи рад всіх рівнів не є інструментом тиску на владу. А це блокування і є реальним страйком. Бо ж не можна вважати страйком призупинення роботи якоїсь перукарні.

І тепер повернемося до наповнення змістом 5 статті Конституції.

Попередньо я виставляв на сайт «Декларації зборів студентських і громадських активістів Майданів Львова та Львівщини», яке прийняли у Львові, створюючи ГО «Майдан».

Задекларована нещодавно на Майдані, але ще не створена, Народна Рада цілком могла, беручи за взірець цей документ, запропонувати його і Верховній Раді чи прийняти для самої себе, з тим, щоб спробувати перезавантажити владу знизу.

Суть пропозиції має полягати у досягненні обома сторонами взаємної згоди щодо необхідності формування системи влади знизу вверх з відповідною передачею повноважень, фінансування і механізмів контролю, що є практичним втіленням статті 5 Конституції України.

Це дозволить вирішити як питання все більшого вакууму влади, зберегти цілісність України

А тепер Львівська конкретика:

Після того, як громада на емоційному пориві ввійшла до приміщення Львівської облдержадміністрації, побудови, не функціональних барикад та блокади роботи облдержадміністрації потрібно легалізовувати реальний стан справ. Ну і перейняти владу. Повстанці легально перейняти її не можуть.

Зараз влада лежить під ногами депутатського корпусу Львівської обласної ради. Іншого легітимного господаря немає.

Легалізувати процес переймання влади можуть тільки депутати Львівської обласної ради на чолі з його головою Петром Колодієм.

Люди зробили за політиків свою справу.

Тепер хід обраних нами депутатів.

Причому чекати і тягнути немає чого. На Львів дивиться вся Україна.

Львівські депутати мають дати зразок легалізації цього процесу – цивілізованого переймання, саме переймання, а не повалення влади.

Очолювати його.

Інакше хаос і поразка. Чи реальний розкол України.