Голодомор. Згадати все

Колись відомий естрадний артист радянських часів Тимошенко, більш знаний як Тарапунька, своєму напарникові Штепселю розповідав, як він мав справу з одним вченим-аграрієм, який говорив: «Скотину годувати не обов’язково».

І цей аграрій навіть спробував написати монографію на цю тему. А Тарапунька каже: «А я його заманив до себе, завів у ванну, і він там у мене жив цілий тиждень. У перший день він просив тільки ковбаси і пива, а вже під кінець - варив собі суп із губки».

От і сьогодні тих самих добродіїв, які несуть оцю саму ахінею про заперечення чи не суть високу важливість пам'яті про Голодомор, чи про те, як треба «правильно» і «політкоректно» інтерпретувати Голодомор, їх треба було варто завести не у бутафорську ванну добродія Тимошенка, а в ситуацію, гранично наближену до того, що трапилось у 1932-33 роках. Все інше просто потрібно відмінити. З дуже простої причини: те, що трапилось тоді - один із найстрашніших сюжетів за весь час перебування людини в біосфері.

Нам усім потрібно визначитися щодо цієї події. Треба пошанувати оці самі 6, 8 чи 10 мільйонів людей, які померли через голодні спазми. Можна собі тільки уявити, що це таке! А тепер, з іншого боку, уявимо собі, які ті всі кандидати політичних та інших «експертних» наук базікають на тому ультракладовищі, де поховані мільйони українців.

Сьогодні належить відсунути будь-які інші сюжети нашої історії і згадати, що трапилось тоді, у ті жахливі два роки. Інакше ми не вийдемо за межі нашої національної історії. Я говорю це не тому, що особисто, як то кажуть, біографічно, з шести років перебуваю при цьому самому сюжеті. У нашому селі, а я це пам'ятаю з шести років, коли дорослі розмовляли на якісь серйозні теми, то це була або війна, або, як вони говорили, «голодовка». Нічого подібного немає у світовій історії, немає жодних навіть наближених паралелей.

Водночас я хочу вам нагадати, що в українській підрадянській, підцензурній літературі з 1935-го по 1985-й я нарахував 6 чи 7 більш менш замаскованих споминів про 1932-33 роки. З них три - у прозі белетриста, медика і дипломата Юрія Щербака. Зрозумійте усю ненормальність цієї ситуації!

І хвала Богові, що у нас з'явився політичний діяч, який, я думаю, внаслідок передовсім своєї сільської біографії, все ж таки зупинився на оцих самих сюжетах. Мені будуть говорити, що це, мовляв, політична кон'юнктура, що це він робить в напрямку своєї спеціальної політичної стратегії - та на здоров'я! Найголовніше те, що він це зробив. Що він нагадує все це отій країні і оцьому самому народу, половина якого не хоче згадувати 1932-33 рік. Багато хто думає: «Я уцілів, батьки мої уціліли - то все дуже добре, і чому я маю згадувати про те, що було тоді?!». А для того, щоб далі історія продовжувалась».

Давайте подивимось на ситуацію довколишніх етносів та націй. Вірмени все зробили для того, щоб світ так чи інакше, з великими зусиллями, але визнав катастрофу вірменського народу 1915 року. Те ж саме зробило єврейство щодо Голокосту. Те ж саме зробили камбоджійські комуністи, які, зрештою, за допомоги в'єтнамців отримали перемогу над тими камбоджійськими комуністами, які вбили половину нації. Зрештою, Німеччина перебуває у безперестанному покаянні перед тими, кого вбив Третій Рейх, хоча політично це вже зовсім інша держава.

Чому все це робиться? Тому що інакше історія не буде далі розгортатися. Якщо мовчати про те, що відбулося, щось буде гноїтися, хворіти, буде якась патогенна ситуація. І далі людський процес не буде продовжуватись. Думаю, що пан Президент зараз робить те, що є важливіше, аніж власне незалежність України. А ті, хто не хоче згадувати, хто саботує оцей страшний спомин, ті - нелюди.