Gаliсiа i галичани

В історії багатьох народів, зокрема в їх генезі, є ще багато невивченого і загадкового. Декотрі таємниці так ніколи і не будуть вiдкритi. Але часом випадкові дослідження висувають неймовірні i правдоподібні версії, які можуть суттєво привідкрити завісу сторіч. В контексті цього поговоримо про рідну нашу Галичину, чи то Галіцію, як власне називали наш край і продовжують далi називати на всіх мовах за винятком української.

Першою ознакою кожного етносу та народу є його мова чи діалект (говірка), яка вирізняє його з-поміж тисяч народів та націй. Є така говірка і в Галичині. Її потроху забуваємо і вже мабуть скоро мало хто з наших дітей та внукiв розумітиме мову наших бабусь та дiдусiв. Проте, саме вона, галицька говірка, може відкрити нам чимало таємниць минулого.

Який-небудь східняк чи київський пихатий невіглас взагалі скаже, що така дурниця, як галицький діалект, - це сумiш польських, мадярських та румунських слiв. Трохи мудрiшi з них пояснюватимуть, що галицький діалект - це наслідок багаторічної полонізації. Останні при цьому також помиляться, бо вивчаючи етимологію (себто походження) галицьких діалектичних слів, обов'язково приходиш до висновку, що хоч вони і подібні до польських, але тільки за рахунок спільної історії та спiльного проживання наших народів. А справжнє коріння галицького діалекту глибше. Є в ньому ряд слiв, запозичених з німецької мови, і це легко пояснюється близькістю кордонів, ймовірними торговими стосунками і також спільністю проживання в Галичині.

Однак величезна група слiв і навіть граматичних форм галицького діалекту напряму походять з... іспанської мови. Так, не з латинської чи сусідньої румунської, яка також входить до романської групи мов, а саме з іспанської мови. Не буду зупинятися на подiбних граматичних подібностях - це фундаментальна робота для наших численних філологів, але наведу цiлий ряд відомих нам всiм дiалектичних слiв, якi власне прямо походять з кастильської (себто, правдивої іспанської мови):

„фоса" [fosa - яма, рів], „капа" [capa - плащ, покривало], „б`альон" [balon - м'яч], „в`ельон" [velo - фата], „фіга" [higa - дуля], „камізелька" [саmisа - сорочка], „паля" [palo - палка], „цимбали" [timbales - літаври, тамбуририн], „ляда" [lada- прилавок], „фурія" [furia - шалена], „гонор", „гоноровий" [honor- гордий], „канапа" [canape - диван], „пипка" [pера - люлька], „фляки" [flaco - худий], „фузія" [fusil - рушниця], „помпа" [pompa - насос], „гальоповий" [galop - бистрий], „мiзер" [miseriа - бідність], „морва"  [mora - шовковиця].

Більш, нiж ймовiрно, що тимчасовий намет на весіллі, що по-галицькому називають „буда", походить зовсiм не вiд „будки" (собачої), а таки вiд іспанського слова boda (весілля). А от слово „тета" вiд teta , що по-іспанськи означає „жіноча грудь".

Зустрiчаємо також улюблене слово наших  депутатів „дерибан" (derriban - розруха).

Низка слiв теж дуже ймовiрно походять вiд іспанських вiдповiдникiв. Так діалектизм „церата" (накриття на стіл) походить від cerrar (накривати) чи cerrado (накритий), наші „образи" (тобто, iкони)  безперечно від obras (творіння).

 А такi лайливi слова як „холера та хороба" мають іспанські відповідники за походженням: colera (злість), joroba (горб, горбатий).

Як же так могло статися, що стiльки слiв запозичено з кастильських наріч. Зрозуміло,  що наші сучасні заробітчани, які цілими селами подалися на заробiтки до Іспанії, до цього жодного відношення не мають. Mоже пiсля того, як українські власті колись i виконають свої обіцянки повернути українських заробітчан в щасливі українськi села, то тоді ті й збагатять нашу мову іспанськими словами i виразами. Але ж як наші предки сторіччями вживали iспанськi слова, навiть не відаючи, де Апеніни приблизно знаходяться?

Завдячувати ми, мабуть, маємо таки іспанському диктатору Торквемадi, який правив у часи пiзнього Середньовіччя та відомий своїм жорстоким переслідуванням євреїв. Єврейське населення тоді масово покидало iспанськi землi i спочатку переселялося на північ в Голландію, а відтак прибуло на запрошення польських королів на терени Речі Посполитої, до складу якої i входила Галичина-Галiцiя. До речi, слово „Галіція" перекликається з назвою іспанської пiвнiчно-заxiдної провінції Галiсiя. Причому в латинськiй транскрипції обидва слова пишуться одинаково - „Gаlicia".

Отож євреї, якi суттєво прискорили розвиток ремесла i торгівлі на галицьких землях, залишили водночас багато слiв, запозичених ними в iспанцiв (а може й навпаки). Звичайно, це версiя, на перший погляд, - неймовірна, але вона ще більше підтверджується, коли починаємо вивчати етимологію наших рiдних галицьких прізвищ.

Як відомо, нiчого так довго не зберігається в мовi, як прізвища. Їх походження сягають сивої давнини. Прізвища передаються вiд дiда-прадiда i, як правило, ніколи суттєво не змінюються. Так звідки ж тодi нашi щирi галичани мають щирі кастильські прізвища, наприклад: Бандера (bandera - прапор), Бода (boda - весілля), Брага (braga - штани-шаровари), Дуда (duda - сумнівний), Драгоман (dragoman - перекладач), Галан (galan - коханець), Куба (cuba - чан, бочка), Тетеря (teteria - чайник) і т.д.

А от цiлий ряд прізвищ, що починаються на „х": Худи, Худяки безпосередньо  вказують на тих, хто приніс нам цi слова. Тут тiльки одне уточнення - в iспанськiй транскрипцii  [j] читається i вимовляється як наше [х]. Отже Худа (juda - юда чи юдей), а  Хорда (Jordan - Йордан). Єврейських мігрантів у Галичині було дуже багато. Особливо в містечках, де їх популяція була більш ніж суттєвою (в Заболотові та Болехові кількість єврейського населення становила понад 90%).

З огляду на те, що іспаномовних у світі близько 800 мільйонів, варто було б кожному галичанину перевірити своє прізвище за „великим іспансько-українським словником" i з'ясувати його значення. Просто цікаво.

Фото з сайту www.bcetyt.ru