Дещо про анархію, феодалізацію та ідіота Затуліна. Хроніки кризи

«Анархія в Україні панувала в часи і на території Нестора Махна. Що стосується інших території тогочасної України, то вони чи не одразу увійшли в жорсткий тоталітарний комуністичний режим.

І в такому режимі Україна перебувала впродовж чи не всього минулого століття. Анархія у воєнні періоди тривала, можна сказати, кілька годин, потім - знову ця абсолютно поліційна дисципліна.

У питанні ставлення до поточного політичного та суспільного процесу треба виходити з того, що рано чи пізно жителям цієї самої країни, поза їх політичними орієнтаціями, захочеться якогось індивідуалізму, якогось еготизму. Словом того, що становить основу анархії. В межах тієї чи іншої політичної сили, того чи іншого світогляду. Але, я думаю, що ненадовго.

На превеликий жаль, Україна є не настільки свобідна, щоб мати перспективу саме анархії. На будь-якій ділянці України людина залежна. Якщо не від центральної сили з Києва, то від місцевих сил. І залежить вона іноді у вигляді майже скандальному, що стосується радикалізму цієї самої залежності. Так що давайте не будемо говорити про ймовірність анархії в Україні. Її тут не буде в будь-якому вигляді.

Але, звичайно, якісь жорсткі негативи Україні загрожують. Загрожує певна феодалізація. Скажімо, який-небудь Затулін, оця російська шовіністична наволоч, приїжджає до Криму і його чомусь не затримують там наші відповідні органи. Більше того, його зустрічає якийсь сановник із тамтешнього іграшкового парламенту і ціла ватага журналістів. Це засвідчує лише одне - тамтешній регіон України реально робить (або робить вигляд, що робить) те, що хоче. Поза тим, що робиться у Києві і чого хоче Київ. Ось така феодалізація в дуже різних жанрах загрожує Україні.

Михайло Петрович Драгоманов свого часу говорив про майбутній федералізм України (і не тільки України). У нашому випадку він перетворюється на феодальні території, доволі суверенні по відношенню одне до одного, і по відношенню до центральної влади. Якби історична ситуація нашої країни була б нормальною, Україна мала б йти шляхом федералізму. А в даному випадку вона йде шляхом квазіфедералізму, яким ми прямо називаємо феодалізацією тих чи інших регіонів. А це річ, відверто кажучи, небезпечна.

Тобто, йде розпад цієї країни на певні історичні регіони, які колись психологічно і навіть політично, господарчо були усамостійнені по відношенню одне до одного. Внаслідок цього Україна - дивовижна країна.

Наприклад, у Львівській області певна політична сила пропонує демонтувати пам'ятник Першій кінній, а в цей же час в Криму, в Сімферополі місцева влада має намір поставити пам'ятник Катерині ІІ. А ідіот Затулін каже, що там потрібно ще поставити пам'ятник Потьомкіну. І тепер подумаймо про те, в якій дивовижній напрузі згаданої феодалізації перебуває Україна?! Немає якоїсь наскрізної ідеї для всіх регіонів. Одні воюють з російською мовою, інші - з українською; Крим, як сказано в гоголівському «Ревізорі», «престранно себя атестует». Навіть у самому Києві поведінка місцевої влади не збігається з владою центральною. Оце вже дуже погана ознака.

А що стримує від чіткої артикуляції феодалізації її суб'єктами?

Ми живемо у великому світі історій, який, починаючи від двох світових воєн, зрозумів, що сепаратистські процеси навіть у якихось мікромасштабах можуть мати дуже небезпечні наслідки. Євроамериканський захід ненавидів СРСР, але, як ви пам'ятаєте, він одночасно не хотів його розпаду. Розуміючи, що це могло мати певні геополітичні наслідки для всього світу. І, в принципі, так воно й трапилось.

Відповідним чином, довколишній світ не дуже хоче розпаду України на згадані регіони. А що далі з ними робити?

Навіть сучасна Росія, попри її імперські амбіції (маю на увазі російську політичну еліту), з одного боку, не проти поширити свою експансію на весь довколишній світ, з іншого, - в Москві знають, які наслідки можуть мати сюжети, коли, скажімо, Аджарія відпадає від Тифлісу. А тим більше, які наслідки матиме, скажімо, сепаратизація тих чи інших українських регіонів. Навіть якщо вони будуть заявляти про свою лояльність по відношенню до Росії. Це величезна проблема не просто світової політики, а й самої біосфери».