Фото Бога

Національний музей імені Андрея Шептицького музейники називають візитною карточкою не лише Львова, а й всієї країни. У його фондах зберігають найбільшу колекцію давніх українських ікон та тисячі сакральних предметів, збирати які розпочав ще митрополит Андрей Шептицький.

ZAXID.NET відвідав львівський музей та показує своїм читачами ікони ХІІІ – ХV ст. давні книги та унікальний Богородчанський іконостас.

Цим текстом ZAXID.NET продовжує проект «Пішли в музей!», у рамках якого щовихідних публікуватиме тексти про музейні скарби, які лежать у нас перед носом, але ми їх часто не помічаємо.

***

У самому центрі Львова, поблизу Оперного театру, розташований Національний музей імені Андрея Шептицького. У триповерховій будівлі на проспекті Свободи експонують тисячі сакральних пам’яток, колекція яких робить цей музей візитною карткою України.

Однак доступ до цих раритетів не завжди був відкритий. У 1905 році митрополит Андрей Шептицький заснував приватну фундацію, що мала назву «Церковний музей». Він збирав сакральні пам’ятки з різних куточків країни та зберігав їх у музеї не лише як предмети культу, а й як приклади мистецтва. Створивши музей, митрополит хотів зберегти їх для наступних поколінь. У 1913 році Андрей Шептицький передав «Церковний музей» у дар українському народу і приватна колекція митрополита стала доступною для загалу.

Зараз фонди Національного музею ім. Андрея Шептицького налічують близько 170 тис. пам’яток, серед яких понад 4 тис. давніх українських ікон.

Ліворуч зображена найдавніша ікона «Святці», а праворуч – унікальна ікона Юрія Змієборця на чорному коні

Найдавніші пам’ятки у збірці музею датуються ХІІІ – ХV ст. і походять з Лемківщини та Бойківщини. Зокрема, експозицію відкриває ікона «Святці», яку датують кінцем ХІІ – початком ХІІІ ст. Поруч експонують унікальну ікону покровителя Львова Юрія Змієборця XIV ст. Цю ікону музейники називають унікальною, бо на ній Юрій зображений на чорному коні.

Розглядаючи давні ікони, можна помітити, що у них немає авторів. Справа у тім, що колись іконописця не сприймали як творця ікони, бо основним чинником ї творення вважали інспірацію Святого Духа. Саме тому до XVI ст. сакральні твори були анонімними.

Відвідувачам пропонують власноруч створити ікону на мультимедійному екрані

У залах, де експонують найдавніші у збірці музею ікони, для відвідувачів запустили інтерактивну гру. Як розповідає керівник експозиційно-виставкового відділу музею Роман Зілінко, люди можуть підійти до екрану та на прикладі якоїсь ікони побачити шлях її творення. У такий спосіб можна дізнатись, що ікони здебільшого створювали на липових дощечках. Іконописець наносив спершу найтемніші фарби, згодом робив тіні та контури, і лише після цього починав поступово висвітлювати зображення.

Поруч з Богородицею

На експозиції музею можна побачити безліч різних ікон. Зокрема, зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих, архангелів Михаїла та Гавриїла, Тайну вечерю, сцени Страшного суду та Страсті Господні. Однак, на іконах поруч із біблійними персонажами також можна помітити, як відомих, так і простих людей.

У Національному музеї зберігають найбільшу колекцію давніх українських ікон

Роман Зілінко розповідає, що традиція зображати звичайних людей на іконах виникла ще у давнину. Часто на іконах зображали жертводавців чи замовників, малювали зокрема й родинні портрети.

Чи не найоригінальнішою музейники вважають ікону «Воздвиження Чесного Хреста» другої половини XVII ст. зі Стикова, що на Львівщині. Традиційний сюжет поклоніння показаний у інтер’єрі церкви, де серед вірних впізнають не лише узагальнені образи тогочасних міщан, а й історичні особи – король Ян Собеський з дружиною.

Ікона «Воздвиження Чесного Хреста» другої половини XVII ст. зі Стикова, що на Львівщині

На іконах Покрови та Воздвиження Чесного Хреста часто зображали Богдана Хмельницького, гетьмана Івана Самойловича, Петра Могилу та ін. Ще один вид портретних зображень – це поминальні ікони. Як приклад, можемо поглянути на ікону «Епітафію Агафії» XVII ст.

«Епітафія Агафії» XVII ст.

«Ми бачимо Агафію, яка молиться про друге пришестя Христа і спасіння, бо після другого пришестя Христа праведники потрапляють до раю. Біля неї є двоє немовлят – очевидно, що вона померла під час пологів з двома дітками. За Агафією бачимо лоно Авраама – це Ісак, Авраам і Яків – три праотці. У східній церкві вважалося, що всі праведники до другого пришестя Христа попадають на лоно Авраама», – розповідає Роман Зілінко.

Не лише ікони

Варто згадати і про визначну пам’ятку бароко – Богородчанський іконостас, для якого у музеї відвели окреме приміщення. Йов Кондзелевич працював над створенням іконостасу протягом семи років (1698-1705 роки).

Він створив його для Хрестовоздвиженської монастирської церкви у Скиті Манявському. Богородчанським цей іконостас почали називати через те, що після закриття Скитського монастиря його передали у сусіднє село Богородчани.

Йов Кондзелевич працював над створенням іконостасу протягом семи років

У 1916 році, коли наступала російська армія, іконостас демонтували та вивезли до Відня, а через кілька років перевезли у Варшаву. У 1924 році митрополит Андрей Шептицький викупив Богородчанський іконостас та повернув його на Галичину.

Зараз у Національно музеї Богородчанський іконостас розміром 13х11 метрів експонують трьома частинами.

Окрім ікон, у музеї є також колекція рукописів та стародруків

Окрім великої збірки ікон, музей також може пишатись колекцією рукописів та стародруків, що налічує кілька тисяч пам’яток. Колекція кириличних рукописів містить пам’ятки часів Галицько-Волинського князівства, а одними з найцінніших експонатів музейники вважають писані на пергаменті Бучацьке Євангеліє датоване кінцем ХІІ ст. та Пандекти Антіоха (1307 рік).

На експозиції також можна побачити книгу одного з перших східнослов’янських друкарів Івана Федорова. Йдеться про його книгу «Апостол», яку він видав у 1574 році у Львові. Поруч також експонують «Часослов» надрукований у 1491 році у друкарні Швайпольта Фіоля та «Служебник» з друкарні Ієроніма Загуровича (1570 рік).

Також важливе місце серед збірок музею займає колекція світського українського малярства кінця XVII – початку XX ст. Її започаткували ще у 1908 року митрополит Андрей Шептицький та Іларіон Свєнціцький.

***

Графік роботи: музей на проспекті Свободи, 20, працює щодня, окрім середи, з 10:00 до 18:00 (каса працює до 17:30).

Вартість: вхідний квиток для дорослих вартує 50 грн, для студентів 30 грн, для учнів та пенсіонерів 20 грн, діти до 6 років можуть відвідувати музей безкоштовно. За додаткову плату також можна замовити тематичні екскурсії.

Усі фото Євгена Кравса для ZAXID.NET