Про сучасне мистецтво і „ляпас суспільному смаку”. Хроніки абсурду

Митець завжди був і є інакомислячим. За будь-якої влади, в будь-якому суспільстві, яке завжди митця відкидало. Визнання до багатьох з них приходило або поза межами батьківщини, або й після смерті. Про вроджене право митця на інакомислення в Дрогобичі забули.

А своїм способом мислення львівська художниця Гриця Ерде дрогобичан не лише шокувала, а й образила їхні національні та релігійні почуття. І мушу сказати, не випадково, а таки зумисне. Такий собі „ляпас суспільному смаку". Бо коли Координаційна рада Блоку національно-демократичних сил Дрогобиччини за виставку Гриці засудила директора музею „Дрогобиччина" і вимагала негайного закриття експозиції, то, мабуть, їй варто було задуматись, чому Гриця Ерде малює саме так, чому ініціювала проект „Свиноферма" зі сторінкою в NETі, і чому концептуально культивує антиестетизм у своїй виставці на гендерну тематику „Самки та яйцекладки: жінки з культури". Якщо б національно свідомі дрогобичани зрозуміли, що їх епатують цілеспрямовано (і не їх перших, бо перед тим виставку вже побачили Київ та Харків), то може б „пошурупали мізками", а не кидалися б, як бик на червоне. Не зашкодило б їм і трохи зайнятися мистецькою самоосвітою.

Найбільше галасу в Дрогобичі викликала картина „Чотиригруда Діва Марія", через яку, власне,  і закрили виставку. Гриця хотіла б почути відгуки на свої роботи, дізнатися, як люди сприймають її ідеї. Ну, що ж, якщо мислити в ключі концепції художниці, то її сумна і виснажена Діва Марія мала надзвичайне призначення, яке, однак, детерміноване для кожної жінки самою природою - дати життя. Призначення не метафізичне, а цілком матеріальне. Але, з огляду на долю її дитини, Богочоловіка, призначення Марії згодом вийшло на метафізичний рівень. Тому чотиригрудість Діви Марії може бути і символічним відображенням її ролі як покровительки і матері всього людства. Зрештою, митці завжди по-своєму інтерпретували як міфологічні, так і біблійні образи, і мали на це право - право на пошук, філософування, сприймання і переосмислення. Але нашому стандартизованому, стереотипному суспільству це треба доводити, дай йому волю, то б і шестирукого Шіву „підігнали" під стандарт. Я собі подумала: якби покійний Грицько Чубай не змушений був ховати свою поему „Марія" в „Скриню" (був у Львові 70-х такий самвидавний часопис, який Чубай робив зі своїми друзями), а намислив би почитати його широкому колу сучасної галицької псевдоінтелігенції, то йому б теж перепало за вільне поводження з християнськими образами. Адже поет переосмислює ніцшеанське „Бог помер" у екзистенційне „Бог не народився". Чубаєва Марія взагалі не виконала свого призначення, не дочекалася приходу Світла, і людство, фактично, залишилося без шансу на відкуплення. А в Шевченковій „Марії", до речі, зовсім відкинута ідея містичного непорочного зачаття.

Цікаво, як би відредагували розмаїті національно-демократично-патріотичні сили, якби їм привезли до Дрогобича (фантастика, звичайно) картину Далі „Спокуса святого Антонія" чи його ж „Тайну вечерю", „Вампіра" Мунка чи „Капрічос" батька сучасного мистецтва Гойї. Думаю, могли б й посмертно піддати анафемі. Що ж стосується останнього, то велике „зацікавлення" його серією сатиричних офортів на тему вад сучасного йому суспільства „Капрічос" виявила свого часу інквізиція. Гойя вберіг свої твори, подарувавши їх  королівській сім'ї. Як не дивно, через століття люди продовжують наступати на ті ж граблі.

Виходячи з досвіду століть, на митців треба не кидатися, а просто запитувати: чому? Чому Грицині жінки антиестетичні та голомозі, як я це розумію, і наскільки можу сприйняти сучасне мистецтво? Той хто думає, що митець зобов'язаний „годувати" народ тільки ліпотою, естетичними цукерочками, перебуває на етапі входження до комунізму. Гриця ставить перед суспільством свого роду дзеркало. І ось що ми, також маючи право на розмаїття сприйняття і трактування мистецького твору, можемо в ньому побачити: тотальну оголеність жінки та взагалі людини в сучасному світі, її беззахисність. Взяти хоча б всілякі телешоу типу „за шклом", „без табу" та „велике прання", в якому людина оголює перед камерою свої переживання, відкриває особисте життя широкому загалу, втрачаючи право на інтимне. Мас-медіа також „полюють" на подробиці з життя „зірок". Гриця стверджує, що звичайні, негламурні жінки, стають прототипами її картин, що вся роль жінки у культурі чи суспільстві детермінується і обмежується її статтю, її фізіологічними функціями. Традиційне суспільство бачить жінку як об'єкт - для задоволення і обслуговування чоловіка та продовження роду. Недоглянута і вічно заклопотана середньостатистична жінка, яка не має можливостей для шейпінгу, шопінгу чи японської дієти, у сприйнятті патріархального суспільства не відрізняється від гламурної, яка, попри видиму відмінність, залишається всього лиш сексуальним об'єктом в світлі кінокамер.

Наприклад, спробуймо скласти уявлення про роль жінки у суспільстві, оглянувши безконечні і часто повторювані рекламні блоки на TV. Ось що вийде: середньостатистична жінка, образ якої випливає з цього експерименту, постійно стурбована, яким шампунем вимити волосся; яким скористуватися гелем для душу чи порошком; демонструє, як обходитися з Tampaxом; вкотре радіє приїзду тьоті Асі; шкребе то страшно брудний посуд, то плиту, яку годі відмити без чудодійного плину; підшуковує для немовляти памперс; виводить плями, пере, прасує і мізкує, як позбутися запаху поту, лупи і нагодувати сімейку напівфабрикатами. І ось, нарешті, випрала-зварила-нагодувала, сидить вдома на дивані у вечірній сукні (?!), розкошує. Думаєте, читає Муракамі, слухає музику чи переглядає фільм з останнього фестивалю в Каннах?! Набагато банальніше: просто тішиться горнятком доброї кави. І навіть від цієї маленької приємності її відриває коханий, вирішуючи глобальну проблему місцезнаходження своїх шкарпеток. Чудесна картина, чи не так?

Грицин „блювотний" відеоролик теж можна сприймати як свого роду антирекламу, як виклик споживацькому суспільству. А вас ніколи не нудило від постійної телепропозиції пива-чіпсів-кави-сухариків-йогуртів-шоколаду-бульйонних кубиків? Якщо ні, то ви, певне, просто їх не бачили. Усе це споживають по-дебільному щасливі чоловіки-жінки-діти-підлітки. Просто гаплик. Я б сказала, що це теж досить таки антиестетично. То, як то кажуть, навіщо плювати на дзеркало, коли пика крива?

Попередні публікації з теми: