Герої Крут чи Крутів?

І знову про мову. Куди ж без неї? Війна не покращила мови нашої журналістики, не покращила ані на йоту. А покращання української мови має лише один-єдиний шлях – втеча від зашкарублих і таких рідних для наших медійників кацапських штампів. Утекти жодним чином наразі не вдається, ба більше, мова українських ЗМІ стає все гіршою й гіршою. Два ну дуже провідні українські журналісти вимовляють числівник «дванадцять» – «двЕнадцять», а в числівниках «сімдесят» і «вісімдесят» наголос ставлять на першому складі. Це щось таке, що взагалі важко собі уявити. А міністр освіти і науки Оксен Лісовий не вміє правильно відмінювати дробовий числівник «півтора» (ефір марафону «Єдині новини» 20.09.2023 8:45 – 9:00).

А загалом із дробовими і десятковими числівниками повна катастрофа. Хоча я багато всього дивлюся і слухаю, останніми роками жодного разу від наших журналістів не чув такого дива, як правильного (українського) відмінювання дробового числівника «півтора» і десяткових числівників «п’ятдесят», «шістдесят», «сімдесят», «вісімдесят». Тому й вирішив (увага!) запропонувати в подарунок пляшку коньяку тому, хто мені вишле посилання хоча б на одне правильне відмінювання цих числівників журналістами будь-яких українських телевізійних чи ютубових каналів. Шукайте, може знайдете, хоча дуже в цьому сумніваюсь.

А в наших етерах все майже як завжди – за чіткими кацапськими граматичними і орфоепічними канонами. Доволі часто не відміняються українські прізвища на -о, нехтують кличною формою, для числівників «один», «два», «три», «чотири», замість називного відмінка, вживають родовий, в місцевому відмінкові, замість українських закінчень -ах, -ях, вживають кацапські -ам, -ям. Наші б’ють «по штаб-ам», «по баз-ам», «по боєприпас-ам», «по підводни-м човн-ам» а рашисти «по цивільни-м об’єкт-ам», «по об’єкт-ам критичної інфраструктури» і т. п.

«Перли» наших провідних журналістів нікого з поціновувачів української мови не залишать байдужим: «ПольШа», «запоріЖський напрямок», «учбовий заклад», «багаточисельний», «двадцятитрьохрічний», «у п’яти кілометрах», «зниклі безвісті», «треба сплотитися», «дякуючи нашим захисникам», «мотострілковий полк», «чотири вогневих рубежа», «два десятка», «жилізнодорожна колія», «залізнична дорога», «підводна лодка», «при любій погоді», «особистий склад», «прийшли до висновку», «автомобілей», «готелей» і ще ціла купа мовного кацапського мотлоху.

Прийменник «по», який є не меншим маркером скацапленості, аніж тест на «паляницю», «полуницю» і «Укрзалізницю», розгнуздано вештається «по» всіх усюдах інформаційного простору: «що в нас там чути по фронтам», «яка ситуація по дронам», «по артилерії», «по боєприпасам», «по втратам», «по обстрілам», «по сьогоднішній ночі», «по південному напрямку» і т. п. Про всяк випадок нагадаю (хоча насправді, як показав мій досвід роботи з журналістами, це волання на пустелі), що існують українські відповідники «щодо», «відносно», «стосовно».

Усе наче як завжди, але є і щось свіженьке, хоча, як згодом з’ясуємо, не дуже й свіженьке. Виникли нові незрівнянно важкі виклики, які не до снаги подолати нашим журналістам, щоправда не всім, але деяким, головно тим, хто докладно розповідає про ситуацію на фронтах – це відмінювання українських географічних прикметникових назв, і звідки ж вони до біса взялися: «від Роботине до Вербове», «від Опитне до Зайцеве», «від Старомайорське до Урожайне», «від Хромове до Ягідне».

Отой нещасний журналістик, воно таке безпорадне стоїть перед цим «Вербове», чи йому паралізувало третинні зони кори головного мозку чи голосові зв’язки, чи мовні органи ротової порожнини, що це «Вербове» в називному відмінку в нього зависло, закоцюбло, зашкарубло, намертво зацементувалося. Річ у тім, що це теж маркер а-ля «паляниця» і «полуниця», бо тут насправді кацапські скелети вилазять із ментальної шафи, адже російська мова більш стала, дубова, зашкарубла, а українська – більш лабільна, поворотка, гнучка, вона любить гнути, вигинати відмінки на всі заставки.

Дуже коротко поясню. В них «приехал в Ровно», «жил в Ровно» і «уехал из Ровно», а в нас «приїхав до Рівного», «мешкав у Рівному», «поїхав із Рівного». Наче й найтупішому зрозуміло. Та де там! Пам’ятаю, як боровся з молодими львівськими журналістами і на радіо, і в газеті за правильне відмінювання назви району Рясне, пояснював, що жодним чином не може бути «скасований маршрут з Рясне», і не можна «приїхати з Рясне», а лишень «із Рясного», що не можна боротися «проти побудови сміттєспалювального заводу в Рясне», а лишень «в Рясному». З Рясним останнім часом мовна ситуація наче покращилася, тепер черга за Вербовим, Старомайорським і Урожайним.

Щодо відмінювання українських географічних назв у родовому відмінку множини, то тут теж виникає доволі контроверсійна ситуація. Українські вояки, які 1944 року полягли під Бродами, такі ж самі герої, як і ті, які 1918 року полягли під Крутами, але якщо б ми захотіли назву перших прив’язати до того місця, де вони загинули, то це були б герої чого?.. Брод? Чи Бродів? Зрозуміло, що ніяких не Брод, то чому ж тоді герої Крут, а не Крутів?.. Sapienti sat, чи ні? Чи часом це закінчення -ів не є черговою «паляницею» і «Укрзалізницею», як маркер розмежування українськості і кацапщини? А чи не краще звучить Винників, Брюховичів, Підгайців, аніж Винник, Брюхович, Підгаєць?

Українські журналісти дуже полюбляють на кацапський манер у родовому відмінку множини слова «солдат» вживати так зване нульове закінчення «солдат», замість «солдат-ів». Це теж певний маркер, так зручніше, так менше клопоту, бо російська мова, як ми вже знаємо, зашкарубла, і вигідніше не мастити собі голови відмінюванням, а вживати слово у множині, як в однині.

Звісно, що закінчення -ів у родовому відмінку множини не всюди треба вживати, хоча можемо припустити, що згодом після перемоги над Росією на українську мову чекає радикальна реформа, яка зведе до мінімуму або цілковито усуне всі шкідливі колоніальні впливи, які наша мова зазнавала впродовж багатьох віків, зазнає донині, і це вважається цілком нормальним явищем. Утім для початку треба хоча б дотримуватися того не зовсім досконалого правопису, який чинний актуально, але й цього не видно, і це говорить про те, що опанування української мови не те, що теперішнім поколінням, але навіть нашими нащадками буде дуже й дуже важким завданням.

І на кінець ще один невеличкий штришок. Російський телесеріал «Новые папины дочки», який почали знімати 2023 року (тобто вже «після того всього»), вже понад два тижні тримається на першій сходинці переглядів українського (!) ютубу. Там ясно написано: «год 2023, страна Россия». Усім зрозуміло, що ютуб не дивляться навіжені бабки, які з радянським прапором зустрічають російських окупантів, і ватні алкаші-«забулдиги» – типові представники рускава міра, а хто ж тоді ці мільйони в нашій країні, які це неподобство дивляться? Правильно – «харошиє укрАінци - адіннарот», і якщо це кіндрушко лідирує в Україні за кількістю переглядів, то можемо собі уявити й кількість цього «нарота». Так що в нас попереду жорстока боротьба не лише за чистоту української мови (яка наївність!), а й за викорінення кацапської онкології мозку величезної кількості наших громадян…