Граф Дідушицький – ентузіаст науки і мистецтв

Розповідь Степана Пахолка

КультураКав’ярня «Штука» , 22 листопада 2017508
Кав’ярня «Штука»
Кав'ярня-галерея "Штука" розпочала свою роботу у травні 2009 року, основна ідея та настрій кав'ярні - можливість поринути в мистецьку атмосферу Австро-Угорського Львова.

5 жовтня у кав’ярні-галереї «Штука» відбулась зустріч Клубу шанувальників Галичини «Граф Дідушицький – ентузіаст науки і мистецтв». Розповідав про видатного львівського мецената Степан Пахолко – краєзнавець, колекціонер і дослідник української фалеристичної спадщини.

Степан Пахолко

Володимир Дідушицький походив з давнього аристократичного роду руських бояр Дідушичів, перші письмові згадки про яких датуються ще XV століттям. Мешкаючи в околицях Стрия, з XVIII століття Дідушичі поступово переходять з православного обряду на греко-католицький, а згодом на римо-католицький. Володимир народився 22 червня 1825 року, був єдиним сином у сім’ї земельного магната Юзефа Каласантія Дідушицького, польського воєначальника, науковця та бібліофіла, і графині Анни Пауліни Дзялинської. Батько мешкав і працював здебільшого в Галичині, де у 1842 році долучився до створення першої Ощадної Каси у Львові. Був відомий щедрими пожертвами для освіти здібної незаможної молоді та розвитку науки у краківському і львівському осередках. В одному зі своїх палаців в селі Поториця під Сокалем Юзеф Дідушицький зібрав велику наукову бібліотеку з цінними стародруками, рукописами, пергаментами і іконографічними колекціями, яку в 1857 році Володимир переніс разом з природничими збірками до Львова.

Володимиру Дідушицькому прогнозували непримітні кар’єрні перспективи - хлопець запинався, був хворобливим і боязким. Його вихованням займалась здебільшого матір, власним прикладом прищеплюючи інтерес до місцевих флори і фауни. Натомість батько, помітивши синове зацікавлення, заохочував його до спільних справ з укладання гербаріїв.

До школи Володимир Дідушицький не ходив. Його освітою займалась мати, навчаючи його історії, решту предметів викладав домашній учитель Францішек Клєчковскі. Взимку, коли родина виїжджала з далеких маєтків у Львів, до навчального процесу долучались місцеві видатні науковці – директор бібліотеки Оссолінських Авґуст Бєльовські, поет і краєзнавець Вінцент Поль, ботанік Яцек Лобажевскі, орнітолог і таксидерміст Ернест Шауер.

Важливу роль у розвитку природознавчих здібностей хлопця відігравало «лісове полювання» на цікаві екземпляри рослин, мушель і птахів, за яким часто можна було застати сина з матір’ю. Опанувавши мистецтво препарування найпростіших тварин, Володимир Дідушицький ще в юності започаткував свою колекцію, складаючи експонати у спеціальну шафку, виділену йому батьками. Цей період глибоко запав у дитячу пам’ять, щоб в 1895 році виринути у вступі до путівника музеєм: «Молодий хлопець почав складати у маленькій шафці дитячої кімнати принесених з прогулянки слимаків, хрущів, зловлених капелюшком метеликів, квітки і рослини, зібрані при дорозі <..>, зносив ці предмети з Погулянки, Софіїївки, Цетнерівки, Залізної Води і т.д., а дорогі і світлі батьки, що палко любили хлопця, місцеву природу і все те, що рідне, помалу впровадили сина у відкриту навколишню природу і полегшили йому все це його збирання…».

У 1848 році Володимир Дідушицький долучився до Центральної національної ради і Національної гвардії, скасував панщину у своїх володіннях. Кілька разів графа обирали послом до Галицького сейму, а у 1876 – його маршалком, але нові обов’язки, що передбачали тісну соціальну взаємодію, обтяжували Дідушицького.

Відвідавши музеї Відня і Парижу, Володимир Дідушицький перейнявся колекціонуванням ще запекліше. У 1857 році, після смерті матері, він отримав величезний спадок, що разом із розростанням колекцій тварин і птахів, гербарію, палеонтологічних і геологічних зборів, спонукало до прийняття рішення про створення власного музею. Придбавши палац на вулиці Театральній, 18 і провівши усі необхідні облаштування, Володимир Дідушицький у 1870 році представив численні експонати для огляду широким загалом. Десять років потому він подарував колекції та приміщення музею Львову, подбавши і про довгострокову фінансову підтримку установи. Натомість Львівський університет надав Дідушицькому титул почесного доктора наук.

Серед зібраних колекцій окремої згадки заслуговують Поторицька бібліотека, що у 1926 році налічувала більше 48 тисяч томів. У 1939 році її націоналізували і долучили до Оссолінеуму, у 1946 – частково зберегли у приміщеннях на вулиці Театральній, а частково передали у бібліотеки Вроцлава. Для створення цілісного образу природи, геології та фольклору Галичини у музеї також були представлені археологічна і етнографічна колекції.

Детальніше про найцікавіші музейні експонати у розповіді Андрія Бокотея «Від колекції графа Дідушицького до сучасного природознавчого музею».

Водночас Володимир Дідушицький не обмежився створенням Природознавчого музею для розвитку наук та мистецтва. У переліку його добрих справ знайдемо ще заснування Вищої рільничої школи в Дублянах, створення одного з перших заповідників у Європі - природного резервату «Пам’ятка Пеняцька» в буковому пралісі площею 22,4га, організацію Крайових виставок у Львові (1877, 1894) та Кракові (1887). Перейнявши цю традицію в батька, Володимир Дідушицький виплачував стипендії здібній молоді. Серед таких вдалих освітніх інвестицій був видатний науковець-натураліст Мар’ян Ломницький. Пропагуючи природоохоронну діяльність, в 1868 році Дідушицький підготував кілька законопроектів про заборону вилову, винищення і продажу окремих видів тварин, а в 1875 пролобіював прийняття закону із забороною весняного полювання на вальдшнепа. Для відзначення внеску у розвиток науки на честь графа було названо кілька видів рослин і тварин.

Памятна медаль в честь президента рільничої та промислової виставки у Львові Володимира Дідушицького. Автор – Карл Радницький, 1877р.

Більшу частину життя Дідушицький провів у Поториці. Одружившись з графинею Альфонсиною Мьончинською, довгий час мешкав у її родинному маєтку в Пеняках Бродівського повіту. Після 1868 року граф найчастіше затримувався у Львові в трикімнатному помешканні палацу на вулиці Лисенка, 15, та скромній кімнатці у музеї на Театральній. Архівні документи свідчать, що тут зосереджувалось не лише насичене наукове життя графа, але водночас тривало інтенсивне культурне і суспільно-політичне життя тогочасної Галичини.

Дідушицький був дуже шанованою людиною. Певні застереження щодо нього відчувала лише частина аристократії, незгодна з його ліберальними поглядами щодо справ простого люду і зближення українського та польського народів. Слава Дідушицького поширилась і серед європейських науковців. Закордонні орнітологи часто приїжджали вивчати експонати, з кількома із них граф вів листування.

Помер Володимир Дідушицький 18 вересня 1899 року в Поториці, а похований за греко-католицький обрядом у родовому склепі костелу села Заріччя у Польщі. Останні двадцять років його життя наповнювала наукова праця, здебільшого у сфері орнітології, а також доброчинна діяльність. Всіляко уникаючи товариських зустрічей і публічних промов, граф натомість насолоджувався полюванням. У маєтках в Поториці, Пеняках, Заріччі та Львові він часто утримував збіднілих митців і письменників. За кордон виїжджав рідко, лише при пильній потребі лікування.

Некролог Володимира Дідушицького,

джерело

Підготувала Юлія Корицька-Голуб

Джерела:

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук