Рустикальне vs урбанне

Прес глобалізації немилосердно тисне на мізки населення країн «золотого мільярду». Ментальність і цінності модерного суспільства здебільшого формуються рекламою та шоу-бізнесом.

Село, або рустикальний сектор кожної нації традиційно відігравав роль акумулятора-  резервуара-інкубатора національного потенціалу. Як малий жвавий струмок чистої води витікає із величезного непросихаючого болота чи мочари, так і нова національна еліта народжувалася  з численної  маси сільського та містечкового населення. Населення, що веде самодостатній і скромний спосіб життя у форматі напівнатурального господарства. Там бідність не є чимось особливим, там їжу виробляють для себе самі, а й трохи залишається на продаж, там одяг і побутові речі служать так довго, аж поки піддаються ремонту чи перероблянню. Там економлять ресурси - власні і навколишнього середовища. Там час тече повільно і на все його вистачає.

Це середовище є протилежним до модерного суспільства споживання із його все інтенсивнішою динамікою «щурячих перегонів» по замкненому колу, коли кар'єрні досягнення (суспільне становище) особи вимагають облаштування щораз вищого стандарту життя (кращий будинок, автомобіль і т.д.), а це примушує витрачати щораз більше грошей і всю життєву енергію спрямовувати на їх заробляння.

Сільські люди також завжди прагнули до кращого і вищого. Діти сільських інтелігентів і заможніших (тобто мудріших та працьовитіших) господарів виучувалися і поповнювали елітний прошарок нації. При цьому вони приносили в урбанізований світ (як міщани у першому поколінні) свою традиційну сільську працьовитість, розсудливість і консервативність. Руйнівниками-революціонерами у політиці, мистецтві та моралі вони не ставали - на цю роль надавалися діти міщан та сільського люмпену.

Села і містечка забезпечували не лише поповнення національної еліти новими якісними  представниками, а й були фактором суспільної рівноваги та стабільності.

Тут доречне суттєве зауваження - у державах  радянської системи спостерігалась дещо відмінна картина. Сільські переселенці породжують якісну національну еліту лише за умови поступової адаптації до урбаністичного середовища при невідступній орієнтації на справжні елітні цінності та зразки. Натомість сільська навала до міст у радянську епоху супроводжувалася переконанням у класовій перевазі над «гнилими інтелігентами і буржуями», що привело до тотальної деградації елітарних цінностей, а згодом і самих націй.

В наш час у високорозвинених країнах світу рустикальний сектор поступово зникає. Його докорінно переформатував неймовірно швидкий економічний прогрес останніх десятиліть. Аграрне виробництво, щоправда, і далі ведеться на сімейних фермах, але вони вже концептуально перетворилися у чітко спеціалізовані підприємства. Селяни вже не виробляють їжу для себе, стали залежними від цивілізації і мусять жити за диктованими нею правилами. А закон збільшення ефективності та прибутковості провадить до щораз більшого укрупнення аграрних господарств і, відповідно, обезлюднення сільської місцевості. Кільканадцять років тому німецькі дослідники визнали, що фермерство із стилю життя великого прошарку нації остаточно перетворюється у звичайне підприємництво, тобто в один із способів  заробляння грошей.

Таким чином найбільші цивілізовані нації вже потроху втрачають свій рустикальний резерв поповнення національних кадрів. Тепер їхня національна еліта може формуватися і поповнюватися переважно мешканцями міст, що неухильно приводить до щораз більшої моди на екстріми, демарші та руйнування віками усталених етичних норм. А робоча сила (фізична та інтелектуальна) поповнюється,  в основному, за рахунок іммігрантів. Ще й тому, що разом із занепадом рустикальниого сектору зникає традиційно високий рівень народжуваності.

Прес глобалізації немилосердно тисне на мізки населення країн «золотого мільярду». Ментальність і цінності модерного суспільства формуються рекламою, шоу-бізнесом і вимогами конкурентного середовища. Усувається все, що заважає щораз швидшому розвитку того, що вважається прогресом. Робоча сила (в широкому її розумінні) стає щораз мобільнішою - без прив'язки до міста чи країни проживання, а часто і сім'ї, дітей та нації. Сам  Його Величність Прогрес стає сенсом життя і критерієм людських вартостей.

Що з того всього вийде - важко сказати. Напевно, розвинуті країни очікує щораз відчутніша втрата національної та гендерної ідентичності, легалізація повної соціальної вседозволеності, розвиток толерантності на грані абсурду - аж до втрати відчуття власного «Я».  І, як логічний наслідок, - прогресування психічних розладів і на їхньому фоні також фізичних хворіб. Так званих «хворіб цивілізації». Себто у  віддаленому майбутньому стане можливою навіть загроза певної деградації цього не такого вже й «золотого» мільярду.

Колись «цивілізовані» конкістадори вимінювали у архаїчних тубільців скельця на щире золото. Складається враження, що тепер «новітні еліти», очолювані лідерами транснаціональних корпорацій, інтенсивно вимінюють у власних народів золото традиційних цінностей на скельця примарних благ модерної цивілізації. Підпилюючи тим самим гілляку, на якій самі ж і сидять. Бо метрополія може потім обходитися без знищених і пограбованих колоній, а світова еліта без власних цивілізованих народів - ніколи.

Україна ще перебуває на узбіччі глобальних модернізаційних процесів. У багатьох наших «просунутих» громадян це викликає жаль і розпач. Однак, з іншого боку, така ситуація уможливлює вивчити ці процеси більш уважно та критично. І, відповідно, встигнути правильно підготуватися до їхнього приходу на наші терени.

Щоб часом у гонитві за благами модерної цивілізації не зайти надто далеко - разом із брудною водою постсоціалізму зопалу не викинути і дитини: тобто справжніх цінностей, які забезпечать  наше українське майбутнє.

Довідка ZAXID.NET

Богдан Панкевич - Почесний консул Королівства Нідерландів у Львові.

Фото зі сайту www.pycfilm.de